АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1601/5683/2012

Номер провадження 22-ц/786/27/14

Головуючий у 1-й інстанції Середа А.В.

Доповідач Триголов В. М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді: Триголова В.М.

суддів: Бондаревської С.М., Омельченко Л.М.

при секретарі: Коваль А.А.,

з участю адвоката ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 25 вересня 2013 року

по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Комунального підприємства "Кременчуцьке МБТІ" про усунення права користування земельною ділянкою,-

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2008 року позивачка ОСОБА_4 звернулася до суду з вказаним позовом до ОСОБА_3, КП "Кременчуцьке МБТІ" про усунення права користування земельною ділянкою. В позові та в доповненні до позову зазначала наступне. 06 липня 1985 року нею в порядку спадкування було набуто право власності на 4/5 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, НОМЕР_3 в м.Кременчуці. За змістом свідоцтва про право на спадщину житловий будинок з надвірними будівлями розташовувався на земельній ділянці держфонду розміром 621 кв.м. Аналогічний розмір земельної ділянки передбачала і технічна документація вказаного домоволодіння в редакції як на 1958 рік так і на 1985 рік. Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 1578 від 19.12.1997 року їй у приватну власність було передано земельну ділянку по АДРЕСА_1, НОМЕР_3, площею, пропорційною до належної їй частки в житловому будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, НОМЕР_3, а саме 497 кв.м. Вказувала, що згідно даних топографо-геодезичних робіт земельної ділянки, виконання яких здійснювалося спеціалістами - геодезистами (фахівцями-землевпорядниками) Кременчуцького філіалу Східного державного підприємства геодезії, картографії та геоінформатики «Східгіоінформ» наразі в її користуванні знаходиться 371 кв.м. замість 497 кв.м., що на 126 кв.м. менше від переданої їй у власність ділянки. Таке зменшення, на її думку, відбулося за рахунок неправомірних дій відповідача ОСОБА_3, яка є співвласником не лише 1/5 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, НОМЕР_3, а й власником розташованої поряд садиби по АДРЕСА_1, НОМЕР_2 в м.Кременчуці, а саме: встановлення нею паркану на ділянці по АДРЕСА_1, НОМЕР_3, та між ділянками по АДРЕСА_1, НОМЕР_2 та №НОМЕР_3 на власний розсуд, без узгодження з нею.

На підставі викладеного ОСОБА_4 просила суд ухвалити рішення яким зобов'язати ОСОБА_3, співвласника 1/5 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, НОМЕР_3 в м.Кременуці та одночасно власника садиби по АДРЕСА_1, НОМЕР_2 в м.Кременчуці, - усунути їй ОСОБА_4 перешкоди в користуванні переданою їй за рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 19.12.1997 року № 1578 у приватну власність земельною ділянкою по АДРЕСА_1, НОМЕР_3 в м.Кременчуці, загальною площею 497 кв.м. Зобов'язати ОСОБА_3, співвласника 1/5 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, НОМЕР_3 в м.Кременуці та одночасно власника садиби по АДРЕСА_1, НОМЕР_2 в м.Кременчуці, перенести фрагмент паркану зі сторони садиби №НОМЕР_2 від точок 3-13 до точок 1-2 кадастрового плану (на відстань 126 кв.м. (497 - 371) або на довжину з шириною по 11,35 кв.м., цим самим відновити її ОСОБА_4 право користування та володіння переданою їй за рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 19.12.1997 року № 1578 у приватну власність земельною ділянкою загальною площею 497 кв.м. по АДРЕСА_1, НОМЕР_3 в м.Кременуці. Встановити тверду межу переданої їй за рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 19.12.1997 року № 1578 у приватну власність земельної ділянки площею 497 кв.м. за визначеними в проекті кадастрового плану точками 1-13. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі 97.88 грн. судового збору та 3537.60 грн. витрат пов'язаних з проведенням судової будівельно-технічної експертизи.

Рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 25 вересня 2013 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Комунального підприємства "Кременчуцьке МБТІ" про усунення права користування земельною ділянкою - задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_3, співвласника 1/5 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, НОМЕР_3 в м.Кременуці та одночасно власника садиби по АДРЕСА_1, НОМЕР_2 в м.Кременчуці - усунути перешкоди ОСОБА_4 в користуванні земельною ділянкою, загальною площею 497 кв. м., що передана їй у приватну власність згідно рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської Ради Полтавської області за №1578 від 19.12.1997 року.

Зобов'язано ОСОБА_3, співвласника 1/5 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, НОМЕР_3 в м.Кременуці та одночасно власника садиби по АДРЕСА_1, НОМЕР_2 в м.Кременчуці, перенести фрагмент паркану зі сторони садиби по АДРЕСА_1, НОМЕР_2 в м.Кременчуці Полтавської області від точок 3-13 до точок 1-2 кадастрового плану за номером 5310436100 на відстань площею 126 кв.м (497-371) або на довжину з шириною 11,35 кв.м.

Встановлено тверду межу, переданої у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки загальною площею 497 кв. м., згідно рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської Ради Полтавської області за №1578 від 19.12.1997 року за визначеними точками 1 - 13 кадастрового плану за номером 5310436100.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі 97.88 грн. судового збору та 3537.60 грн. витрат пов'язаних з проведенням судової будівельно-технічної експертизи.

В зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування земельною ділянкою за фактичним користуванням, яке склалося - відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням районного суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 В обгрунтування апеляційної скарги посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 06 липня 1985 року ОСОБА_4 в порядку спадкування було набуто право власності на 4/5 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, НОМЕР_3 у м.Кременчуці Полтавської області. За змістом свідоцтва про право на спадщину житловий будинок з надвірними будівлями розташовувався на земельній ділянці держфонду розміром 621 кв.м. Аналогічний розмір земельної ділянки передбачала і технічна документація вказаного домоволодіння в редакції як на 1958 року так і на 1985 року

Виходячи із діючого на той час законодавства, одночасно із правом власності на 4/5 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, НОМЕР_3 у м.Кременчуці, ОСОБА_4 набула право користування 4/5 частинами земельної ділянки на якій розташовувався житловий будинок, загальний розмір якої складав 621 кв.м., або на 4/5 частини ділянки площею 497 кв.м. (621:5x4).

Згідно даних топографо-геодезичних робіт земельної ділянки, виконання яких здійснювалося спеціалістами - геодезистами (фахівцями-землевпорядниками) Кременчуцького філіалу Східного державного підприємства геодезії, картографії та геоінформатики «Східгіоінформ» в користуванні ОСОБА_4 знаходиться 371 кв.м. замість 497 кв.м., що на 126 кв.м. менше від переданої їй у власність ділянки (а.с.52 т.1). Таке зменшення відбулося за рахунок дій відповідача ОСОБА_3, а саме: встановлення нею паркану на ділянці по АДРЕСА_1, НОМЕР_2 в м.Кременчуці, та між ділянками по АДРЕСА_1, НОМЕР_2 та №НОМЕР_3. Спеціалістами - геодезистами Кременчуцького, філіалу Східного державного підприємства геодезії, картографії та геоінформатики «Східгіоінформ» було підготовлено проект кадастрового плану земельної ділянки по АДРЕСА_1, НОМЕР_3 у м.Кременчуці, в розмірах переданої ОСОБА_4 у власність в 1997 році земельної ділянки - 497 кв.м. (а.с. 85 т.1). Встановлено, що саме такий проект кадастрового плану земельної ділянки відповідає і плану земельної ділянки який існував на час набуття позивачкою права власності на частину будинку по АДРЕСА_1, НОМЕР_3 у м.Кременчуці.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 5 Цивільного Кодексу України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Аналогічний принцип дії нормативно-правових актів в часі міститься і в статті 58 Конституції України.

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (ч.2), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ч.3).

Як вбачається з наведеного вище, доданих до позову письмових доказів, набуття ОСОБА_4 права власності на частину домоволодіння мало місце в 1985 році. Правовстановлюючий документ, за яким набувалося право власності на частину домоволодіння, містив площу земельної ділянки, яка була закріпленою на праві постійного (безстрокового) користування за таким і становила 621 кв.м.

Таким чином, до спірних земельних правовідносин необхідно застосовувати закон, чинний на час виникнення таких.

Земельний кодекс Української РСР від 8 липня 1970 року, який діяв (був єдиним) на час виникнення спірних правовідносин (набуття мною права власності), встановлював безстрокове і тимчасове користування землею (стаття 15).

Так, частинами 1, 2 ст. 90 Земельного Кодексу УРСР від 1970 року передбачалося, що на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі.

Приписами діючої на час виникнення правовідносин статті 91 Земельного Кодексу УРСР від 1970 року було визначено, що особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток в спільній власності на будинок. Наступні зміни в розмірі часток в спільній власності на будинок, які сталися у зв'язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін встановленого порядку користування ділянкою. Угода про порядок користування земельною ділянкою є обов'язковою і для особи, яка згодом придбає відповідну частку в спільній власності на цей будинок.

Якщо згоди на користування спільною земельною ділянкою не досягнуто, спір вирішується в порядку, встановленому статтею 167 цього Кодексу (в судовому порядку).

Будь-який інший порядок користування спільною земельною ділянкою між позивачкою, колишніми співвласниками домоволодіння, не укладався. А відтак такий порядок користування земельною ділянкою не міг буди іншим, ніж це було визначено в ч.1 ст. 91 Земельного Кодексу УРСР від 1970 року (відповідав розміру часток в спільній власності на будинок).

Крім того судом першої інстанції вірно враховано той факт, що земельна ділянка площею 497 кв.м. ( 621: 5 х 4) по АДРЕСА_1, НОМЕР_3 в м.Кременчуці, рішенням Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 1578 від 19.12.1997 року була передана у власність ОСОБА_4

Відповідна передача земельної ділянки відбувалася на підставі ст. 17 Земельного Кодексу України в редакції від 13 березня 1992 року (з подальшими змінами) та Декрету Кабінету міністрів України « Про приватизацію земельних ділянок» від 26.12.1992 року.

В п. 1 цього Декрету передбачалося наступне: «сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України».

Пунктом 6 цього ж Декрету ( в редакції на 19.12.1997 р.) одночасно було зупинено дію частини другої статті 17 і статті 23 Земельного Кодексу в редакції від 13 березня 1992 року (з подальшими змінами) щодо власників земельних ділянок, визначених статтею 1 цього Декрету.

В ч.1 ст. 23 Земельного Кодексу в редакції від 13 березня 1992 року (з подальшими змінами), яка була зупинена Декретом, вказувалося, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

В той же час залишалися чинними ч.ч. 1, 4, 6, 7 ст. 17 Земельного Кодексу в редакції від 13 березня 1992 року (з подальшими змінами), згідно яких : «Передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки».

Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність. Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо). Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.

Вказані підстави наведені і в мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року за №5-рп/2005, (справа №1-17/2005) у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України - щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками).

Названими нормативно-правовими актами держава врегулювала питання постійного землекористування шляхом передачі земельних ділянок у приватну власність громадян. Тому громадяни набули права приватної власності щодо зазначених земельних ділянок на підставі наведених положень Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 року, Декрету, зазначених указів Президента України за рішеннями відповідних місцевих рад та районних державних адміністрацій.

Відповідно до частин 1-3 ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно ст. 158 Земельного Кодексу України, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Крім того по справі призначалася відповідна судова земельно-технічна експертиза, яка не була проведена за тих обставин, що відповідачкою по справі не було допущено на свою земельну ділянку експерта та спеціалістів - двічі, протягом розгляду справи по суті, що свідчить про небажання останньої в об'єктивному та всебічному розгляді справи по суті.

На підставі вищенаведеного, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, місцевий суд дійшов до вірного висновку про те, що вимоги ОСОБА_4 знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи, а тому підлягають до задоволення.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 03.12.2013 року у справі була призначена судова будівельно-технічна експертиза. Виснвком №1240 судової будівельно-технічної експертизи Полтавського відділення ХНДІСЕ ім. засл. проф. М.С. Бокаріусавід 27.03.2014 року підтверджено, що площа земельної ділянки по АДРЕСА_1, НОМЕР_3 у м.Кременчуці складає 621 кв.м та встановлено факт зменшення земельної ділянки позивачки ОСОБА_4 з 621 кв.м до 558 кв.м по АДРЕСА_1, НОМЕР_3 в м.Кременчуці, у зв'язку з збільшенням земельної ділянки відповідачкою ОСОБА_3 по АДРЕСА_1, НОМЕР_2 в м.Кременчуці, а також зменшення земельної ділянки позивачки по АДРЕСА_1, НОМЕР_3 відповідачкою з 497 кв.м до 367 кв.м, яка була передана ОСОБА_4 за рішенням виконкому Кременчуцької міської ради Полтавської області №1578 від 19.12.1997 року.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування земельною ділянкою за фактичним користування, яке склалося, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги останньої не ґрунтуються на нормативно-правових актах, які діяли на час виниклих правовідносин, що було визначено Вищим спеціалізованим судом України в своїй ухвалі від 22 лютого 2012 року по даній справі та спростовані доказами, які були надані судові під час слухання справи по суті.

Колегія суддів з таким висновком місцевого суду погодитися не може з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.12.2009 року ОСОБА_3 подала в суд зустрічну позовну заяву до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування земельною ділянкою за фактичним користування, яке склалося, в якій просила: встановити порядок користування земельною ділянкою №НОМЕР_3 по АДРЕСА_1 в м.Кременчуці згідно висновку експерта ОСОБА_8 за №М-10509 від 18.05.2009 року, встановивши порядок користування згідно склавшогося користування та виділити згідно встановлених меж їй у користування до її частини будинку земельну ділянку розміром 164 кв.м та відповідно ОСОБА_4 371 кв.м; просила стягнути з ОСОБА_4 2600 грн. матеріальної та 8000 грн. моральної шкоди, а також 13 168, 50 грн. судових витрат. (а.с. 75-77 т.1).

Ухвалою Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 16.12.2009 року зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування земельною ділянкою за фактичним користування, яке склалося - залишений без розгляду. Вказана ухвала ніким не оскаржувалася та є чинною.

В подальшому, згідно матеріалів справи, судом першої, апеляційної та касаційної інстанцій розглядався лише позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3, КП "Кременчуцьке МБТІ" про усунення права користування земельною ділянкою. Будь-яких інших даних про подання ОСОБА_3 іншого зустрічного позову до ОСОБА_4 та прийняття його судом у матеріалах справи немає.

Відповідно до ч.1 ст. 208 ЦПК України судові рішення викладаються у таких формах: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. (ч.1 ст. 223 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи викладене, а також те, що зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування земельною ділянкою за фактичним користування, яке склалося залишений ухвалою суду без розгляду, з іншою зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до суду не зверталася, рішення місцевого суду в частині розглянутих зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування земельною ділянкою за фактичним користування, яке склалося підлягає скасуванню. В іншій частині рішення слід залишити без змін.

На підставі ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 необхідно стягнути судові витрати: 97, 88 грн. судового збору, 2880 витрат по оплаті роботи спеціалістів-геодезистів, 3 537, 60 грн. витрат по оплаті проведення судової будівельно-технічної експертизи, а всього 6515, 48 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.4 ч.1 ст. 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 25 вересня 2013 року в чатстині розглянутих зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування земельною ділянкою за фактичним користуванням, яке склалося - скасувати.

В іншій частині рішення - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати в розмірі: 97, 88 грн. судового збору, 2880 витрат по оплаті роботи спеціалістів-геодезистів, 3 537, 60 грн. витрат по оплаті проведення судової будівельно-технічної експертизи, а всього 6515, 48 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: В.М. Триголов

Судді: С.М. Бондаревська

Л.М. Омельченко