АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 598/1345/13-цГоловуючий у 1-й інстанції Олещука Б.Т.

Провадження № 22-ц/789/441/14 Доповідач - Храпак Н.М.

Категорія - 41

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2014 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Дикун С. І., Парандюк Т. С.,

при секретарі - Матусів Ю.Б.

з участю сторін - апелянта ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 18 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, вселення та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, -

ВСТАНОВИЛА:

в липні 2013 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про вселення його в житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 в м. Збаражі та зобов'язати відповідача не чинити йому перешкод в користуванні цим житловим будинком, посилаючись на те, що він є батьком відповідачки, яка є власником вказаного житлового будинку, і зареєстрований у встановленому порядку в спірному будинку. У зв'язку із важким матеріальним становищем він періодично їздить на заробітки за кордон. З липні 2013 року ОСОБА_1 чинить йому перешкоди щодо користування спірним житлом, а саме не пускає його проживати у даному будинку.

В грудні 2013 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 в м. Збаражі. Разом з нею в зазначеному житловому будинку зареєстрований ОСОБА_3, який фактично з 2000 року не проживає у вищевказаному будинку. Факт формальної реєстрації ОСОБА_3 позбавляє її можливості оформити пільги на комунальні послуги, тому просить суд задоволити її позов.

Рішенням Збаразького районного суду від 18 лютого 2014 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, вселення - задоволено.

Вселено ОСОБА_3 в житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1

Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_3 в користуванні житловим будинком, що знаходиться по АДРЕСА_1 в м. Збаражі Тернопільської області.

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такої, що тратила право на користування житлом - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір в розмірі 114,7 грн. (сто чотирнадцять гривень сімдесят копійок).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, вселення відмовити за безпідставністю, а позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом задовольнити, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, неповно з'ясовано судом обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні апелянт та її представник апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на доводи, викладені в ній.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання повторно не з"явився, проте його представник була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, тому зважаючи на вимоги ч.2 ст.305 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку позивача такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідча, пояснення апелянта та її представника, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних мотивів.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, вселення і відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок є єдиним постійним місцем проживання позивача, іншого житла він не має, право користування будинком не втратив, оскільки періодично не проживає в ньому з поважних причин.

Колегія суддів з даним висновком суду погоджується і вважає його таким, що відповідає обставинам справи та зібраним по справі доказам.

Частинами 1, 4 ст. 156 ЖК Української РСР встановлено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, зокрема один з подружжя власника, їх діти і батьки.

Права членів сім'ї власника на користування житловим приміщенням врегульовані ст. 405 ЦК України, відповідно до вимог якої члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом (ч.2 ст. 405 ЦК України).

Згідно ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

У п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" роз"яснено судам, що у справах цієї категорії необхідно з"ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк.

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 в м. Збаражі Тернопільської області відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 жовтня 2006 року.

З будинкової книги про зареєстрованих осіб вбачається, що з 28 вересня 1981 року ОСОБА_3 був вселений та зареєстрований у вказаному житловому будинку як батько та член сім'ї власника, тобто у встановленому законом порядку.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 періодично виїздить у зв'язку із важким матеріальним становищем працювати за кордон, ніколи не втрачав інтересу до спірного житла, а також іншого місця проживання в Україні, ніж по АДРЕСА_1, в м. Збаражі Тернопільської області він не має.

Отже, судом встановлено періодичну відсутність позивача у спірному житлі, проте з поважних причин.

Крім цього, в судовому засіданні доведений факт перешкоджання відповідачкою ОСОБА_1 у користуванні спірним будинком, який підтверджується актом обстеження матеріально-побутових умов від 19.07.2013р., з якого видно, що ОСОБА_1 не дала можливості своєму батькові ОСОБА_3 зайти до житлового будинку по АДРЕСА_1 не дозволила забрати особисті речі, тобто чинила перешкоди в користуванні житловим приміщенням (а.с.78). Також даний факт доводиться показами свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5

Тому, колегія суддів вважає, що суд прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_3 в частині усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням та вселенні.

Не заслуговує на увагу посилання апелянта про те, що при винесенні рішення суд першої інстанції повинен був керуватися ст. 71 та ст. 107 ЖК України, оскільки дані правові норми регулюють відносини щодо житла державного та комунального фонду. Крім цього, відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Як вбачається з зустрічної позовної заяви ОСОБА_1, що просить визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщення на підставі ст.405 ч.2 ЦК України.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

Ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Збаразького районного суду від 18 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ на протязі двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Н.М. Храпак