Справа № 344/14150/13-ц

Провадження № 22-ц/779/1141/2014

Категорія 41

Головуючий у 1 інстанції Островський Л. Є.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої: Горейко М.Д.

суддів: Бойчука І.В., Вакарук В.М.

секретаря Гавриляк Є.М.

з участю апелянта ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3, представника позивача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування жилим приміщенням, усунення перешкод та вселення за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 березня 2014 року,-

в с т а н о в и л а :

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 березня 2014 року задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування жилим приміщенням, усунення перешкод та вселення. Вирішено встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1. В користуванні ОСОБА_5 залишити кімнати площею 13,9 м2 та 24 м2., загальною площею 37,9 м2, в користуванні ОСОБА_2 залишити кімнати площею 30,7 м2 та 16,4 м2., загальною площею 47,1 м2 в квартирі АДРЕСА_1. Кухню, ванну та коридор квартири залишити у їх спільному користуванні. Зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_5 в користуванні квартирою. Вселити ОСОБА_5 в квартиру АДРЕСА_1.

Не погодившись з таким рішенням, представник відповідача ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Зокрема апелянт вказує, що висновок суду про те, що квартира АДРЕСА_1 є спільним майном колишнього подружжя ОСОБА_5 не відповідає встановленим обставинам справи та не узгоджується з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Відповідно до п. 2.2 Договору про розподіл спільного майна після розлучення від 04.09.2012 року, укладеного між сторонами в Чеській Республіці, вказана квартира залишилась у особистій приватній власності відповідача ОСОБА_2, а інше нерухоме майно залишилось у власності позивача ОСОБА_5 За змістом ст. 372 ЦК України майно, що є спільній сумісній власності може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

При цьому апелянт зауважує, що поза увагою суду першої інстанції залишилась дійсність та чинність на території України Договору про розподіл спільного майна після розлучення від 04.09.2012 року. Договір укладено у письмовій формі та нотаріально посвідчений, що відповідає вимогам національного законодавства, зокрема ч. 2 ст. 372 ЦК України та ч. 2 ст. 69 СК України. Також договір відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину згідно із ст. 203 ЦК України, одночасно відсутнє будь-яке рішення суду стосовно недійсності вказаного договору.

Крім того, апелянт зазначає, що судом не враховано положень ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право», якими встановлено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. А також не враховано приписів ст. 18 Договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах про те, що документи, складені або засвідчені компетентним органом однієї Договірної сторони та підтверджені підписом уповноваженої особи й офіційною печаткою, є дійсними на території другої Договірної сторони без подальшого засвічення.

З наведених мотивів просить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 березня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_2 та її представник доводи апеляційної скарги підтримали з наведених у ній мотивів.

Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнала, рішення суду першої інстанції вважала законним і обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, відповідача ОСОБА_2 дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1)чи мали місце обставини,якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи позов ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності подружжя. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Відповідач перешкоджає позивачу в користуванні квартирою, вважаючи, що право власності останнього на цю квартиру є припиненим відповідно до Договору розподілу спільного майна після розлучення від 04.09.2012 року. Оскільки позивач здійснювати своє право власності на спірну квартиру не може, то його позов є обґрунтованим в повному обсязі. А доводи відповідача про припинення права власності позивача на спірну квартиру не узгоджуються з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції установлено та вбачається з матеріалів справи, що сторони з 06.10.1979 року по 15.02.2012 року перебували в шлюбі. Згідно договорів купівлі-продажу квартири від 30.05.2003 року відповідач ОСОБА_2 придбала дві квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, які сторони в послідуючому об'єднали в одну квартиру, що підтверджується технічною документацією Івано-Франківського ОБТІ. За даними свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25.04.2012 року чотирикімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 136,5 м2, належить ОСОБА_2 на праві приватної власності.

З урахуванням встановленого та положень ст. 60 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що спірна квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності подружжя.

В силу дії ч. 2 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Судом встановлено, що 04.09.2012 року сторони уклали Договір розподілу спільного майна після розлучення, який посвідчений в м. Ліберці Чеської Республіки нотаріусом ОСОБА_6 та перекладений з чеської на українську мову перекладачем Семотюком, відповідно до якого сторони поділили майно, яке знаходиться в Чеській Республіці та належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя. Крім того, відповідно до п. 2.2. цього договору квартира АДРЕСА_1 перейшла в особисту власність відповідача ОСОБА_2

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право» (далі Закону).

У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 16 Закону особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

Приписами ст. 38 цього ж Закону встановлено, що право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом.

Виникнення та припинення права власності та інших речових прав відповідно до ст. 39 Закону визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Згідно ч. 1 ст. 40 Закону право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що умови п. 2.2. Договору розподілу спільного майна після розлучення від 04.09.2012 року, укладеного між сторонами в Чеській Республіці (спірної квартири, яка знаходиться в м. Івано-Франківську) суперечить положенням ст.ст. 38-40 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Таким чином, укладаючи угоду про поділ спільного майна подружжя, яке знаходиться в Чеській Республіці та регулюється нормами Чеського законодавства, сторони неправомірно включили до розподілу майно, яке знаходиться в Україні і правовий статус якого повинен вирішуватись відповідно до цивільного та сімейного законодавства України.

Судом також встановлено, чого не заперечила відповідач ОСОБА_2, що вона поміняла вхідні замки в спірну квартиру, у зв'язку з чим позивач ОСОБА_5 позбавлений права користуватись квартирою, яка належить сторонам на праві спільної сумісної власності.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з урахуванням встановленого та положень ст.ст. 358 ч. 3, 391, 317, 319, 321 ЦК України, ст. 41 Конституції України правильно дійшов висновку, що позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про усунення йому перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення в квартиру та встановлення порядку користування жилим приміщенням є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Посилання апелянта на те, що судом встановлено порядок користування спірною квартирою без урахування доводів відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач заперечувала позов в повному обсязі і ніяких варіантів порядку користування квартирою не пропонувала.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для справи і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Апелянтом не надано належних та допустимих доказів в підтвердження доводів апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції відповідає встановленим судом обставинам справи і визначеним відповідно до них правовідносинам. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також не спростовують висновки суду першої інстанції, не мають правового значення та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Бойчук І.В.

Вакарук В.М.