Справа № 429/2973/13-ц
Номер провадження 2/429/67/14
РІШЕННЯ
Іменем України
03 січня 2014 року Слов`яносербський районний суд в складі:
головуючого судді Кобзій Т.І.,
при секретарі Андрєєвій Ю.С.,
з участю представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Сочки М.А.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Слов`яносербськ цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ДП «Луганськвугілля» в особі відокремленого підрозділу «ГЗФ «Слов`яносербська» ДП «Луганськвугілля» про поновлення на роботі та виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з даним позовом 14 листопада 2013 року, посилаючись на ту обставину, що згідно наказу №347-к від 6.11.2012 року він працював газоелектрозварником 3 розряду в цеху №2 ВП «ГЗФ «Слов`яносербська» ДП «Луганськвугілля». Наказом від 22.02.2013 року №45-п його було звільнено з роботи на підставі п.4 ст. 40 ЗКпП України, а саме: прогулу (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. При цьому не було враховано того факту, що він знаходився на лікарняному листку, який було розпочато 14.01.2013 року та сплив 05.02.2013 року, що є грубим порушенням трудового законодавства. У відповідністю з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.92 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» не допускається звільнення з роботи працівника в період тимчасової непрацездатності у випадках розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Після закриття листка непрацездатності 06.02.2013 року він з'явився до відділу кадрів для здачі листка непрацездатності. Але йому нічого не пояснили, до робочого місця не допустили, трудову книжку не видали, з наказами не ознайомили.
З приводу порушення трудового законодавства він звертався до прокуратури Слов`яносербського району, але отримав письмову відповідь від 27.05.2013 року, де йому було повідомлено, що його листа направлено до територіальної державної інспекції з питань праці у Луганській області. У відповіді територіальної державної інспекції з питань праці у Луганській області було зазначено, що функція поновлення порушених трудових прав здійснюється виключно судами. З цих саме підстав, тобто листування, він пропустив строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, але оскільки все це сталося через його юридичну необізнаність, вважає, що строк він пропустив з поважної причини. Крім того, посилається на те, що наказ про його звільнення було видано 22.02.2013 року, а звільнили його з 14.01.2013 року, тобто після порушення пройшло більше одного місяця, що свідчить про грубе порушення адміністрацією трудового законодавства.
Позивач просив суд поновити строк звернення до суду, скасувати наказ про звільнення його з роботи, поновити його на посаді газоелектрозварника 3 розряду та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 січня 2013 року по день поновлення на роботі.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.
Представник відповідача позов не визнала, суду показала, що позивач дійсно працював у ВП «ГЗФ «Слов`яносербська» електрогазозварником. 14 січня 2013 року він не вийшов на роботу і нікому не повідомив про причини неявки. Того ж дня працівники фабрики відвідали його за місцем проживання та встановили, що він знаходиться в лікарні. Після цього до 12.02.1013 року питання про відсутність на роботі ОСОБА_3 не ставилось. 12.02.2013 року механік основного виробництва цеху №2 ОСОБА_5 написав доповідну на ім'я директора про відсутність ОСОБА_3 на роботі. Після звернення цього ж дня в лікарню стало відомо, що ОСОБА_3 знаходився в лікарні по 05.02.2013 року, а з 06.02.2013 року повинен був з'явитися на роботі. Після цього працівники фабрики неодноразово телефонували ОСОБА_3, ходили до нього додому, проте на телефонні дзвінки він нікому не відповідав, вдома не відчиняли двері, а один раз відчинила двері дружина, яка повідомила, що його вдома не має, ніяких пояснень він давати не буде. Після цього адміністрація звернулася до профспілкового комітету з поданням на його звільнення з роботи, а отримавши дозвіл, наказом від 22.02.2013 року ОСОБА_3 було звільнено з роботи по п.4 ст. 40 ЗКпП України за прогул без поважних причин. Звільнено його було з 14.01.2013 року, оскільки листок з тимчасової непрацездатності він так і не здав на підприємство, жодних підстав для зарахування йому періоду після 14.01.2013 року не було, оскільки відповідно до Інструкції з ведення трудових книжок днем звільнення вважається останній робочий день. Посилання позивача та його представника на ту обставину, що ОСОБА_3 був звільнений в період тимчасової непрацездатності є голослівними, оскільки він був звільнений 22.02.2013 року, а посилання на те, що був звільнений більш ніж через місяць після 14.01.2013 року, також є безпідставним, оскільки діючим законодавством передбачено, що працівник не може бути притягнутий до відповідальності пізніше, ніж через 6 місяців після скоєння проступку. Про те, що ОСОБА_3 не з'являється на роботі без поважної причини, стало відомо 12.02.2013 року з усного повідомлення лікарні, сам же ОСОБА_3 після 14.01.2013 року на роботі не з'являвся взагалі, лікарняний листок не приносив і не здавав, ні по телефону, ні іншим способом не повідомив про причини відсутності на роботі. Крім того, позивач пропустив строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі. Його посилання на юридичну необізнаність та звернення в інші органи з причини звільнення не можуть бути визнані судом поважними причинами, тому просить суд в позові відмовити.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши сторони, свідків, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
У відповідністю зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, а відповідно до ст.ст.10,11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог.
Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В судовому засіданні встановлено, що позивач працював з 06.11.2012 року у ВП «ГЗФ «Слов`яносербська» електрогазозварником. Наказом №45-к від 22.02.2013 року його було звільнено з роботи з 14.01.2013 року на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, за прогули без поважних причин.
Свідок ОСОБА_6 суду показав, що 14 січня 2013 року на наряді стало відомо, що на роботу не з'явився електрозварник ОСОБА_3. Йому разом з інспектором з охорони праці ОСОБА_7 було доручено вияснити причину відсутності. В кінці робочого дня вони вдвох приїхали додому до ОСОБА_3. Їм відкрила його дружина, яка повідомила, що чоловік у лікарні. Після цього вони поїхали в лікарню, де дізналися, що ОСОБА_3 госпіталізований, але на цей час в лікарні відсутній, оскільки пішов додому за постільною білизною.
Свідок ОСОБА_7 дала суду показання, аналогічні показанням свідка ОСОБА_6, додавши, що після 14.01.2013 року вона жодного разу не бачила ОСОБА_3 на роботі, хоча всіх працівників мехцеху перед нарядом близько 7 год ранку бачить.
Свідок ОСОБА_5 суду показав, що він працює механіком основного виробництва. В січні 2013 року був у відпустці. По виходу у лютому 2013 року дізнався про те, що ОСОБА_3 не виходить на роботу, з 14.01.2013 року на лікарняному. Після цього він разом з головою профспілки подзвонили в лікарню, де дізналися про те, що ОСОБА_3 був у лікарні по 05.02.2013 року, а 06.02.2013 року повинен був стати до роботи. Після цього він відразу написав доповідну на ім'я директора, після чого стали його розшукувати. ОСОБА_3 повинен був здати лікарняний листок саме йому, він його безпосередній керівник, він заповнює вихідні та робочі дні в лікарняному, після чого передає інспектору з кадрів. Проте ОСОБА_3 на роботі після січня 2013 року не з'являвся.
Свідок ОСОБА_8 суду показала, що в лютому 2013 року вона отримала доповідну від механіка, та кілька пояснень від працівників, що ОСОБА_3 не виходить на роботу. Після цього вона підготувала подання на профспілковий комітет на звільнення. Після отримання згоди на звільнення підготувала наказ про звільнення. ОСОБА_3 після лікарняного до неї не приходив, навіть за викликом для отримання трудової книжки не з'явився. Вона не оформляє лікарняні листки, їх отримують та оформляють начальники змін (чи механік), вони заповнюють робочі та вихідні дні за час непрацездатності, після чого передають їй, вона лише зазначає стаж роботи і передає комісії по соцстраху.
Свідок ОСОБА_9 суду показав, що після того, як встановили, що лікарняний у ОСОБА_3 закінчився він у складі комісії 20 та 21 лютого 2013 року їздив до нього додому. 20 лютого вийшла дружина ОСОБА_3 і сказала, що його вдома не має, і він взагалі писати нічого не буде, 21 лютого їм взагалі ніхто не відкрив.
Свідок ОСОБА_10 суду показала, що в лютому 2013 року до неї звернувся механік ОСОБА_5, повідомивши, що ОСОБА_3 не виходить на роботу. Вона подзвонила в лікарню, назвалася, їй повідомили, що ОСОБА_3 був на лікарняному з 14.01. по 05.02 2013 року, з 06.02.2013 року повинен бути на роботі. Вона неодноразово дзвонила йому по мобільному телефону, ходила до нього додому, оскільки живе недалеко від нього, проте їй ніхто не відповідав. Одного разу відповіла жінка, сказала, що доглядає за дитиною. Вона пояснила їй, розповіла, що необхідно здати лікарняний, що це все гроші, крім того, розповіла, що він застрахований в «АСКО- Північний», і що йому будуть оплачені витрати на медикаменти, щоб він обов'язково передзвонив. Проте, ОСОБА_3 так і не подзвонив, лікарняний для оплати не здав і їй не надходив для розгляду на комісії.
В обґрунтування позову позивач посилається лише на те, що при його звільненні не було враховано того факту, що він знаходився на лікарняному листку, який було розпочато 14.01.2013 року та закінчився 05.02.2013 року, що є грубим порушенням трудового законодавства, відповідно до якого не допускається звільнення з роботи працівника в період тимчасової непрацездатності у випадках розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Крім того, звільнення проведено більш, ніж через місяць від дня, з якого проведено звільнення. Проте, зазначені обставини не відповідають дійсності і суперечать доказам. Так, позивача було звільнено з роботи 22.02.2013 року, тобто після закінчення тимчасової непрацездатності, що фактично зазначається самим позивачем. Посилання на те, що позивача було звільнено понад місяць з дати звільнення також є необґрунтованим, оскільки відповідно до ст.. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом не пізніше одного місяця з дня виявлення проступку, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці, тобто місячний строк відраховується саме з дати виявлення проступку, крім того в цей строк не враховується час знаходження працівника на тимчасовій непрацездатності.
Таким чином, обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позову про поновлення на роботі, є безпідставними.
Посилання позивача на те, що після закінчення лікарняного він приходив у відділ кадрів, але його не було допущено до роботи, нічим не підтверджуються, суперечать обставинам та добутим доказам.
За таких обставин вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню також не підлягають.
Крім того, позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу. Обставини, на які позивач посилається в позовній заяві, не можуть бути визнані судом поважними для поновлення строку звернення до суду. Але оскільки позовні вимоги є необгрунтованими по суті, в позові слід відмовити саме за необґрунтованістю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 40, 231-234 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.1992 року із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України № 4 від 01.04.1994 року та № 15 від 25.05.1998 року; ст. ст. 10, 11, 57, 60, 212, 214 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
В позові ОСОБА_3 до ДП «Луганськвугілля» в особі відокремленого підрозділу «ГЗФ «Слов`яносербська» ДП «Луганськвугілля» про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу відмовити за безпідставністю.
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Луганської області через Слов`яносербський районний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Кобзій Т.І.