УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №275/305/13-ц Головуючий у 1-й інст. Грищенко М.В.

Категорія 27 Доповідач Жигановська О. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Жигановської О.С.

суддів: Коломієць О.С., Якухно О.М.,

при секретарі судового

засідання Єгоровій В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів

за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 22.07.2013 року

в с т а н о в и л а :

Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 22.07.2013 року задоволено позов ОСОБА_2 З ОСОБА_3 на користь позивача стягнуто 24467,62 грн. боргу за позиковими зобов'язаннями та 3% річних за прострочення грошового зобов'язання. Вирішено питання відшкодування судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове - про відмову у позові.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення, мотивуючи наступним.

Загальні вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, викладені у ст.203 ЦК України.

Згідно з правилом ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, то згідно із ч.3 ст.215 ЦК України такий правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч.2 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч.1 ст.1047 ЦК України).

Частина 2 ст.1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (ч.1 ст.1051 ЦК України).

При цьому, за змістом ч.2 ст.1051 ЦК України при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошовість такого договору не може ґрунтуватись на поясненнях свідків, а може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами (ч.2 ст.58, ст.59 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 17.05.2011 року між сторонами була складена боргова розписка, відповідно до змісту якої ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_2 2518 доларів США, що у еквіваленті складає 20118,82 грн., на строк до 17.07.2011 року, а також зобов'язався відшкодувати позивачу кошти, понесені останнім на ремонт автомобіля, в розмірі 2150 грн.(а.с.30). ОСОБА_3 видав ще одну розписку, згідно якої взяв на себе зобов'язання повернути вартість GPS-навігатора - 1390 грн. (а.с.28). Таким чином, загальна сума боргових зобов'язань відповідача становить 23658,82 грн.

Згідно з правилами ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із меж позовних вимог, визначених ОСОБА_2 у позові (а.с.2-3), 3% річних від суми заборгованості /20118,82 грн./ становить 808,8 грн.

Враховуючи вищенаведене, суд 1-ї інстанції дійшов правильного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_2 та задовольнив його позов.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Факт належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи підтверджується матеріалами справи (а.с.38).

Доводи апелянта щодо безгрошовості договору позики та заперечення факту написання відповідних розписок не підтверджені належними та допустимими доказами. На виконання вимог ч.4 ст.10 ЦПК України колегією суддів представнику відповідача роз'яснювалось право на заявлення клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи, порядок проведення даної експертизи, а також необхідність особистої явки ОСОБА_3 до суду для відібрання його зразків підпису у встановленому законом порядку. Вказані роз'яснення залишились проігнорованими.

Рішення суду відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 22.07.2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Судді: