КОПІЯ
УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________________________
Справа №679/2466/13-ц
Провадження №22-ц/792/961/14
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2014 року м.Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду Хмельницької області
в складі : головуючого - судді Баса О.Г.
суддів : Карпусь С.А., Матковської Л.О.
при секретарі: Терлич А.В.
з участю: прокурора Параскевича О.Г.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, поданою представником ОСОБА_2, та Державної казначейської служби України на рішення Нетішинського міського суду від 19 березня 2014 року за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Хмельницької області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої незаконним притягненням як обвинуваченого, незаконним проведенням в ході розслідування кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконним накладенням арешту на майно, незаконним застосуванням запобіжного заходу, незаконним відстороненням від роботи.
Заслухавши доповідача, пояснення учасника розгляду, дослідивши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, колегія суддів
в с т а н о в и л а :
В жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом до прокуратури Хмельницької області, Державної казначейської служби України, в якому вказував, що 21.03.2000 року співробітником підрозділу УСБУ в Хмельницькій області та групою невстановлених осіб, без будь-яких законних підстав, був проведений фактичний обшук та виїмка в офісному приміщенні МПП «Ювмекс-Авто», директором якого є ОСОБА_3, одним із видів діяльності якого є роздрібна торгівля, в тому числі реалізація транспортних засобів, що підлягають реєстрації та обліку в органах внутрішніх справ. З того часу щодо нього, ОСОБА_1, та інших службових осіб Нетішинського МВ УМВСУ в Хмельницькій області почалися незаконні перевірки, виклики до слідчих, допити та штучно створювався психологічний тиск з метою їх незаконного звільнення з органів міліції. 31.01.2005 року проти нього порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ст. 27 ч.5, ст. 212 ч.3, ст.27 ч.5, ст. 364 ч.2, та ст. 366 ч.2 КК України, 21.03.2005 року пред'явлено обвинувачення та застосовано запобіжний захід у вигляді
________________________________________________________________________________
Головуючий у першій інстанції - Фурсевич О.В. Провадження № 22-ц/792/961/14
Доповідач - Карпусь С.А. Категорія № 30.33
підписки про невиїзд. Постановою Острозького районного суду від 14.04.2008 року порушену щодо нього кримінальну справу направлено Острозькому міжрайонному прокурору Рівненської області для проведення додаткового розслідування. Постановою слідчого з ОВС слідчого відділу прокуратури Рівненської області від 26.12.2011 року кримінальну справу в частині пред'явлення йому, ОСОБА_1 обвинувачення за ст. 27 ч.5, ст. 212 (в редакції 2001 р.), ст. 165 ч.2 КК України (в редакції 1960 р.) ст. 366 ч.2 КК України (в редакції 2001 р.), закрито у зв'язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочину. Вважає, що внаслідок незаконного порушенням кримінальної справи, притягненням як обвинуваченого, незаконним обранням запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд, накладенням арешту на майно, штучного створення доказів обвинувачення, неправильним розслідуванням кримінальної справи та іншими незаконними діями прокуратури Хмельницької області йому завдано моральної шкоди. Він переніс глибокі душевні страждання, не мав можливості реалізувати свої звички та бажання, у нього погіршилися відносини з оточуючим людьми та членами сім'ї, були порушені його нормальні життєві зв'язки, виникала необхідність в докладанні додаткових зусиль для організації свого життя, обмежено право на свободу пересування, принижено честь, гідність та ділову репутацію у зв'язку з чим просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь на відшкодування моральної шкоди 3 000 000 грн., витрати на правову допомогу в сумі 3 тис. грн. та витрати на проведення судово-психологічної експертизи.
Рішенням Нетішинського міського суду від 19 березня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 99 тис. грн. моральної шкоди, 202 грн. витрат на проведення судово-психологічної експертизи та 935 грн. витрат на правову допомогу, а всього 100 137 грн.. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути на його користь моральну шкоду в розмірі 1 753 920 грн., витрати на послуги адвоката в сумі 3000 грн. та витрати на проведення експертизи в сумі 6150,60 грн.. Він посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність його висновків обставинам справи, порушення норм матеріального права. Незаконними діями досудового слідства та прокуратури позивачу завдано моральну шкоду. Суд не навів мотивів, з яких не прийняв до уваги висновок експерта. Згідно висновку судово-психологічної експертизи йому спричинено страждання у розмірі 1440 мінімальних заробітних плат, що на день вирішення спору становить 1753920 грн.. Вважає, що враховуючи тривалий характер моральних страждань з 31 січня 2005 року по 26 грудня 2011 року (83 місяці) глибину його внутрішніх переживань, прямий умисел відповідача на заподіяння йому шкоди, розмір морального відшкодування повинен визначатися судом з врахуванням рекомендованого розміру компенсації спричиненої шкоди встановленого висновком судово-психологічної експертизи.
У своїй апеляційній скарзі Державна казначейська служба України вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Вирішуючи даний спір, суд в порушення вимог п. 5 постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» не з'ясував, яку шкоду завдано ОСОБА_1 органами казначейства. Резолютивна частина рішення суду не відповідає нормам матеріального права, оскільки викладена з порушенням вимог ст. 1176 ЦК України. Суд, ототожнюючи орган державної влади Державну казначейську службу України з державою, допустив помилку та порушив вимоги ч. 2 ст. 176 ЦК України. Неправильно судом вирішено питання стягнення судових витрат та витрат на правову допомогу.
ОСОБА_1, його представник, представник Державної казначейської служби України, які у встановленому законом порядку оповіщені про час і місце судового засідання, до суду не з'явилися.
Колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Судом вірно з'ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Встановлено, що 21 березня 2005 року ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366 КК України ( в редакції 2001 року), ч. 2 ст. 165 КК України (в редакції Закону 1960 року) та застосували до нього запобіжний захід у виді підписки про невиїзд. 26 квітня 2005 року кримінальну справу щодо нього та інших осіб виділено в окрему кримінальну праву.
Постановою слідчого з особливо важливих справ слідчого відділу прокуратури Рівненської області від 26 грудня 2011 року кримінальну справу відносно ОСОБА_1 закрито на підставі п.2 ч.1 ст. 213 КПК України за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочинів.
Зазначені обставини визнані сторонами, а також підтверджуються наявними у справі письмовими доказами та показаннями свідків.
Згідно висновку судово-психологічної експертизи № 647/13-25 від 13 лютого 2014 року внаслідок притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності та проведення органами досудового слідства відносно нього слідчих дій останній зазнав душевних страждань.
Пунктом 2 частини 2 статті 1167 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 7 ст. 1176 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, встановлюється законом.
В силу п. 5 ст. 3 Закону України від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 266/94-ВР) громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Частинами 1, 5, 6 статті 4 Закону № 266/94-ВР установлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Як передбачено ст. 13 Закону № 266/94-ВР питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
В п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31 березня 1995 року роз'яснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Незаконні дії органів досудового слідства, зокрема, пред'явлення ОСОБА_1 обвинувачення у вчиненні злочинів, завдали останньому моральних втрат. ОСОБА_1 зазнав незаконного кримінального переслідування, яке призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків, формування негативної суспільної оцінки його ділових і професійних якостей при виконанні ним службових обов'язків.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 незаконними діями органів досудового розслідування.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коди межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Встановлено, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з 21 березня 2005 року по 26 грудня 2011 року, тобто повних 81 місяців. Враховуючи встановлений ст. 8 Закону України від 16 січня 2014 року № 719-У1 „Про Державний бюджет України" розмір мінімальної заробітної плати на час розгляду справи 1218 грн., розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди не міг бути меншим 98658 грн..
Визначаючи розмір морального відшкодування у розмірі 99000 грн., суд першої інстанції врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг душевних страждань ОСОБА_1 , тривалість немайнових втрат і наслідки неправомірних дій органів досудового розслідування та ті обставини, що позивач не був обмежений в здійсненні нормальних життєвих зв'язків, йому не обиралась міра запобіжного заходу, не порушені його трудові та майнові права. При цьому суд виходив із засад розумності, поміркованості та справедливості.
Доводи апеляційних скарг не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
. Посилання ОСОБА_1 на неправильне визначення судом розміру моральної шкоди не відповідають фактичним обставинам справи.
Суд правомірно не взяв до уваги висновок судово-психологічної експертизи від 13 лютого 2014 року № 647/13-25 в частині визначення розміру завданої позивачеві моральної шкоди (1440 мінімальних заробітних плат), оскільки дане питання вирішується шляхом правової оцінки обставин справи та не потребує спеціальних знань.
Твердження ОСОБА_1 про те, що він перебував під слідством з 31 січня 2005 року, спростовуються матеріалами справи. Згідно постанови про виділення окремих матеріалів із кримінальної справи від 26 квітня 2005 року органами слідства 21 березня 2005 року було винесено постанову про притягнення як обвинуваченого ОСОБА_1. В постанові про закриття кримінальної справи від 26 грудня 2011 року та постанові Острозького районного суду Рівненської області від 14 квітня 2008 року про направлення справи прокурору для проведення додаткового розслідування відсутні відомості про порушення відносно нього кримінальної справи, обрання запобіжного заходу, накладення арешту на майно (а.с. 56-156, 36-54). В матеріалах справи відсутня постанова про порушення відносно позивача кримінальної справи і копія такої не додана ним до апеляційної скарги.
Посилання в апеляційній скарзі Державної казначейської служби України на те, що суд помилково поклав на державну установу відповідальність за завдану державою шкоду, не ґрунтуються на законі.
Частиною 2 статті 176 ЦК України встановлено, що юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.
У відповідності до ч. 1 ст. 43 БК України при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.
Згідно до п.п. 1, 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Казначейство України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Основними завданнями Казначейства України є: 1) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів; 2) реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Казначейство України відповідно до покладених завдань: здійснює через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних із міжнародними фінансовими організаціями проектів; здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (п. 4 Положення).
В силу п. 8 ч. 1 ст. 7, ч. 2 ст. 23 БК України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
За змістом вищевказаних норм відшкодування громадянинові шкоди у випадках, передбачених Законом № 266/94-ВР, провадиться за рахунок коштів державного бюджету шляхом списання держказначейством цих грошових коштів з відповідного казначейського рахунку.
Покладаючи відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди на державу, суд першої інстанції лише зобов'язав держказначейство як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати ці кошти з відповідного казначейського рахунку.
Суд не ототожнював державу з держказначейством як органом державної виконавчої влади, тому твердження останнього щодо неправильності формулювання висновків суду в резолютивній частині рішення є безпідставними.
З положень ч. 3 ст. 79 ЦПК України вбачається, що витрати на правову допомогу та витрати, пов'язані із проведенням судових експертиз, відносяться до судових витрат.
Згідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
ОСОБА_1 поніс 3000 грн. витрат на правову допомогу та 6150,60 грн. витрат на проведення судово-психологічної експертизи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, судом враховано вимоги ч.1 ст. 88 ЦПК України та Закону "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» № 4191-VI від 20.12.2011 року та наведені відповідні мотиви про часткове стягнення цих коштів на користь позивача. Суд обґрунтовано виходив з того, що ці витрати слід покласти на державу.
Доводи апеляційних скарг не спростовують таких висновків суду.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційних скарг не вбачається.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційні скарги ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, та Державної казначейської служби України відхилити.
Рішення Нетішинського міського суду від 19 березня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий /підпис/ Судді /підписи/
Згідно оригіналу: суддя апеляційного суду С.А. Карпусь