АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
_____________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 травня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Рейнарт І.М.
суддів Барановської Л.В., Качана В.Я.
при секретарі Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 листопада 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_4 про відшкодування вартості майна та збитків,
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, ОСОБА_1 управління юстиції у м. Києві, орган опіки та піклування Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу та переведення прав покупця, усунення перешкод у здійсненні права користування своїм майном, визнання договорів дарування квартири недійсними та відшкодування збитків, відшкодування майнової шкоди та витребування майна,
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на майно та відшкодування майнової шкоди,
за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, стягнення суми, усунення перешкод у користуванні спільним майном та вселення,
встановила:
у вересні 2007р. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про витребування у ОСОБА_1 автомобіля «Мітсубіші», державний номер НОМЕР_2, посилаючись на те, що 4 липня 2007р. відповідач разом із невідомим чоловіком напали на його дочку та відібрали ключі від машини і уїхали на автомобілі.
У подальшому позивач неодноразово змінював та уточнював позовні вимоги і остаточно просив стягнути з відповідача грошову компенсацію за викрадений автомобіль у сумі 195 330грн., посилаючись на неможливість розшуку автомобіля, та 70 800грн. витрат, понесених за оренду автомобіля. Також просив стягнути судові витрати.
У січні 2008р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який неодноразово уточнював та змінював, і просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль «Мерседес Бенц», посилаючись на те, що дане майно було придбано за кошти, отримані від продажу його особистого майна. Також ОСОБА_1
№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/5246/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Парамонов М.Л.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.
просив визнати частково недійсними договори купівлі-продажу автомобіля «Мітсубіші» від
- 2 -
25 лютого 2006р., квартири АДРЕСА_3 від 25 серпня 2005р., квартири АДРЕСА_2 від 10 лютого 2006р., визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_3, перевівши на нього права покупця, на 2/3 частини квартири АДРЕСА_2, автомобіль «Мітсубіші» та витребувати його з чужого незаконного володіння, і стягнути на його користь грошову компенсацію у сумі 616 360грн. вартості вищезазначених двох квартир.
Мотивуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що з 23 липня 2004р. перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, проте відповідачка за його кошти придбала вищезазначене майно, яке було зареєстровано на її батьків.
Крім того, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_4 матеріальну шкоду у сумі 88 290грн., завдану викраденням та пошкодженням його особистого майна.
У подальшому доповнив позовні вимоги і просив визнати недійсними договори дарування квартири АДРЕСА_2, укладені 21 травня 2008р. та 17 січня 2009р., посилаючись на те, що він вважає, що 2/3 частини даної квартири належить йому на праві власності, а також просив зобов'язати ОСОБА_7 повернути його особисте майно: холодильник «Ардо», пральну машинку «Сіменс», двоспальне ліжко, матрац, дві тумбочки, стіл, чотири стільці на суму 18 500грн..
У квітні 2008р. ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою про поділ майна подружжя, яку неодноразово змінювала та уточнювала і остаточно просила визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, усунути їй перешкоди у користуванні зазначеною квартирою шляхом вселення, залишити у власності відповідача автомобіль «Мерседес Бенц», державний номер НОМЕР_1, стягнувши з нього компенсацію вартості Ѕ частини автомобіля у розмірі 60 000грн., посилаючись на те, що зазначене майно є спільним майном подружжя.
Також ОСОБА_4 просила стягнути з ОСОБА_1 201 890грн. прибутку, отриманого за здачу їх квартири у оренду без її відома та 124 400грн. витрат на правову допомогу.
Ухвалою суду від 27 вересня 2010р. зазначені позовні заяви об'єднані в одне провадження.
Рішенням суду від 18 листопада 2013р. позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково. У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 за кожним, визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль «Мерседес-Бенц» та стягнуто з нього на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості Ѕ частини автомобіля у сумі 27 975грн., зобов'язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_4 перешкод у здійсненні права користування квартирою АДРЕСА_1 та вселено її у квартиру. В іншій частині позовних вимог та у позові ОСОБА_3 відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неналежну оцінку наданим суду доказам у підтвердження позовних вимог ОСОБА_1
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні його позову та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.
Апелянт посилається на те, що судом не було прийнято до уваги докази, які були надані у підтвердження заволодіння автомобілем «Мітсубіші» ОСОБА_1
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення апелянтів та їх представників, пояснення ОСОБА_4 та її представника, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає
- 3 -
задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 23 липня 2004р., дітей не мають.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 листопада 2010р. шлюб сторін був розірваний.
За час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі були придбані: квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеному 6 червня 2005р. між ОСОБА_12 та ОСОБА_1, автомобіль «Мерседес Бенц», реєстраційний номер НОМЕР_1, 1995р. випуску.
Також спірним майном є:
- квартира АДРЕСА_3, яка придбана ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 25 серпня 2005р.;
- квартира АДРЕСА_2, яка придбана ОСОБА_13 та ОСОБА_3 (в особі ОСОБА_4) у рівних частинах на підставі договору купівлі-продажу від 10 лютого 2006р. На підставі договору дарування від 21 травня 2008р. квартира подарована ОСОБА_4, яка 17 січня 2009р. на підставі договору дарування подарувала квартиру ОСОБА_7;
- автомобіль «Мітсубіші», реєстраційний номер НОМЕР_2, придбаний ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 25 лютого 2006р.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 та автомобіль «Мерседес Бенц» є спільним майном подружжя і підлягає поділу між ними, а у підтвердження інших позовних вимог позивачами не надано належних доказів.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбних договором.
Частиною 1 ст. 71 СК України визначено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Частина 2 даної норми передбачає, що неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Оскільки вищезазначене майно було придбано за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, воно є їх спільним майном.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги, що зазначене майно було придбане за кошти, отримані від продажу його матір'ю у м. Харкові його особистого майна - квартири з меблями та автомобіля, тому є його особистою власністю, колегія суддів вважає безпідставними, так як судом першої інстанції надана правова оцінка цим доказам, з якою погоджується і колегія суддів.
Суд правильно зазначив, що у договорі купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 зазначено, що дана квартира набувається покупцем у період перебування у шлюбі з ОСОБА_4 і набувається ними як спільна сумісна власність. З даною умовою договору купівлі-продажу ОСОБА_1 погодився, уклав даний договір і не оспорював його у подальшому.
Крім того, з наданих ОСОБА_1 документів вбачається, що ОСОБА_14 (мати ОСОБА_1) продала у м. Харкові квартиру з меблями, яка належала їй на праві власності, та передала у користування іншої особи автомобіль «Рено», який належить їй на праві власності, за що отримала 7000доларів США. Однак, суду не було надано докази, що отриманні ОСОБА_14 кошти за реалізацію її майна, були передані ОСОБА_1 для купівлі спірного майна.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що вищезазначене майно є спільним майном подружжя і підлягає поділу між ними.
- 4 -
Так як судом було встановлено, що ОСОБА_1 чинить перешкоди ОСОБА_4 у користуванні квартирою, суд правомірно ухвалив рішення про вселення її у квартиру та зобов'язав ОСОБА_1 не чинити їй перешкоди у користуванні своєю власністю.
Доводів незаконності рішення суду в частині поділу майна та стягнення грошової компенсації за автомобіль апеляційна скарга не містить.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про ненадання ОСОБА_1 належних та достатніх доказів у підтвердження того, що автомобіль «Мерседес Бенц» був пошкоджений ОСОБА_4, тому відсутні підстави для стягнення на його користь коштів, витрачених на ремонт автомобіля.
Посилання апелянта на те, що суд безпідставно не прийняв до уваги докази, надані у підтвердження проведення ремонтних робіт у квартирі, колегія суддів вважає безпідставними, так як суд надав належну оцінку цим доказам, проте, відмовив у задоволенні даних позовних вимог, як і у позовних вимогах про стягнення коштів за майно, яке знаходилося у квартирі, оскільки не надано доказів, що шкода була завдана винними діями ОСОБА_4, а перелічене ним майно знаходилося у квартирі.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Таким чином, покупець майна повинен мати волевиявлення на придбання цього майна у свою власність та сплатити за нього кошти продавцю.
Під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_3 стверджував, що купував квартиру АДРЕСА_3 та квартиру АДРЕСА_2 для своєї сім'ї і за власні кошти. Вказані доводи не були спростовані під час розгляду справи судом першої інстанції.
ОСОБА_1 суду не було надано доказів, що він мав намір купити вказані квартири, вчинював для цього попередні дії та надав для цього ОСОБА_4 грошові кошти і відповідне доручення.
Суд першої інстанції правомірно не прийняв, як належний доказ наявності у ОСОБА_1 300 000доларів США, надану ним копію договору купівлі-продажу корпоративних прав, укладеного з ОСОБА_15, оскільки суду не був наданий оригінал даного договору, а його копія викликала у суду сумніви, а крім того, не було надано доказів реалізації даного договору, а саме реєстрація переведення корпоративних прав на ОСОБА_15
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив ОСОБА_1 у позовних вимогах про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування квартир.
За аналогічних підстав суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля «Мітсубіші».
Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вищезазначених висновків суду першої інстанції не спростовують, інших обґрунтувань незаконності рішення суду стосовно відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 апелянтом не наведено, тому колегія суддів вважає, що рішення суду в цій частині ухвалене з повним дослідженням обставин справи, належною оцінкою наданих доказів, правильним застосуванням норм матеріального права, без порушень норм процесуального права, тому підстав для його скасування не має.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції
- 5 -
виходив з їх недоведеності.
Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 25 лютого 2006р. ОСОБА_3 був придбаний автомобіль «Мітсубіші» за 195 300грн.
Відповідно до реєстраційного посвідчення право на керування ним мали ОСОБА_1 та ОСОБА_4
Звертаючись до суду з позовом про витребування у ОСОБА_1 даного автомобіля, ОСОБА_3. зазначав, що 4 липня 2007р. ОСОБА_1 забрав у ОСОБА_4 ключі від автомобіля, сам автомобіль і повертати його відмовляється.
Перебування спірного автомобіля 4 липня 2007р. у ОСОБА_1 ним не оспорюється, а також даний факт підтверджений постановою слідчого Голосіївського РУ ГУ МВС України у м. Києві від 21 грудня 2008р. про закриття кримінальної справи стосовно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, де зазначено, що ОСОБА_1 пояснив, що 4 липня 2007р. він забрав ключі і автомобіль у ОСОБА_4
Отже, з наданих суду доказів встановлено, що спірний автомобіль перебував у ОСОБА_1, він мав право на керування ним, проте, після пред'явлення вимоги власника по повернення автомобіля, зобов'язаний був даний автомобіль повернути.
ОСОБА_1 не було надано суду першої інстанції доказів у підтвердження своїх твердження про повернення автомобіля ОСОБА_3, за час розгляду судом позову ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння ( вересень 2007р), місце знаходження даного автомобіля встановлено не було.
Відповідно до ч. 1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Отже, ОСОБА_3 мав правові підстави для пред'явлення позову про витребування у ОСОБА_1 належного йому автомобіля.
Так як ОСОБА_1 заперечував наявність у нього спірного автомобіля, проте, достовірно було встановлено, що він ним заволодів і не надав доказів, що повернув його власнику, ОСОБА_3 правомірно заявлені позовні вимоги про відшкодування завданої йому неповерненням автомобіля шкоди у сумі вартості автомобіля.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 2 зазначеної норми визначено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, позивач зобов'язаний надати суду докази у підтвердження завданої йому шкоди, а відповідач повинен довести, що дана шкода була завдана не з його вини.
Так як ОСОБА_1 не було доведено, що шкода ОСОБА_3 завдана не з його вини, він зобов'язаний її відшкодувати.
Статтею 1192 ЦК України визначено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
ОСОБА_3 був обраний спосіб відшкодування шкоди, як сплата вартості автомобіля у сумі 195 330грн.
Колегія суддів вважає, що зазначені позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду справи судом першої інстанції, а суд безпідставно не прийняв до уваги надані ОСОБА_3 докази і неправомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про відшкодування шкоди.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_17 коштів, які були витрачені ОСОБА_3 на оренду іншого автомобіля, задоволенню не
- 6 -
підлягають, оскільки є безпідставними, так як не доведено, що даний договір був укладений у зв'язку із неправомірними діями ОСОБА_1, і відшкодування таких витрат, як шкоди, не передбачено ст.ст. 22, 1166 ЦК України.
Колегія суддів вважає, що рішення суду в цій частині ухвалено з порушення норм матеріального права, без належної оцінки наданих доказів, тому відповідно до положень ст. 309 ЦПК України рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, а колегія суддів ухвалює нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 листопада 2013р. скасувати в частині відмови у позові ОСОБА_3 і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 195 330грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: