АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 22-ц/774/4679/14 Справа № 8/202/10/14 Головуючий у 1 й інстанції - Л.П. Слюсар Доповідач - Єлізаренко І.А.
Категорія 53
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2014 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого - Єлізаренко І.А.
суддів - Гайдук В.І., Міхеєвої В.Ю.,
при секретарі - Сінченко І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 18 березня 2014 року по справі за заявою Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров»я України» про перегляд рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2013 року у зв»язку з нововиявленими обставинами у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров»я України» про стягнення недоплаченої заробітної плати та незаконності погіршення умов оплати праці,-
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2013 року позивач ОСОБА_2 звернулася з позовом до Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров»я України» про стягнення недоплаченої заробітної плати та незаконності погіршення умов оплати праці.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилалася на те, що відповідач без попередження про зміну істотних умов праці, самостійно зменшив оплату праці, встановивши замість раніше виплачуваного окладу доцента кафедри, оклад асистента цієї кафедри у зв»язку з відсутністю у неї вченого звання доцента, не зважаючи на те, що вона зберігає посаду доцента кафедри і виконує роботу доцента кафедри на підставі строкового трудового договору - контракту, укладеного нею з відповідачем на період з 01 вересня 2011 року по 31 серпня 2014 року, про що був виданий наказ №519-0 від 29 липня 2011 року, із зазначенням про незмінність на цей період умов та оплати праці. Однак, 04 січня 2013 року комісія по трудовим спорам ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» визнала таке зниження заробітної плати законним, тому просила суд, скасувати рішення комісія по трудовим спорам від 04 січня 2013 року, визнати незаконною фактичну недоплату відповідачем заробітної плати, виходячи з окладу асистента з вересня 2012 року та стягнути з відповідача на її користь 2111 грн. недоплаченої заробітної плати.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано незаконною фактичну недоплату Державним закладом «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров»я України» заробітної плати ОСОБА_2 у зв»язку із встановленням з 01 вересня 2012 року посадового окладу, який відповідає посаді асистента. Стягнуто з Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров»я України» на користь ОСОБА_2 недоплачену заробітну плату, починаючи з 01 вересня 2012 року в розмірі 2111 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо судового збору.
У січні 2014 року Державний заклад «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров»я України» звернувся з заявою про перегляд судового рішення від 16 квітня 2013 року у зв»язку з нововиявленими обставинами по справі за позовом ОСОБА_2 до Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров»я України» про стягнення недоплаченої заробітної плати та незаконності погіршення умов оплати праці.
В обґрунтування заяви, яка уточнювалася, заявник посилався на те, що після ухвалення рішення були виявлені обставини, які унеможливлюють виконання судового рішення, на час ухвалення рішення існували обставини, які не були відомі заявнику під час розгляду справи, вони входили в предмет доказування у справі і вплинули б на висновок суду. Вважають, що нововиявленими обставинами, що підтверджуються фактичними даними (доказами), що у встановленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення є : 1. Витяг із протоколу №8 від 06 квітня 2012 року засідання профкому ДЗ « ДМА МОЗ України»; 2. Акт Відділу кадрів ДЗ « ДМА МОЗ України» від 13 березня 2012 року, про зниження посадового окладу; 3. Доповідна записка професора ОСОБА_4 на ім»я ректора ДЗ « ДМА МОЗ України» від 23 травня 2012 року; 4. Акт про відмову від особистого підпису доцента кафедри фтизіатрії ОСОБА_2 від 23 травня 2012 року. Зазначені документи були виявлені під час проведення інвентаризації номенклатури справ 23 січня 2014 року з метою передачі документів, які підлягають збереженню, до архіву ДЗ «ДМА МОЗ України». Зі вказаних документів вбачається, що ДЗ «ДМА МОЗ України» було виконано в повному обсязі ст.103 КЗпП України і ОСОБА_2 була попереджена заздалегідь про зміну умов праці. Заявник вважає вказані обставини нововиявленими, тому просив суд задовольнити заяву про перегляд рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 16 квітня 2013 року у зв»язку з нововиявленими обставинами, скасувати вказане рішення, та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2014 року заяву Державного закладу «Дніпропетровської державної медичної академії Міністерства охорони здоров»я України» про перегляд рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2013 року у зв»язку із нововиявленими обставинами задоволено. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Державного закладу « Дніпропетровської державної медичної академії Міністерства охорони здоров»я України» про стягнення недоплаченої заробітної плати та незаконності погіршення умов оплати праці, скасовано у зв»язку із нововиявленими обставинами. У задоволенні позову ОСОБА_2 до Державного закладу «Дніпропетровської державної медичної академії Міністерства охорони здоров»я України» про стягнення недоплаченої заробітної плати та незаконності погіршення умов оплати праці відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду від 18 березня 2014 року скасувати, відмовити заявнику у задоволенні заяви про перегляд рішення суду від 16 квітня 2013 року у зв»язку з нововиявленими обставинами, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Статтею 361 ЦПК України встановлені підстави для перегляду рішення, ухвали суду у зв»язку з нововиявленими обставинами. Цей перелік підстав є вичерпним. Зокрема, такими підставами, згідно з п.1 ч.2 зазначеної статті, є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
В п.п.3, 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 30 березня 2012 року «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв»язку з нововиявленими обставинами» роз»яснено, що нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин (частина друга статті 361 ЦПК).
Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини.
Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв»язку з нововиявленими обставинами.
В п.6 Постанови роз»яснено, судове рішення не може переглядатися у зв»язку з нововиявленими обставинами у разі, якщо обставини, передбачені частиною другою статті 361 ЦПК, відсутні, а є підстави для перегляду судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку або Верховним Судом України, а також якщо обставини, визначені частиною другою статті 361 ЦПК, були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи.
Як вбачається із заяви про перегляд рішення суду у зв»язку з нововиявленими обставинами, обставини, на які посилався заявник, як на нововиявлені є те, що ними 23 січня 2014 року проводилася інвентаризація номенклатури справ і було складено акт, в якому виявлені документи: 1. Витяг із протоколу №8 від 06 квітня 2012 року засідання профкому ДЗ « ДМА МОЗ України»; 2. Акт Відділу кадрів ДЗ « ДМА МОЗ України» від 13 березня 2012 року, про зниження посадового окладу; 3. Доповідна записка професора ОСОБА_4 на ім»я ректора ДЗ « ДМА МОЗ України» від 23 травня 2012 року; 4. Акт про відмову від особистого підпису доцента кафедри фтизіатрії ОСОБА_2 від 23 травня 2012 року, посилання на які заявник вважає нововиявленими (а.с.2, 3, 20-22).
Тобто, на час розгляду справи судом першої інстанції 16 квітня 2013 року заявникові могло бути відомо про наявність вищевказаних документів в їхньому архіві, однак, які не були надані суду під час розгляду справи, а тому ці обставини не можуть вважатися нововиявленими.
В п.5 вказаної Постанови роз»яснено, процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неналежне повідомлення заявника про час і місце розгляду справи, неповне встановлення фактичних обставин справи, порушення порядку дослідження доказів) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.
Неподання стороною або особою, яка бере участь у справі, доказу, про який їй було відомо та який підтверджує відповідні обставини, а також відмова суду у прийнятті доказів не є підставами для перегляду судового рішення у зв»язку з нововиявленими обставинами.
Однак, суд першої інстанції на вищезазначені вимоги уваги не звернув і безпідставно, надані заявником докази, що знаходилися у заявника та про які йому могло бути відомо і на час розгляду справи 16 квітня 2013 року, вважав за докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини у справі та своїм рішенням від 18 березня 2014 року скасував рішення цього ж суду від 16 квітня 2013 року у зв»язку з нововиявленими обставинами, що у відповідності до ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи №2/202/1957/2013 ОСОБА_2 наказом №5-о від 03 січня 2006 року прийнята на посаду асистента кафедри сімейної медицини в ДЗ «ДМА МОЗ України». ОСОБА_2 рішенням Спеціальної вченої ради Дніпропетровської державної медичної академії МОЗ України та інституту гастроентерології АМН України від 13 квітня 2006 року присуджено наукову ступінь кандидата медичних наук, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_1 (а.с.43-45).
Наказом відповідача №624-о від 31 серпня 2010 року ОСОБА_2, к.м.н., асистента кафедри фтизіатрії, було переведено на посаду доцента цієї кафедри за строковим трудовим договором, укладеним на період з 01 вересня 2010 року по 31 серпня 2011 року (а.с.50).
Наказом ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» №519-о від 29 липня 2011 року ОСОБА_2, кандидату медичних наук, доценту кафедри фтизіатрії, продовжено роботу на цій же посаді цієї ж кафедри за строковим трудовим договором з 01 вересня 2011 року по 31 серпня 2014 року без змін умов та оплати праці (а.с.52).
Вказаний наказ був виданий на підставі заяви позивача, поданої 22 червня 2011 року у зв»язку із закінченням строку трудового договору 31 серпня 2012 року, про продовження роботи на тій самій посаді на тій же кафедрі, і саме таку заяву відповідач вважає строковим трудовим договором (а.с.51).
На підставі наведених наказів у трудову книжку позивача, внесені відповідні записи №10-14 (а.с.53, 54).
Відповідно до ч. 4 ст. 32 КЗпП України у зв»язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
Статтею 103 КЗпП України встановлено, що про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.
В п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз»яснено, суд приймає до уваги, що оскільки при введенні нових або зміні діючих умов оплати праці у бік погіршення (ст. 103 КЗпП) роботодавець повинен повідомити про це працівника не пізніше ніж за два місяці до їх запровадження, порушення цього строку може бути підставою для задоволення вимог працівника про оплату праці згідно з попередніми умовами за період, на який було скорочено зазначений строк попередження.
Як вбачається з матеріалів справи між сторонами, згідно ст. 21 КЗпП України, укладений строковий трудовий договір, та відповідачем виданий наказ № 519-о від 29 липня 2011 року про продовження роботи позивача на тій самій посаді без змін умов і оплати праці. Таким чином, між сторонами було обумовлено оплату праці ОСОБА_2, виходячи з попереднього окладу доцента кафедри, тобто за посадою, яку вона і займала вже з 01 вересня 2010 року. З цим наказом ОСОБА_2 була ознайомлена під підпис, що доводить обізнаність позивача про свій розмір окладу як доцента кафедри.
Так само, позивач була ознайомлена під підпис і з посадовою інструкцією доцента від 01 вересня 2010 року, яка не містить положень щодо необхідності присвоєння вченого звання протягом двох років зайняття посади (а.с.55-57).
Разом з тим, відповідач, керуючись підзаконним нормативним актом стосовно оплати праці позивача - приведеною вище Інструкцією (затв. наказом МОУ №90 від 02.04.1993) та встановлюючи оклад позивачу з 01 вересня 2012 року у розмірі окладу асистента кафедри за тарифним розрядом 16, в порушення вимог ст. 32, 103 КЗпП України, додержання яких є обов»язковим у випадку зміни умов оплати праці в бік погіршення, що у даній справі має місце у зв»язку зі зменшенням в односторонньому порядку окладу позивача з окладу доцента (розряд 19) до окладу асистента (розряд 16), не попередив позивача про істотну зміну умов оплати праці в установлений строк - за два місяці до зміни, будь-якого наказу з цього питання не видав, не попередив про умови збереження попередньої оплати праці як доценту кафедри, як і не повідомив ОСОБА_2 про її право у разі незгоди з новими умовами оплати праці на звільнення, що є грубим порушенням прав працівника з боку відповідача, внаслідок чого ним допущена неправомірна недоплата заробітної плати.
Згідно з поданими відповідачем розрахунковими листками про виплати заробітної плати позивачу, вбачаться, що заробітна плата, виходячи з окладу доцента кафедри, повинна була становити - 2760,00 грн. у вересні 2012 року; 2815,00 грн. - у жовтні 2012 року; 2815,00 грн. - у листопаді 2012 року; 2869,00 грн. у грудні 2012 року, натомість позивачу виплачувалась, виходячи з окладу - 2252,00 грн. у вересні 2012 року; 2296,00 грн. у жовтні 2012 року; 2296,00 грн. у листопаді 2012 року; 2341,00 грн. у грудні 2012 року. Тобто різниця в недоплаті становила у вересні - 508,00 грн., у жовтні та листопаді - по 519,00 грн., у грудні - 528,00 грн., враховуючи збільшення розміру мінімальної заробітної плати(а.с .63-68), а тому з відповідача на користь позивача повинно бути стягнуто недоплату заробітної плати позивача в період з 01 вересня 2012 року в розмірі 2111 грн., яку просила позивач стягнути в своїй позовній заяві.
Відповідно до ст. 228 КЗпП України у разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії. Пропуск вказаного строку не є підставою відмови у прийнятті заяви.
Незалежно від того, працівником, власником або уповноваженим ним органом чи прокурором порушена справа, після вирішення спору в КТС, суд розглядає її в порядку позовного провадження, як трудовий спір, що вирішувався в КТС, тобто, як вимогу працівника до підприємства, установи, організації, про що роз»яснено у п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів».
З матеріалів справи вбачається, що 04 січня 2013 року Комісія по трудових спорах ДЗ «ДМА МОЗ України» за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 стосовно неправомірного зменшення та недоплати заробітної плати як доценту, відмовила у задоволенні вимог останньої, у зв»язку з чим ОСОБА_2 безпосередньо звернулася за захистом своїх трудових прав з тих самих питань до суду, що розглядаються по суті у даній справі і порушення вимог трудового законодавства стосовно оплати праці позивача встановлена за розгляду даної справи, що свідчить про помилковість рішення КТС та її висновків. При цьому, розглядаючи спір по суті колегія дійшла висновку, що саме по собі рішення КТС не перешкоджає захисту прав позивача, не спричиняє правових наслідків для неї, а вимога про скасування рішення КТС може мати місце лише при порушенні процедури розгляду спору КТС або у зв»язку з неповноважним складом комісії, тощо, в протилежному випадку, сам спір по суті розглядається в судовому порядку, а тому вимога позивача про скасування рішення КТС за результатами розгляду її заяви про недоплату заробітної плати задоволенню не підлягає.
За таких обставин, враховуючи, вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції від 18 березня 2014 року скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню в частині незаконності фактичної недоплати заробітної плати та стягнення недоплаченої заробітної плати. В іншій частині позовних вимог повинно бути відмовлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров»я України» про стягнення недоплаченої заробітної плати та незаконності погіршення умов оплати праці скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров»я України» про стягнення недоплаченої заробітної плати та незаконності погіршення умов оплати праці задовольнити частково.
Визнати незаконною фактичну недоплату Державним закладом «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров»я України» заробітної плати ОСОБА_2 у зв»язку із встановленням з 01 вересня 2012 року посадового окладу, який відповідає посаді асистента.
Стягнути з Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров»я України» на користь ОСОБА_2 недоплачену заробітну плату, починаючи з 01 вересня 2012 року в розмірі 2111 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров»я України» на користь держави судовий збір в розмірі 229 грн. 40 коп.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді