22-ц/775/168/2014(м)
264/11877/13-ц
Головуючий у 1-й інстанції Пустовойт Т.В.
Доповідач Сорока Г.П. Категорія 57
У Х В А Л А
І м е н е м У к р а ї н и
27 січня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого - Баркової Л.Л.,
суддів - Сорока Г.П., Гаврилової Г.Л.,
при секретарі - Брежнєві Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Іллічівської районної адміністрації Маріупольської міської ради Донецької області, про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за межі України без згоди та супроводу батька, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 грудня 2013 року,-
В С Т А Н О В И Л А :
05 грудня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила надати дозвіл неповнолітнім ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, на багаторазові тимчасові виїзди за межі України до досягнення ними 16 років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 та до ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідно, у супроводі матері без згоди та супроводу батька ОСОБА_2, а також у супроводі інших осіб, уповноважених їх матір'ю без згоди та супроводу батька ОСОБА_2; надати їй дозвіл на оформлення та виготовлення проїзних документів на право на багаторазові тимчасові виїзди за межі України її неповнолітньої доньки ОСОБА_3 до досягнення нею 16 років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3, та її неповнолітнього сина ОСОБА_4 до досягнення ним 16 років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4, у супроводі матері без згоди та супроводу батька ОСОБА_2, а також у супроводі інших осіб, уповноважених нею, без згоди та супроводу відповідача.
В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що вона з відповідачем перебувала у шлюбі, який 05.06.2012 року було розірвано. Від даного шлюбу вони мають неповнолітніх доньку ОСОБА_3 та сина ОСОБА_4, які на даний час проживають з нею. Вона має можливість виїжджати з дітьми для оздоровлення та відпочинку за кордон в інші країни, однак, відповідач безпідставно не надає згоди на вивезення дітей за кордон. Відсутність згоди з боку батька на виїзд неповнолітніх дітей за межі України на відпочинок, оздоровлення та навчання суперечить вимогам ч.7 ст.7, ч.2 ст.155 СК України, Конвенції про права дитини, шкодить інтересам неповнолітніх та порушує їх право на свободу пересування, передбачене ч.1 ст.313 ЦК України.
Рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 20 грудня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Орган опіки та піклування Іллічівської районної адміністрації, про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за межі України без згоди та супроводу батька відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачка ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення та прийняти нове рішення по суті її позову, яким задовольнити її вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального права.
Відповідач ОСОБА_2 та представник органу опіки та піклування в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи не подали, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином шляхом направлення поштового повідомлення. Тому, з урахуванням вимог ст.305 ЦПК України та думки позивачки, колегія суддів дійшла до висновку про можливість розгляду справи у відсутності відповідача і представника органу опіки та піклування.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1, яка доводи апеляційної скарги підтримала, просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 05.06.2012 року.
Від даного шлюбу мають доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, які проживають разом з позивачкою.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка у своїх вимогах просить надати дозвіл на багаторазові виїзди неповнолітніх дітей за межі України, посилаючись на виїзд за кордон на відпочинок, однак не вказала країну прямування та не зазначила час перебування дітей на відпочинку. Разом з тим, в судовому засіданні позивачка пояснила, що і на момент звернення до суду і на час розгляду справи її права або права дітей з боку відповідача не порушено. Тому, виходячи з відсутності порушення цивільних прав позивачки або прав дітей з боку відповідача, суд прийшов до висновку про необґрунтованість вимог позивачки та, керуючись ст.ст.141,155 СК України, Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 р. №57 зі змінами, ст.ст.10, 11, 58, 60, 131, 208, 209, 212-215, 218, 294 ЦПК України, в задоволенні позову відмовив.
З такими висновками суду першої інстанції колегія судів не може не погодитись, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права.
Згідно ч.3 ст.313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Статтею 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" та Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року N 57 (з наступними змінами та доповненнями) виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, і без згоди та супроводу другого з батьків може бути дозволено на підставі й рішення суду.
Відповідно до пунктів вищезазначених Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.
Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою у числі іншого можливий також за рішенням суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
У згоді на виїзд за межі України дитини повинні бути зазначені держава прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі.
Як вбачається зі справи, в своїй позовній заяві (а.с.3-6) позивачка не навела держави прямування та відповідного часового проміжку перебування в цій державі. Не навела таких обставин позивачка також ні в судовому засіданні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді.
Ніяких нових обставин, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції та давали б в апеляційному суду підстави для переоцінки обставин і доказів, проведеної судом першої інстанції і свідчили б про необґрунтованість висновків суду та наявність підстав для задоволення позову, позивачка в апеляційному суді не навела та жодних нових доказів не надала.
Крім того, як вбачається зі справи, позивачка не навела ніяких конкретних обставин, які б свідчили про відмову відповідача надати згоду на виїзд дітей за межі України на відпочинок, лікування чи навчання, та жодних доказів про наявність таких обставин суду не надала.
Відповідач, заперечуючи проти позову, в суді першої інстанції пояснив, що він згоден на виїзд дітей за кордон та готовий обговорювати конкретний випадок такого виїзду.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про необґрунтованість вимог позивачки та в задоволенні позову відмовив, оскільки порушень діями чи бездіяльністю відповідача прав позивачки та неповнолітніх дітей на виїзд за кордон судом не встановлено. Тому, посилання позивачки в апеляційній скарзі на порушення судом норм матеріального права є безпідставними.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи та є безумовними для скасування чи зміни рішення суду, у справі не встановлено.
Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах заявлених в суді першої інстанції позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами, які відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України, зобов'язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, апеляційних підстав для його скасування та задоволення позову ОСОБА_1 у справі не вбачається, у зв'язку з чим рішення суду підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга позивачки підлягає відхиленню.
Керуючись ст.ст.307,308,313,314 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 грудня 2013 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий : Баркова Л.Л.
Судді : Сорока Г.П.
Гаврилова Г.Л.