Копія:

Справа № 2-399/2010 Провадження № 22-ц/772/1449/2014Головуючий в суді першої інстанції:Овсюк Є.М.

Доповідач: Стадник І. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

Іменем України

13 травня 2014 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого, судді Стадника І.М.,

Суддів: Войтка Ю.Б., Голоти Л.О.,

при секретарі Агеєвій А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

на ухвалу Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 листопада 2009 року про забезпечення позову в цивільній справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» в особі Вінницької обласної дирекції до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановила:

Ухвалою Ленінського районного суду м.Вінниці від 23 листопада 2009 року задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову шляхом зобов'язання Адміністрації Державної прикордонної служби України тимчасово обмежити відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у праві виїзду за межі України до моменту виконання ними своїх зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту.

Ухвалою від 18 січня 2009 року зазначену ухвалу роз'яснено та вказано про обмеження вищевказаних у праві виїзду за межі України шляхом зобов'язання Державної прикордонної служби України запобігання та недопущення виїзду їх з України до моменту виконання своїх зобов'язань за кредитним договором.

Не погодившись з ухвалою особи, щодо яких застосовано обмеження: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, а також постановлена з порушенням судом норм процесуального права, просять скасувати її, та постановити нову про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

В судовому засіданні ОСОБА_3 вимоги апеляційної скарги підтримала на умовах, викладених у ній, і просила задовольнити.

Інші особи, які беруть участь у справі, повідомлені в установленому порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з'явилися, що відповідно до ст. 305 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

В квітні 2009 року ВАТ «Райффайзен банк Аваль» в особі Вінницької обласної дирекції звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Крім того, позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом тимчасового обмеження відповідачів у праві виїзду за межі України до моменту виконання ними своїх зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту, яка ухвалою судді від 23 листопада 2009 року задоволена. Зобов'язано Адміністрацію Державної прикордонної служби України тимчасово обмежити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у праві виїзду за межі України до моменту виконання ними своїх зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту.

Задовольняючи подану представником позивача заяву про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Такий висновок судом першої інстанції зроблений передчасно, внаслідок неповного з'ясування обставин справи та з порушенням норм процесуального права, які полягають в наступному.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Згідно з статтею 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Перелік заходів забезпечення позову визначено в статті 152 ЦПК України.

Серед видів такого забезпечення статтею 152 ЦПК України не передбачено вжиття судом тимчасового обмеження особи у виїзді за межі України.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в Постанові в п. 17 Постанови від 20.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», заява про забезпечення позову у спорах, що виникають із кредитних правовідносин, шляхом заборони виїзду відповідача за межі України не може бути задоволена, оскільки згідно з частиною першою статті 151 ЦПК України суд вживає лише ті заходи забезпечення позову, які передбачені цим Кодексом. Заборона виїзду відповідача за межі України не може належати і до інших видів забезпечення позову (частина друга стаття 152 ЦПК), оскільки відповідно до статті 33 Конституції України свобода свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України можуть бути обмежені лише законом.

Питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується при виконанні судових рішень, ухвалених зокрема за позовами, що випливають із кредитних правовідносин, у порядку, передбаченому статтею 11 закону України "Про виконавче провадження та статтею 377-1 ЦПК України, зокрема в разі доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання.

Крім того, Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" врегульовано порядок здійснення права громадян України на виїзд з України, в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.

Відповідно до частини 2 статті 6 даного Закону громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, передбачених п. 1 - 9 ч. 1 даної статті, зокрема, п. 2 - коли діють неврегульовані аліментні, договірні та інші невиконані зобов'язання - до виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України; та п. 8 - коли щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі.

Тобто, даним Законом регулюються правовідносини щодо випадків та порядку тимчасового обмеження прав громадян на виїзд з України і визначені ст. 6 Закону такі випадки не можуть бути застосовані судом як вид забезпечення позову при розгляді цивільної справи.

З аналізу даної норми Закону вбачається, що вирішення судом питання про обмеження у виїзді за межі України можливе тільки у порядку, визначеному ст. 377-1 ЦПК, та за поданням державного виконавця на підставі п. 18 ст. 11 Закону N 606-XIV у зв'язку з ухиленням боржника від виконання судового рішення чи рішення іншого органу, що перебуває на виконанні (п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону N 3857-XII).

Суд першої інстанції на зазначені вимоги закону уваги не звернув, задовольнивши заяву про забезпечення позову він ототожнив питання тимчасового обмеження боржників у праві виїзду за межі України із видами забезпечення позову, не взявши до уваги, що повноваження суду першої інстанції при вирішенні цивільних справ визначені Цивільним процесуальним кодексом України, у тому числі повноваженнями щодо вжиття заходів забезпечення позову.

Тому, враховуючи, що в цивільному процесі відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 151 - 153 ЦПК, застосовувати такий вид забезпечення позову, як тимчасове обмеження у виїзді за межі України, колегія суддів приходить до висновку, про неможливість застосовування зазначеного способу забезпечення позову на стадії розгляду цивільної справи про стягнення заборгованості, оскільки це порушує норми цивільно-процесуального законодавства.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

Отже ухвала Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 листопада 2009 року підлягає скасуванню з постановленням ухвали про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Враховуючи викладене вище, керуючись ст. 312, 315, 319 ЦПК України, судова колегія, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 листопада 2009 року скасувати, а в задоволенні заяви Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» в особі Вінницької обласної дирекції про забезпечення позову шляхом тимчасового обмеження боржників у праві виїзду за кордон - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий: /підпис/ Стадник І.М.

Судді: З оригіналом вірно: Суддя апеляційного суду /підпис/ Войтко Ю.Б. /підпис/ Голота Л.О. Стадник І.М.