Справа № 0907/7066/2012

Провадження № 22-ц/779/963/2014

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Ковалюк І. П.

Суддя-доповідач Соколовський В.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Соколовського В.М.,

суддів: Горблянського Я.Д., Матківського Р.Й.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю: апелянта ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3, позивача ОСОБА_4, її представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду від 07 березня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У травні 2012 року ОСОБА_4 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в якому, після збільшення розміру позовних вимог, просила відступити від принципу рівності часток на тій підставі, що з нею проживає дочка ОСОБА_6, 1995 року народження, яка є інвалідом дитинства, та визнати за нею право власності на 2/3 частини трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1, вартістю 198000 грн. та передати їй рухоме майно, що знаходиться у квартирі: кухонну стінку, вартістю 10000 грн., спальний набір, вартістю 15000 грн., холодильник "Атлант", вартістю 4500 грн., плиту газову, вартістю 3000 грн., пральну машинку "Сіменс", вартістю 5000 грн., а всього речей на загальну суму 37500 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 07 березня 2014 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 2/3 частини нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, на загальну суму 198800 грн.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 на загальну суму 99408 грн.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на стінку кухонну, вартістю 10000 грн., спальний набір в дитячу кімнату, вартістю 15000 грн., холодильник "Атлант", вартістю 4500 грн., плиту газову, вартістю 3000 грн., пральну машинку "Сіменс", вартістю 5000 грн.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на спальний набір, вартістю 30000 грн., м'який куток з двома кріслами, вартістю 10000 грн., дубовий журнальний столик, вартістю 3000 грн., телевізор, вартістю 8000 грн., кухонний комбайн, вартістю 1000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати на оплату юридичної допомоги в розмірі 2000 грн. та 1235 грн. сплаченого судового збору.

На вказане рішення представник відповідача-апелянта ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм чинного законодавства, неповне з'ясування обставин справи. Зокрема, представник апелянта зазначає, що суд залишив поза увагою ту обставину, що апелянт взяв позику у фізичної особи ОСОБА_7 в розмірі 35000 доларів США для придбання квартири та проведення в ній ремонту. Вважає помилковим висновок суду про відсутність підстав для поділу між сторонами отриманої позики тільки через те, що позивач не була стороною договору позики, оскільки кошти були використані в інтересах сім'ї, що узгоджується із судовою практикою.

Невірним, на думку представника апелянта, є також висновок суду щодо відступлення від принципу рівності при визначенні часток у квартирі. До такого висновку суд прийшов, взявши за основу тільки нічим не підтверджені доводи позивача щодо перебування у неї на повному матеріальному утриманні дочки, яка є інвалідом з дитинства, та відсутності будь-яких належних коштів для належного їх забезпечення, однак суд не взяв до уваги, що позивач є діючим приватним підприємцем та отримує від цієї діяльності дохід, сплату апелянтом ОСОБА_2 у травні 2013 року всіх аліментних платежів, подальшу систематичну фінансову підтримку ним своєї дочки, а також самостійне погашення ним кредитної заборгованості.

Також представник апелянта вважає, що висновок суду про задоволення вимоги щодо поділу рухомого майна є необґрунтованим, оскільки базується виключно на словах позивача, якою не надано жодного документального доказу, який не тільки б підтверджував наявність переліченого ОСОБА_4 рухомого майна, але й дав би можливість пересвідчитись у придбанні цього майна за час перебування у шлюбі.

З цих підстав просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/5 частину квартири та передати їй частину зобов'язань, що випливають із договору позики від 10.02.2001 року у сумі 6600 доларів США, що є пропорційною її частки у квартирі, а також визнати за ОСОБА_2 право власності на 4/5 частини квартири та передати йому частину зобов'язань, що випливають із зазначеного договору позики в сумі 26400 доларів США, що є пропорційною його частки у квартирі, у решті позовних вимог відмовити за їх недоведеністю.

В судовому засіданні апелянт ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали з наведених у ній мотивів та просили задовольнити.

Позивач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили її відхилити, оскільки рішення суду є законним та обґрунтованим.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін та їх представників, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що придбана за час перебування сторін по справі у шлюбі квартира АДРЕСА_1 є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, згідно висновку експерта не може бути поділена в натурі між сторонами, а тому визнав ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу. Визнаючи право власності на частки у квартирі, суд відступив від принципу рівності часток, визнавши за позивачем право власності на 2/3 частки квартири з урахуванням того, що з нею проживає непрацездатна дочка, яка є інвалідом дитинства, а тому за відповідачем визнав право на 1/3 частку квартири. Здійснюючи поділ рухомого майна, суд виходив із відомостей про це майно та його вартість, що вказані у позовній заяві.

З таким висновком погоджується і колегія суддів.

Судом встановлено, що сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 05 жовтня 1994 року до 21 лютого 2011 року, який було розірвано за рішенням Івано-Франківського міського суду (а.с.6). Вказаним рішенням дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, залишено проживати з матір'ю. Дочка ОСОБА_6 є інвалідом з дитинства, що підтверджується довідкою Івано-Франківської МСЕК (а.с.68) та визнається сторонами.

За період перебування в шлюбі подружжя придбало трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 64 кв.м., житловою площею 34,8 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу від 24 травня 2001 року, посвідченим приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за №0602. Право власності на дану квартиру зареєстровано в Івано-Франківському ОБТІ (а.с.108-110).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічна норм передбачена і ст.22 КпШС України, який діяв на час виникнення відносин між сторонами, де зазначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ч.1 ст.69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

За змістом ч.1 ст.70 Сімейного кодексу України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Для визначення можливості поділу вищезазначеної квартири у справі було призначено будівельно-технічну експертизу, згідно висновку якої визначена дійсна вартість квартири, що становить 298208 грн. Експерт дійшов висновку про неможливість поділу квартири на дві ізольовані квартири, які б відповідали діючим будівельним нормам і правилам (а.с.49-56).

З огляду на неможливість реального розподілу квартири між сторонами, суд правильно вирішив визнати право власності сторін на ідеальні частки у майні, що відповідає роз'ясненню, даному в абзаці 3 п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", де зазначено, що у разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у спільній частковій власності.

Вирішуючи питання поділу квартири, суд, застосувавши ч.3 ст.70 Сімейного кодексу, вірно відступив від принципу рівності часток подружжя у майні, що об'єктом спільної сумісної власності, врахувавши, що на утриманні у позивача знаходиться непрацездатна дочка ОСОБА_6, яка є інвалідом з дитинства (а.с.68).

Відповідно до ч.1 ст.70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Разом з тим, положенням ч.3 зазначеної статті передбачено, що за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Обгрунтованим, на думку колегії суддів, є неприйняття судом доводів відповідача ОСОБА_2 щодо поділу квартири по 1/5 та 4/5 часток у зв'язку із придбанням квартири за рахунок коштів, отриманих останнім по договору позики в сумі 35000 доларів США, оскільки, як вірно зазначив суд, квартиру було придбано за 25589 грн. (п.3 договору купівлі-продажу), кошти по договору позики не отримані подружжям, а свідок ОСОБА_7 пояснив, що ОСОБА_4 не була стороною договору, не знала про його укладення і до неї будь-яких претензій щодо повернення коштів він не має. Та й підстав для поділу заборгованості за договором позики не має, так як такі позовні вимоги не були заявлені відповідачем шляхом подання зустрічного позову.

Здійснюючи поділ рухомого майна, суд виходив із відомостей про це майно та його вартість, що вказані у позовній заяві. Колегія суддів вважає обґрунтованим такий висновок суду, оскільки в процесі розгляду справи відповідач не навів жодних обгрунтованих заперечень, які б спростовували факт наявності вказаного рухомого майна у квартирі, його вартості та придбання у шлюбі. Заперечення проти поділу рухомого майна зазначені апелянтом в апеляційній скарзі, однак вони не підтверджуються жодними доказами, тому не заслуговують на увагу.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду, оскільки спростовуються вищенаведеним обґрунтуванням, були предметом розгляду в суді першої інстанції та їм дана судом належна оцінка.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявленого позову та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 07 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді: Я.Д. Горблянський

Р.Й. Матківський