ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2013 р. Справа № 804/15273/13-а

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Неклеса О.М., при секретарі судового засідання Колесник І.О.,

за участі

представника позивача Якименко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Херсонській області про скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», позивач) до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Херсонській області (далі - Інспекція, відповідач), в якому позивач просить скасувати постанову Інспекції з питань захисту прав споживачів у Херсонській області № 93 від 12 липня 2013 р. про накладення на ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» стягнень, передбачених ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» шляхом накладення штрафу у розмірі 52873,70 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі Акту перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів № 0000087 від 05.03.2013 р. Інспекцією було винесено постанову про накладення на позивача стягнень, передбачених ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII (далі - Закон № 1023-XII) від 12.07.2013 року № 93. Позивач вважає, що Акт перевірки від 05.03.2013 р. складено з порушенням вимог чинного законодавства, з винесеною постановою не погоджується, вважає її неправомірною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки постанова винесена на підставі хибних висновків. 20.08.2013 р. позивачем направлено на адресу Інспекції скаргу на Постанову від 12.07.2013 року № 93, проте станом на 11.11.2013 р. результати розгляду зазначеної скарги до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» не надходили. Представник позивача в судовому засідання підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Від відповідача надійшли письмові заперечення проти адміністративного позову, в яких зазначено, що доводи позивача щодо незаконності постанови про накладення стягнення є необґрунтованими і надуманими та не відповідають дійсності, відповідач просив відмовити в задоволенні адміністративного позову. Представником відповідача подано до суду клопотанням про розгляд справи за його відсутності.

Представником позивача разом з позовною заявою подано клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з наступним обґрунтуванням. 18.07.2013 р. до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» засобами поштового зв'язку надійшла постанова Інспекції від 12.07.2013 року № 93 про накладення на позивача стягнень. 20.08.2013 р. позивачем на адресу відповідача направлено скаргу на постанову від 12.07.2013 року № 93, проте станом листопад 2013 р. позивачем не отримано рішення за результатами розгляду зазначеної скарги. Позивач вважає, що строк звернення до адміністративного суду, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), порушено позивачем з поважних причин, що є підставою для поновлення пропущеного строку.

Розглянувши матеріали адміністративного позову, враховуючи заперечення представника відповідача, суд не знайшов підстав для відмови в задоволенні клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку. Доказів направлення та вручення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» рішення за результатами розгляду скарги позивача від 20.08.2013 р. суду не надано. У зв'язку з цим, суд задовольнив клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду та розглянув адміністративний позов по суті.

Дослідивши письмові докази по справі та заслухавши пояснення представника позивача, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що 01.02.2013 р. на адресу Інспекції з питань захисту прав споживачів у Херсонській області надійшла скарга споживача ОСОБА_2 від 31.01.2013 р. № Б-55 щодо порушення його прав під час укладання кредитного договору від 29.05.2007 р. між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».

04.03.2013 р. Інспекцією видано наказ № 33 на здійснення позапланових заходів контролю та відповідно до направлення від 05.03.2013 року № 00000099 спеціалістами Інспекції розпочато проведення перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів Херсонської філії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Перевірка проводилась на підставі листа Держспоживінспекції України від 28.02.2013 р. № 02/7-1901-2013 щодо розгляду скарги споживача ОСОБА_2 відносно порушення його прав ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» під час укладання кредитного договору щодо одержання споживчого кредиту.

Перевірка почалася після одержання Держспоживінспекцією у Херсонській області заяви споживача про дозвіл на розкриття банківської таємниці, згоди Держспоживінспекції України на проведення позапланової перевірки позивача (лист № 02/7-1901-2013 від 28.02.2013 р.).

Висновки перевірки були оформлені Актом перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів № 00000087 від 05.03.2013 р. (далі - Акт перевірки).

Позивачем 05.03.2013 р. було отримано направлення Інспекції з питань захисту прав споживачів в Херсонській області про проведення перевірки з питань захисту прав споживачів. На адресу Інспекції позивачем була надіслана відповідь (лист від 05.03.2013р. вих. № 30.1.0.0/2-20130305/2762), що Херсонська філія ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» взагалі не може бути об'єктом проведення Інспекцією з питань захисту прав споживачів перевірок, оскільки не є суб'єктом господарювання, та було запропоновано звернутися до Головного офісу з питань перевірки.

Актом встановлено порушення ст. 11, 15, 18, 19, 21 Закону № 1023-XII, а саме: відсутність перед укладанням договору у письмовій формі для споживача необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту; порушення принципу рівності сторін внаслідок істотного дисбалансу та договірних прав і обов'язків на шкоду споживачів шляхом включення у договір кредитування несправедливих по відношенню до споживача умов в частині відповідальності сторін (кредитний договір № НЕH2GK00000088 від 29.05.2007 р.).

На підставі складеного Акту перевірки та посилаючись на ст.ст. 23, Закону № 1023-XII та Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів, затвердженого постановою КМУ від 17.08.2002 № 1177 (далі - Положення № 1177) Інспекцією винесено Постанову про накладення стягнень № 93 від 12 липня 2013 р. про застосування до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» штрафу в розмірі 52873,70 грн.

Позивачем 20.08.2013 р. було направлено скаргу на постанову від 12.07.2013р. № 93 на адресу відповідача. Але станом на 11.11.2013р. відповідь про результати розгляду скарги до позивача не надходила.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Частиною 3 ст. 5 Закону № 1023-XII визначено, що захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи та установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону № 1023-XII у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Частиною 2 ст. 23 Закону № 1023-XII передбачено, що суми штрафів зараховуються до державного бюджету. Порядок їх стягнення визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 3, 4 Положення № 1177, передбачено, що накладати на суб'єктів господарювання штрафи, передбачені пунктом 2 цього Положення, мають право Голова Держстандарту, його заступники, начальники територіальних органів Держстандарту та їх заступники. Рішення про накладення штрафів приймається на підставі відповідних актів перевірки суб'єкта господарської діяльності та інших матеріалів, пов'язаних з цією перевіркою, за наявності порушень, зазначених у пункті 2 цього Положення, і оформляється постановою за формою, що встановлюється Держстандартом.

Таким чином, штраф до позивача застосований виключно за відсутність перед укладанням договору у письмовій формі для споживача необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. При цьому виявлене під час проведення перевірки та відображене в акті перевірки порушення принципу рівності сторін внаслідок істотного дисбалансу та договірних прав і обов'язків на шкоду споживача шляхом включення у договір кредитування несправедливих по відношенню до споживача умов в частині відповідальності сторін не стало підставою для прийняття спірної постанови.

З огляду на зазначене, до предмету доказування по даній справі відносяться виключно обставини, на яких ґрунтується висновок відповідача про відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про банківські послуги.

Відповідно до п. 1. 4 «Порядку проведення перевірок у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг», затвердженого наказом Держспоживстандарту України № 310 від 07.03.2012 року, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 11 травня 2012 р. за № 743/21056, визначено, що перевірки діяльності суб'єктів господарювання проводяться з метою контролю стану дотримання ними вимог законодавства про захист прав споживачів щодо якості та безпеки продукції, правил торгівлі та послуг, надання споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію. Органи у справах захисту прав споживачів здійснюють державний контроль стану дотримання суб'єктами господарювання вимог законодавства про захист прав споживачів шляхом проведення планових та позапланових перевірок.

Відповідно до ст. 26 Закону № 1023-XII спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право, зокрема: перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг; безперешкодно відвідувати та обстежувати відповідно до законодавства будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб'єктів. Порядок проведення таких перевірок визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів; проводити контрольні перевірки правильності розрахунків із споживачами за реалізовану продукцію. У разі неможливості повернення продукції, яка була використана (одержана) під час контрольної перевірки, відшкодування затрат відноситься на результати діяльності суб'єктів господарювання. Порядок проведення таких перевірок визначається Кабінетом Міністрів України; одержувати безоплатно від суб'єктів господарювання, що перевіряються копії необхідних документів, які характеризують якість продукції, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, що використовуються для виробництва цієї продукції; забороняти суб'єктам господарювання реалізацію споживачам продукції на яку відсутні документи, що засвідчують її відповідність вимогам нормативних документів; приймати рішення про припинення суб'єктами господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства реалізації та виробництва продукції, що не відповідає вимогам нормативно-правових документів; накладати на винних осіб у випадках, передбачених законодавством, адміністративні стягнення; накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені ст. 23 Закону № 1023-XII, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначено загальні вимоги до здійснення державного нагляду (контролю). Відповідно до вимог зазначеної статті, державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом. Державний нагляд (контроль) може здійснюватися комплексно кількома органами державного нагляду (контролю), якщо їхні повноваження на здійснення чи участь у комплексних заходах передбачені законом. Такі заходи проводяться за спільним рішенням керівників відповідних органів державного нагляду (контролю). Планові та позапланові заходи здійснюються в робочий час суб'єкта господарювання, встановлений правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Як вбачається з матеріалів справи, перевірка проводилась у присутності представника Херсонської філії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» - начальника юридичного відділу Кобзар Ю.Б.

Проте, позивач зазначає, що в штатному розкладі банку відсутня посада начальника юридичного відділу, яка вказана в Акті перевірки. Кобзар Ю.Б. займає іншу посаду, не є уповноваженою на підставі довіреності особою, яка має право супроводжувати перевірки.

Згідно пояснень отриманих від Херсонської філії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» спеціалісти інспекції взагалі не звертались до банку, а відтак перевірка банку не проводилась. Акт про не допуск до перевірки або перешкоди у здійсненні перевірки на підставі п. 2.5. Порядку проведення перевірок у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг, перевіряючи ми не складався.

Крім того, оригінали кредитних справ фактично знаходяться в архіві ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, тому перевіряючи не могли вивчити документи кредитної справи ОСОБА_2, скарга якого слугувала проведенню перевірки.

Суд зазначає, що належних доказів в підтвердження або спростування зазначених фактів до суду не надано.

Суд зазначає, що на момент укладення зазначеного кредитного договору були чинними приписи ст. 11 Закону № 1023-XII, відповідно до яких перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Фінансові установи несуть відповідальність за порушення прав споживачів у сфері захисту персональних даних згідно із законом.

Згідно з п. 2 Постанови НБУ від 10.05.2007 р. № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість, кредиту», яка набрала чинності 05.06.2007 року, банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

Інформація про платежі споживача, які зазначені в пункті 2.1 цієї глави, надається з обов'язковим зазначенням бази їх розрахунку (зазначається сума, на підставі якої робиться розрахунок, зокрема сума наданого кредиту, сума непогашеного кредиту, фіксована сума тощо).

Пунктами 2.3., 2.4., 2.5 Постанови № 168 встановлено, що у разі, якщо окремі умови кредитування діятимуть протягом не всього строку користування кредитом, банки мають обов'язково ознайомити споживача з умовами, а також зі строком, протягом якого діятимуть такі умови, та з порядком інформування споживача про їх зміну. Банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією. Банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.

Відповідно до п. 3 вказаної Постанови № 168 банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором.

Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках.

Банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку.

Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).

Судом встановлено, що 29.05.2007 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № HEH2GK00000088 на купівлю житла (надалі - кредитний договір).

Позивач стверджує, що зазначений кредитний договір видавався із додержанням Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженого постановою правління НБУ від 10.05.2007 р. №168 (яка набрала законної сили 05.06.2007 р.), а саме з детальним розписом сукупної вартості кредиту з урахуванням відсоткової ставки за ним, вартості усіх послуг, а також із графіком платежів у додатках до кредитних договорів. А саме, вичерпна інформація щодо загальної вартості кредиту закріплена частиною 7 в розділі «особливі умови» кредитного договору, а також в додатку № 1 до кредитного договору.

Клієнт ОСОБА_2 був ознайомлений з умовами кредитування, про що свідчить підпис клієнта в кредитному договорі та в Додатку № 1 до договору.

Згідно з умовами кредитного договору ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» виконав свої зобов'язання та видав ОСОБА_2 кредит у розмірі 22050,00 доларів США (п. 7.1 Кредитного договору).

Якщо споживач, підписуючи договір, не в повній мірі ознайомився з його змістом та підписав договір, не повністю розуміючи механізм, за яким він мав отримати грошові кошти, то це не може свідчити про ненадання йому необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про послугу, оскільки насильно ознайомити зі змістом договору неможливо.

Отже, при підписанні зазначеного кредитного договору позивачем були дотримані вимоги ст. 11 Закону № 1023-XII щодо надання для споживача необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Матеріалами справи підтверджується, що Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 06.03.2013 р. відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання кредитного договору недійсним та захист прав споживачів. Зазначеним рішенням встановлено, що при укладенні Кредитного договору ОСОБА_2 був ознайомлений з усіма умовами договору, погодився з ними, що підтверджується підписами сторін на кредитному договорі та договорі застави рухомого майна. Також встановлено, що ОСОБА_2 до суду не надано жодного доказу на підтвердження того факту, що на момент укладання кредитного договору він був не згодний з його умовами або вважав його таким, що не відповідає закону, чи не бажав його взагалі укладати.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 24.04.2013 р. рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 06.03.2013 р. залишено без. В ухвалі суду зазначено, що на час підписання кредитного договору ОСОБА_2 був дієздатною повнолітньою особою, яка вчиняючи юридично значимі дії мала діяти розсудливо, розумно і обачно, оцінюючи власні фінансові можливості, загальну економічну ситуацію у країні, коливання курсу української гривні по відношенню до іноземних валют та інші істотні для укладення договору обставини усвідомлюючи можливі фінансові ризики.

Відповідно до п. 4.2.6. Порядку проведення перевірок у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг, за результатами перевірки відповідно до виявлених порушень керівником органу з питань захисту прав споживачів або його заступником приймаються рішення про застосовування адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно ст. 250 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення ним суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Тобто, в даному випадку штраф мав бути застосований до позивача не пізніше 29.05.2008 р.

При розгляді справи про застосування адміністративно - господарських санкцій необхідно в першу чергу враховувати наявність вини суб'єкта господарювання. Аналогічної позиції дотримується в своєму рішенні Верховний Суд України від 04.07.2011 року № 21-160а11, який допускає можливість застосування адміністративно-господарських санкцій до суб'єкта господарювання при наявності вини.

Проте, суд зазначає, що наявність вини у позивача відповідачем не доведена.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість прийнятої відповідачем постанови про накладення стягнень передбачених статтею 23 Закону № 1023-XII № 93 від 12.07.2013 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд вважає, що оскаржувана постанова від 12.07.2013р. № 93 прийнята всупереч діючому законодавству України тому є протиправною, а позовні вимоги щодо її скасування підлягають задоволенню.

В позовній заяві позивач просить судові витрати покласти на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, документально підтверджені позивачем судові витрати - судовий збір сплачений згідно квитанцій № 752144 від 18.10.2013 р. в сумі 34,41 грн. та № 752159 від 18.10.2013 р. в сумі 114,71 грн. підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати постанову Інспекції з питань захисту прав споживачів у Херсонській області № 93 від 12 липня 2013 р. про накладення на Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» стягнень, передбачених ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» шляхом накладення штрафу у розмірі 52873,70 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» судовий збір у розмірі 172,05 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, визначені ст. 186 КАС України та набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складений 30 грудня 2013 року.

Суддя О.М. Неклеса