Справа № 2-1052/11 Провадження № 22-ц/772/1270/2014Головуючий в суді першої інстанції:Ганкіна І. А.

Категорія: 20 Доповідач: Панасюк О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2014 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі: головуючого - судді Панасюка О.С., суддів Камзалова В.В., Іванюка М.В., з участю секретаря Руденко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційні скарги Міністерства оборони України та ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 11 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 до Приватного підприємств «ЮТА-А», ОСОБА_20, Міністерства оборони України, виконавчого комітету Вороновицької селищної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Вінницький квартирно-експлуатаційний відділ Головного квартирно-експлуатаційного відділу Міністерства оборони України, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_2, ОСОБА_44, Житлово-будівельний кооператив «Мрія», про визнання недійсним договору купівлі-лродажу, скасування свідоцтва про право власності та визнання права спільної сумісної власності на частку будинку; зустрічним позовом Міністерства оборони України до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення; позовом третіх осіб з самостійними вимогами ОСОБА_2, ОСОБА_44 до ОСОБА_20 ОСОБА_45, Приватного підприємства «Юта-А», виконавчого комітету Вороновицької селищної ради, Міністерства оборони України про визнання недійсним договору купівлі-продажу, часткове скасування свідоцтва про право власності, визнання права власності на частку майна, -

встановила:

В березні 2008 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 звернулись до суду з позовом до ПП «Юта-А», ОСОБА_20, Міністерства Оборони України, виконавчого комітету Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області, відповідно до якої просили визнати недійсним договір купівлі-продажу від 13 серпня 2004 року, укладений між ЖБК «Мрія» в особі ОСОБА_20 та ПП «Юта-А».

В червні 2009 року зазначені позивачі подали заяву про збільшення позовних вимог, згідно з якою просили також визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на 40-квартирний житловий будинок, загальною площею 3043,6 кв.м., житловою площею 1376,4 кв.м., розташований по АДРЕСА_1, видане 30 січня 2006 року виконавчим комітетом Вороновицької селищної ради на ім`я Міністерства оборони України; визнати за ними право спільної сумісної власності на частку у цьому будинку.

У вересні 2010 року вони ж уточнили позовні вимоги, зокрема, просили скасувати свідоцтво про право власності на 40-квартирний житловий будинок, загальною площею 3043,6 кв.м., житловою площею 1376,4 кв.м., розташований по АДРЕСА_1, видане 30 січня 2006 року виконавчим комітетом Вороновицької селищної ради на ім`я Міністерства оборони України, в частині права власності Міністерства оборони України на частку в розмірі 34/100; визнати за ними право спільної сумісної власності на 34/100 частки цього будинку.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 7 травня 2012 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору залучено: ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_2, ОСОБА_44

Як на підставу своїх вимог позивачі посилались на те, що спірний будинок будувався за рахунок їх спільних коштів, як членів ЖБК, станом на 13 серпня 2004 року його будівництво завершене не було, на час укладення договору купівлі-продажу юридичної особи - ЖБК «Мрія» не існувало, ОСОБА_20 права продажу цього майна не мала, договір не був нотаріально посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку.

Крім того, 25 липня 2005 року між забудовником - ПП «Юта» та пайовиком - Міністерством оборони України був укладений договір № 227/ДБ-25Д на пайову участь у будівництві житла. Не зважаючи на те, що згідно з цим договором Міністерство оборони України профінансувало лише добудову будинку, свідоцтво про право власності було видано йому на цілий будинок.

В липні 2012 року Міністерство оборони України звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_46, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення, відповідно до якого вказувало, що згідно зі свідоцтвом про право власності № 4 від 30 січня 2006 року за Міністерством оборони України зареєстровано 40-квартирний житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1, однак в липні 2006 року відповідачі без законних на те підстав самовільно зайняли квартири за №№ НОМЕР_1,НОМЕР_2,НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_11, НОМЕР_12, НОМЕР_13, НОМЕР_14 у цьому будинку та відмовляються їх звільнити, чим створюють перешкоди для власника у володінні, користуванні та розпорядженні належним йому майном.

Оскільки у відповідачів відсутні законні підстави проживати у вказаних житлових приміщеннях, Міністерство оборони України просило усунути перешкоди в користуванні цими квартирами шляхом виселення відповідачів та інших осіб, які проживають разом з ними.

У жовтні 2012 року до суду звернулись також ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як треті особи із самостійними вимогами на предмет спору, з позовом до ОСОБА_20, ПП «Юта-А», виконавчого комітету Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області, Міністерства оборони України, відповідно до якого просили визнати недійсним договір купівлі-продажу від 13 серпня 2004 року між ЖБК «Мрія» та ПП «Юта-А», скасувати частково свідоцтво про право власності на 40-квартирний житловий будинок розташований по АДРЕСА_1 та визнати за ними разом з іншими позивачами право спільної сумісної власності на 34/100 частин цього будинку. На обґрунтування своїх вимог наводили ті ж доводи, що й позивачі за первісним позовом.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 11 лютого 2014 року позов ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 та третіх осіб ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 13 серпня 2004 року, укладений між ЖБК «Мрія», в особі директора ОСОБА_20, та ПП «Юта-А»; скасовано свідоцтво про право власності на 40-квартирний житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1, видане 30 січня 2006 року виконавчим комітетом Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області на ім`я Міністерства оборони України. В частині визнання права спільної сумісної власності за позивачами та третіми особами на 34/100 частини будинку та у зустрічному позові Міністерства оборони України відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з цим рішенням Міністерство оборони України та треті особи, які заявили самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, у яких посилались на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи і просили, відповідно: Міністерство оборони України - скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у позові в частині вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 та третіх осіб ОСОБА_2, ОСОБА_3 і про задоволення його зустрічного позову; ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - змінити рішення, ухваливши про повне задоволення первісного та їх позову, зокрема, щодо визнання права спільної сумісної власності на 34/100 частини будинку.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Міністерства оборони України підлягає задоволенню частково, а скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 необхідно відхилити з таких підстав.

Ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України передбачає, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд досліджує лише ті докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Таким чином, судова колегія розглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи частково позовні вимоги первісних позивачів та третіх осіб із самостійними вимогами щодо предмета спору суд першої інстанції виходив із того, що оскільки договір купівлі-продажу від 13 серпня 2004 року між ЖБК «Мрія», в особі директора ОСОБА_20, та ПП «Юта-А» вчинено з порушенням п. п. 53, 54 Статуту ЖБК «Мрія», п. 64 Постанови Ради Міністрів УРСР № 186 від 30 квітня 1985 року «Про затвердження примірного статуту житлово-будівельного кооперативу», його необхідно визнати недійсним, відповідно, враховуючи те, що ПП «Юта-А» не набуло права власності на 34/100 частини спірного будинку, а отже не могло відчужити цю частку Міністерству оборони України, то свідоцтво про право власності на будинок у цій частині необхідно скасувати, а оскільки Міністерство оборони України свої зустрічні вимоги обґрунтовувало саме цим свідоцтвом, то підстав для задоволення його позову про виселення немає.

Проте повністю погодитись із таким висновком суду не можна, тому що суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам рішення суду відповідає не повністю з огляду на таке.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області № 31 від 5 липня 1990 року виділена земельна ділянка площею 0,40 га із земель державного фонду АДРЕСА_1 для будівництва 40-квартирного житлового будинку.

Відповідно до протоколу загальних зборів робітників державної швейної фабрики, яким необхідне житло від 17 грудня 1992 року був створений ЖБК при Вороновицькій державній швейній фабриці по будівництву 40-квартирного житлового будинку «Мрія».

24 грудня 1992 року виконавчим комітетом Вороновицької селищної ради народних депутатів було прийнято рішення № 57, за яким ЖБК був зареєстрований при Вороновицькій державній швейній фабриці та був затверджений його статут, згідно з п. 1 якого кооператив організовується з метою забезпечення житлом членів кооперативу «Темп» та членів їх сімей.

28 грудня 1992 року представником Президента України у Вінницькій районній державній адміністрації було видане розпорядження про включення до державного реєстру по Вінницькому району ЖБК «Мрія», який буде займатися будівництвом 40-квартирного житлового будинку для працівників Вороновицької державної швейної фабрики.

29 квітня 1993 року між ЖБК «Мрія» та Управлінням капітального будівництва Вінницької обласної державної адміністрації був укладений договір на проектування та будівництво будинку.

До 2004 року житловий будинок по АДРЕСА_1 будувався за грошові кошти ЖБК «Мрія», процент його готовності станом на 13 серпня 2004 року становив 38/100.

Позивачі за первісним позовом та треті особи, які заявили самостійні вимоги щодо предмета спору, були членами ЖБК «Мрія» та ЖБК «Тем».

13 серпня 2004 року між ЖБК «Мрія» в особі директора ОСОБА_20, та ПП «Юта-А» у простій письмовій формі укладено договір купівлі-продажу недобудованого житлового будинку на 40 квартир, розташованого в АДРЕСА_1, загальною площею 2650 кв.м.

Згідно з постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 28 грудня 2006 року про звільнення ОСОБА_20 від кримінальної відповідальності за скоєння злочину, передбаченого ч. ч. 2, 3 ст. 358 КК України, на підставі акту амністії ОСОБА_20 підписала зазначений договір на підставі підробленого протоколу зборів членів ЖБК.

28 липня 2005 року між ПП «Юта-А», як забудовником, та Міністерством оборони України, як пайовиком, було укладено договір на пайову участь у будівництві житла.

30 січня 2006 року виконавчим комітетом Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області на ім`я держави в особі Міністерства оборони України видане свідоцтво про право власності на 40-квартирний житловий будинок, загальною площею 3043,6 кв.м., житловою площею 1376,4 кв.м., розташований по АДРЕСА_1.

Згідно з ч. 1 ст. 657 ЦК України (в редакції станом на час укладення спірного договору) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

У відповідності до ч. 3 ст. 640 ЦК України (у тій же редакції) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Як роз'яснено у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації; встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним; наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Проте, суд першої інстанції на ці норми та роз'яснення уваги не звернув і помилково визнав недійсним не вчинений (як такий що не пройшов державної реєстрації) договір купівлі-продажу нерухомого майна - недобудованого житлового будинку на 40 квартир, розташованого в АДРЕСА_1, загальною площею 2650 кв.м. від 13 серпня 2004 року.

Таким чином, оскільки відсутня правова підстава для набуття ПП «Юта-А» права власності на частину будинку, яка була збудована до 13 серпня 2004 року (38/100 частин відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 1402/1403 від 19 березня 2010 року (Т. 2 а. с. 192 - 200)), то право на цю частину будинку не могло перейти до Міністерства оборони України за договором про пайову участь у будівництві від 25 липня 2005 року, а відтак суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність скасування свідоцтва про право власності на спірний будинок за Міністерством оборони України.

З цих же міркувань суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про безпідставність зустрічних вимог Міністерства оборони України про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом виселення.

Колегія суддів відхиляє доводи Міністерства оборони України про те, що членам ЖБК «Мрія» ПП «Юта-А» було сплачено відповідну суму їх пайових внесків, а відтак позивачі за первісним позовом та треті особи із самостійними вимогами щодо предмета спору втратили право вимоги за цим позовом, тому що відповідно до ч. 1 ст. 141 ЖК України, п. 27 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 195 року № 186 (далі Примірний статут), член житлово-будівельного кооперативу має право за рішенням загальних зборів членів кооперативу, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, на отримання в безстрокове користування окремої квартири, що складається з однієї чи кількох кімнат, відповідно до кількості членів сім'ї, суми його пайового внеску та граничного розміру жилої площі.

Отже, з моменту вступу до кооперативу позивачі отримали право на отримання у встановленому порядку квартир у спірному будинку. Припинення такого права пов`язується законом лише з припиненням участі особи у кооперативі (ст. 147 ЖК України, п.п.5 п. 30, п. 31 Примірного статуту), а не зі сплатою їм частини вартості пайового внеску.

При цьому з листа ПП «Юта-А» № 4711а за липень 2005 року видно, що вартість незавершеного будівництвом 40-квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 становить 856000 грн. Баланс ПП «Юта-А» на 31 грудня 2004 року свідчить про те, що цей незвершений будівництвом будинок мав вартість 865300 грн., з розписок членів ЖБК «Мрія» вбачається, що від ПП «Юта-А» вони отримали 88000 грн., що на 762000 грн. менше вартості зазначеного майна і становить 4/100 загальної вартості незавершеного будівництвом будинку. Саме на цю частку вони зменшили розмір вимог щодо скасування свідоцтва про право власності та визнання за ними права спільної сумісної власності на нерухоме майно порівняно з часткою готовності будинку станом на 13 серпня 2004 року (38/100 - 4/100 = 34/100).

Так само колегія суддів відхиляє доводи Міністерства оборони України про незастосування судом першої інстанції строку позовної давності, тому що, як видно з позовної заяви та матеріалів справи, позивачі дізнались про порушення їх прав з часу винесення Вінницьким районним судом Вінницької області 28 грудня 2006 року постанови про звільнення ОСОБА_20 від кримінальної відповідальності за скоєння злочину, передбаченого ч. ч. 2, 3 ст. 358 КК України.

Також, відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Проте, заяви про застосування строку позовної давності у справі немає, не містять такої заяви і заперечення Міністерства оборони України проти позову (Т. 6 а. с. 78 - 81, 82 - 85).

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_48 на увагу не заслуговують з таких міркувань.

Ч. ч. 1, 2 ст. 384 ЦК України встановлено, що будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю.

Член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу, - і розпорядження квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її.

Відповідно до п. 19 Примірного статуту жилий будинок (будинки) і надвірні будівлі належать житлово-будівельному кооперативу на праві кооперативної власності (крім квартир у цьому будинку, за які громадянами повністю внесено пайові внески) і не можуть бути у нього вилучені, продані або передані ним як у цілому, так і частинами (квартири, кімнати) ні організаціям, ні окремим особам, за винятком передачі, здійснюваної при ліквідації кооперативу.

Таким чином, до повного внесення свого пайового внеску член житлово-будівельного кооперативу права власності на квартиру (частину будинку) ні окремо, ні спільно з іншими членами кооперативу не набуває, а відтак суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про безпідставність вимог позивачів за первісним та третіх осіб про визнання за ним права спільної сумісної власності на 34/100 частини будинку.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково, апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 11 лютого 2014 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 13 серпня 2004 року, укладеного між ЖБК «Мрія», в особі директора ОСОБА_20, та Приватним підприємством «Юта-А» скасувати.

У позові в цій частині відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: