255/4804/14-ц
Рішення
Іменем України
16 травня 2014 року
Ворошиловський районний суд м.Донецька у складі:
головуючого судді - Федорової О.Ф.
при секретарі - Бородак Г.В.
за участі:
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Подофей С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Ворошиловського районного суду м. Донецька цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства Ворошиловського району «Комунсервіс» про поновлення на роботі та сплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
Встановив:
До Ворошиловського районного суду м. Донецька звернулася ОСОБА_1 із позовною заявою до Комунального підприємства Ворошиловського району «Комунсервіс» про поновлення на роботі та сплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування своїх вимог зазначає наступне.
ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Комунальним підприємством Ворошиловського району «Комунсервіс» з 01.11.2013 року, на посаді прибиральника території, 21.03.2014 року звільнена за прогул без поважних причин. Вважає, що звільнення проведено незаконно та безпідставно, оскільки, заяву вимушена була подати після конфлікту із керівництвом. 19.03.2014 року на ім'я начальника Молчанова О.В. написала заяву про звільнення за власним бажанням, яку датувала від 20.03.2014 року, та передала майстру, як прийнято, який запропонував не виходити більш на роботу. На запрошення підприємства отримати трудову книжку, приїхала 21.03.2014 року. У трудовій книжці була відмітка про звільнення на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, за прогул без поважних причин. Поцікавившись про причину такого запису, повідомили про наявність доповідної записки майстра ОСОБА_4, про відсутність на робочому місті 20.03.2014 року. Звертає увагу, на те, що 20.03.2014 року не вийшла на роботу, так як вважала себе вже звільненою за власним бажанням, і повинна була лише забрати трудову книжку та отримати гроші. Вважає, саме цю підставу поважною, для неявки на роботу. Просить суд поновити її на роботі на посаді прибиральника території Комунального підприємства Ворошиловського району «Комунсервіс» та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В судовому засіданні позивач підтримала вимоги своєї позовної заяви, надала пояснення аналогічні викладеним, також додатково пояснила, що 26.03.2014 року звернулась до виконавчого комітету Донецької міської ради щодо незгоди із звільненням, до прокуратури Ворошиловського району м. Донецька та до ЦК профспілки робітників ЖКГ, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення. Просила задовольнити її вимоги у повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача, заперечував проти позовних вимог. Надав пояснення та документи щодо підстав звільнення. Зазначив, що ОСОБА_1 за час роботи в Комунальному підприємстві Ворошиловського району «Комунсервіс» за прогули в усній формі отримувала неодноразові зауваження. Відповідно доповідної записки майстра ОСОБА_4 19.03.2014 року прибиральниця ОСОБА_1 прийшла о 10 год.00 хв. з ознаками алкогольного сп'яніння та на другу половину робочого дня не допущена, а 20.03.2014 року прибиральниця ОСОБА_1 взагалі не з'явилася на роботу на дзвінки не відповідала. На підставі доповідних відбулося засідання профкому та 21.03.2014 року прийнято рішення про звільнення. Просив відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши надані сторонами по справі докази у їх сукупності, судом встановлені обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
Відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Комунальним підприємством Ворошиловського району «Комунсервіс» з 01.11.2013 року, 21.03.2014 року звільнена за п.4 ст.40 КЗпП України прогул без поважних причин.
Згідно доповідних майстра ОСОБА_4 19.03.2014 року ОСОБА_1 прибула на роботу о 10 год. 00 хв. з ознаками алкогольного сп'яніння та на другу половину робочого дня не допущена, 20.03.2014 року прибиральниця ОСОБА_1 взагалі не з'явилася на роботу, на телефонні дзвінки не відповідала.
Як вбачається із наданих представником відповідача документів засідання профкому 20.03.2014 року не відбулось через не явку ОСОБА_1 та перенесено на іншу дату.
Як вбачається із протоколу засідання профкому КП Ворошиловського району «Комунсервіс» № 13 від 21.03.2014 року та згідно порядку денного прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку із відсутністю на робочому місці в робочий час 20.03.2014 року та 21.03.2014 року.
Із наказу 15 к про припинення трудового договору вбачається, що 21 березня 2014 року ОСОБА_1 звільнено на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.
Згідно акту про відсутність на робочому місці від 20.03.2014 року вбачається, що ОСОБА_1 була відсутня на роботі 20.03.2014 року з 6 год.00 хв. до 15 год.00хв. без поважних причин.
Як вбачається із наданих позивачем документів у судовому засіданні, то вона зверталась 26.03.2014 року до виконавчого комітету Донецької міської ради щодо незгоди із звільненням та 29.04.2014 року № 05/1-08373 отримала відповідь з якої не вбачається порушень з боку КП Ворошиловського району «Комунсервіс» щодо звільнення, також до прокуратури Ворошиловського району м. Донецька відповіді за результатом розгляду звернення, позивач суду не надала, зміст відповіді пояснити не може, та до ЦК профспілки робітників ЖКГ, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення суду надана довідка про звернення.
Суд не приймає до уваги наданий позивачем ОСОБА_1 лист, щодо порушення зборів профкому, оскільки лист не містить відомостей хто саме його написав, та на адресу якого суду він написаний.
Щодо допиту будь -кого із свідків конфлікту та звільнення сторонами клопотання не заявлялося.
Відповідно до ст. 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Судом встановлено, та не оспорюється сторонами, що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місті 20.03.2014 року протягом більше трьох часів продовж робочого дня без поважної причини.
Судом оцінені доводи позивача щодо поважності причин прогулу.
За загальними правилами прийнято вважати, що поважними причинами необхідно вважати такі, що виключають вину робітника. Загальним критерієм вини робітника у прогулі є недобросовісне (неналежне) ставлення до виконання трудових обов'язків. До поважних причин невиходу на роботу відноситься хвороба, догляд за хворим членом сім'ї, виконання робітником державних чи суспільних обов'язків. Не можливо вважати прогулом чи відсутності на роботі внаслідок несвоєчасного прибуття, затримання буд- якого транспортного засобу при наявності підтверджуючих цей факт документів. Таким чином, вказані позивачем обставини, як обґрунтування поважності неприбуття на роботу, оцінені судом, як не поважні.
Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та ст. З ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Аналогічні приписи містяться і у абзаці. 2 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», та зазначено, що правом на звернення до суду наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.
Порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими. При цьому обов'язком позивача, відповідно до ст. 60 ЦПК України є доведення чи підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.
З наведеного вбачається, що вимоги позивача - є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на законі.
Згідно ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б переконливо довели обґрунтованість її вимог, то б то не доведено порушення її прав та інтересів відповідачем. Таким чином позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до положень ч.3 ст.213 ЦПК України, абз.4 п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 60, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України ст. 40 КЗпП України суд, -
Вирішив:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства Ворошиловського району «Комунсервіс» про поновлення на роботі та сплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області через Ворошиловський районний суд м. Донецька шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.
Суддя Ворошиловського районного
суду м. Донецька О.Ф. Федорова