РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" травня 2014 р. Справа № 5019/117/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Розізнана І.В.

суддів Сініцина Л.М.

при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача ВАТ "Рівнеазот" на рішення господарського суду Рівненської області від 08.06.11 р.

у справі № 5019/117/11 (суддя Мамченко Ю. А. )

позивач Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

відповідач ПАТ "Рівнеазот"

за участю прокуратури Рівненської області

про стягнення 392 493 273,50 грн.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - Шевчук В.С.,представника, довіреність в справі

прокурора- Данилюка О.С.

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року у зв"язку з неможливістю прийняти участь в судовому засіданні судді Саврія В.А. та перебуванням у відрядженні судді Тимошенко О.М.. внесені зміни до складу колегії і визначено колегію суддів у складі : головуюча суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Петухов М.Г.

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 25 березня 2014 року у зв"язку з перебуванням у відпустці судді Петухова М.Г. внесені зміни до складу колегії і визначено колегію суддів у складі : головуюча суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Сініцина Л.М.

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 06 травня 2014 року у зв"язку з тимчасовою непрацездатністю судді Гудак А.В. внесені зміни до складу колегії і визначено колегію суддів у складі : головуюча суддя Олексюк Г.Є., суддя Сініцина Л.М., суддя Розізнана І.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 08 червня 2011 року у справі № 5019/117/11 (суддя Марченко Ю.А.) позовні вимоги Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" про стягнення 392 493 273 грн. 50 коп. задоволено частково.

Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот» на користь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 315865678,78 грн. основного боргу за поставлений природній газ, 31810952,80 грн. пені, 16672418,26 грн. інфляційних втрат, 6033626,15 грн. 3% річних, 24061,80 грн. витрат на оплату державного мита та 222,68 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції , з огляду на положення ст. ст. 509, ч.1 ст. 530, 551 , 625, 655, 692 ЦК України, ч.2 ст. 193 , ч.1 ст. 216, ст. 217, ст. 230, ст. 231, ГК України , ст. ст.1,12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вважав, що відповідачем порушено строки проведення розрахунків за поставлений природний газ та визнав обґрунтованими та доведеними вимоги в частині стягнення із відповідача на користь позивача боргу 315865678,78 грн. , 31810952,80 грн. пені, 16672418,26 грн. інфляційних втрат, 6033626,15 грн. 3% річних.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення штрафу в розмірі 22110597,51 грн., суд першої інстанції вказав, що відсутні правові підстави для застосування до відповідача штрафної санкції, передбаченої ч.2 ст.231 ГК України, оскільки останнім допущено прострочення виконання саме грошового зобов'язання.

Не погодившись з постановленим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в подальшому подавши уточнення до неї.Просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 08.06.2011р. у справі №5019/117/11 в частині стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Рівнеазот» пені, суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів та 3% річних .

Апелянт у скарзі зазначає, що оскаржуване рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду, викладені у рішенні не відповідають обставинам справи.

Так, скаржник наголошує, що відповідно до пункту 6.2. Договору, за несвоєчасну оплату газу та послуг з його транспортування у строки, зазначені в пункті 5.1. Договору, Покупець сплачує на користь Постачальника, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується з наступного дня після закінчення строку розрахунку.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

На думку апелянта, при здійснення розрахунку пені позивачем порушено вимоги закону та Договору. Так, при здійсненні розрахунку за періоди 01.03.10р.-31.08.10р., 01.05.10р.-31.10.10р.,01.07.10р.-30.12.10р. розрахунок здійснений за 184 дні, що є більше, ніж: 6 місяців (365/2=182,5 (183 дні)), чим порушено вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України;

При здійсненні розрахунку з 01.01.10р. по 30.12.10р. Позивачем невірно взято для розрахунку розмір облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, оскільки протягом півроку, за який здійснюється розрахунок розмір ставки змінювався 4 рази (з 12.08.2009р. - 10,2500%, з 08.06.2010р. -9,500%, з 08.07.2010р. - 8,500%, з 10.08.2010р. - 7,7500%), в той час, як Позивачем взято для розрахунку розмір ставки, який діяв з 12.08.2009 року по 07.06.2010 року (10,2500%).

Помилки, допущені Позивачем при здійсненні розрахунку призвели до завищення розміру пені на 4 784 458,28 грн. (31810952,80грн.-27026494,52грн.).

Крім того, скаржник не погоджується з розрахунком суми боргу внаслідок інфляційних процесів. Так, зазначає, що згідно положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Листом Верховного суду України № 62-97 від 03.04.97р. «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» встановлений інший, ніж: застосований Позивачем порядок розрахунку суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів. При проведенні розрахунку згідно зазначеного Листа сума становить - 14 324 388,38 грн., що на 2 348 029,88 грн. менше від розрахунку НАК «Нафтогаз України».

Апелянт наголошує, що НАК «Нафтогаз України» при здійсненні розрахунку не врахував місяці, в які рівень інфляції мав від'ємне значення (квітень-липень 2010 року). При здійсненні розрахунку методом, який використовував Позивач і включенні в цей розрахунок розміру інфляції за квітень-липень 2010 року, сума складатиме 14 183 955,54 грн.

Щодо розрахунку 3% річних, на думку скаржника, позивачем було допущено математичну помилку при розрахунку суми за 01.01.10р.-31.12.10р., замість суми 299300,00 грн. зазначено - 300 000,00 грн.. Таким чином сума 3% річних завищена Позивачем на 700 грн.

В уточненні на апеляційну скаргу скаржник погодився з висновком суду щодо відмови у стягненні штрафу, з огляду на це скаржник не оскаржує в цій частині рішення господарського суду Рівненської області від 08.06.2011р. у справі №5019/117/11.

Щодо законності застосування санкцій за порушення ВАТ «Рівнеазот» зобов'язання, апелянт вказує наступне.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 04.01.2011 року у справі №7Б-209-3/ 10Б процедура санації ВАТ «Рівнеазот» продовжена.

Згідно ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон), мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до положень абзацу 2 частини 3 ст. 12 Закону, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховується неустойка та не застосовуються інші санкції, і цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний з його суттю, що розкривається в статті 1 цього Закону (Постанова Верховного Суду України від 26.10.2004р. - копія знаходиться в матеріалах справи).

Тобто, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але за їх невиконання або неналежне виконання неустойка не нараховується, а інші санкції не застосовуються.

Апелянт наголошує, що провадження у справі про банкрутство ВАТ «Рівнеазот» на даний час триває, що підтверджується ухвалою про продовження санації, а тому неустойка (штраф, пеня) не може бути нарахована, а інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань не можуть бути застосовані.

Скаржник вважає безпідставною відмову суду першої інстанції в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі №5019/117/11 до вирішення пов`язаної справи №26/158 за позовом ВАТ «Рівнеазот» до НАК «Нафтогаз України» про тлумачення змісту правочину, яка знаходиться в провадженні Господарського суду м. Києва.

Скаржник вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому просить апеляційну скаргу задовольнити у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що доводи відповідача є хибними, оскільки відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, пеня нараховувалась за періоди 01.03.10р.-31.08.10р., 01.05.10р.-31.10.10р., 01.07.10р.-20.12.10р., що становить рівно шість місяців та у кількості днів дорівнює 184 дні за період прострочення .

Крім того, позивач у відзиві вказує, що відповідно до Листа Верховного Суду України від 03.04.97р. «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових спорів» встановлено, що у випадках, коли відшкодуванню підлягає сума, яка складається з внесків, зроблених в різні періоди, кожен внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються.

Так, відповідно до п.5.1. договору, укладеного між позивачем та відповідачем, поставки природного газу від 31.10.09р. № 10/09-П встановлено, що Покупець зобов'язаний на підставі рахунку-фактури, виставленого Продавцем, здійснити розрахунки за газ шляхом переказу грошових коштів в сумі 315 865 678,78 грн. на розрахунковий рахунок Продавця, наступним чином:

- у листопаді 2009р. - 5 000 000,00 грн.;

- у грудні 2009р. - 10 000 000,00 грн.;

- у січні 2010р. - 10 000 000,00 грн.;

- у лютому 2010р. - 20 000 000,00 грн.;

-у березні 2010р. - 30 000 000,00 грн.;

-у квітні 2010р. - 50 000 000,00 грн.;

-у травні 2010р. - 95 432 839,39 грн.;

-у червні 2010р. - 95 432 839,39 грн.

Таким чином, умовами договору було встановлено порядок розрахунків з продавцем, який складається з внесків, зроблених в різний період, а відтак кожен внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду.

Позивач вважає, що Компанією було правомірно не нараховане збільшення суми боргу в наслідок інфляційних процесів за період квітень-липень 2010 року, оскільки індекс інфляції у цей період був менше одиниці, а відтак збільшення грошового зобов'язання внаслідок інфляційних процесів не відбулося.

Крім того, Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у відзиві вказує, що не може погодитись з висновками відповідача щодо відсутності правових підстав у стягненні штрафних санкцій , оскільки останні застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором. Тобто, якщо сторонами господарських відносин при укладанні договору, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, не обумовлено умов щодо зменшення або незастосування зазначених штрафних санкцій за порушення господарського зобов'язання та/або законом не встановлено будь-яких обмежень щодо застосування таких штрафних санкцій, то такі штрафні санкції застосовуються. Таке право сторін врегульовано абзацом 3 частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, в якому зазначено, що сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Вважає, що оскільки умовами договору не встановлений такий вид неустойки як штраф, то його застосування є правомірним, оскільки за джерелом походження він є законним та застосування такого штрафу чітко передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, так само як і його розмір.

Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, за порушення строків виконання зобов'язання понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Враховуючи те, що Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», є суб'єктом господарювання державного сектора економіки та те, що норми цієї статті направлені на захист та підтримку саме держави, в особі суб'єктів господарювання, що належить до державного сектора економіки, то вважають за правомірне, додатково до пені,передбаченої пунктом 6.2 договору, нарахування штрафу за порушення строків грошового зобов'язання відповідно до статті 231 Господарського кодексу України.

Щодо порушення відповідачем зобов»язань, позивач у відзиві вказує, що вимоги Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до ВАТ «Рівнеазот» виникли після порушення справи про банкрутство і введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, оскільки відповідно до абзацу 6 статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» поточним кредитором є кредитор за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, то відповідно до вищевказаних норм вважає правомірним нарахування та стягнення грошового зобов'язання з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми, та нарахування та стягнення інших штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань встановлених законом та договором.

Просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2011 року на підставі ст.25 ГПК України проведено заміну відповідача Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" на Публічне акціонерне товариство "Рівнеазот".

Скаржником в процесі розгляду справи в суді апеляційної інстанції заявлене клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення, на думку апелянта, пов»язаної з нею справи № 910/4756/14 за позовом ПАТ «Рівнеазот» до НАК «Нафтогаз України» про визнання недійсним Договору № 10/09-П поставки природного газу від 31.10.2009 року.

Своє клопотання апелянт обґрунтовує тим, що Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.03.2014 року порушено провадження у справі № 910/4756/14 , про що свідчить надана ним копія ухвали. На думку апелянта, у разі визнання Договору № 10/09-П недійсним відпаде предмет спору в даному судовому засіданні. За таких обставин, просить задовольнити вказане клопотання.

Представник позивача, прокурор заперечили щодо задоволення заявленого клопотання про зупинення розгляду справи, покликаючись на його безпідставність та не доведеність пов»язаності між собою справ № 910/4756/14 та № 5019/117/11.

Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду розглянувши заявлене апелянтом клопотання про зупинення провадження у справі № 5019/117/11 , прийшла до висновку про відсутність правових підстав для його задоволення з огляду на таке.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі є саме неможливість розгляду справи, що знаходиться в провадженні господарського суду, до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Пов'язаність справ полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають приюдиційне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Враховуючи наведене, судова колегія не вбачає достатньо переконливими аргументи та докази апелянта щодо доцільності зупинення провадження у справі № 5019/117/11 до набрання чинності рішення у справі № 910/4756/14 за позовом ПАТ «Рівнеазот» до «НАК Нафтогаз України» про визнання недійсним Договору № 10/09-П поставки природного газу від 31.10.2009 року.

В судовому засіданні апеляційного господарського суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав і просить її задоволити.

Прокурор проти апеляційної скарги заперечив, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін. В подальшому в судове засідання не з»явився, про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлений належним чином та заздалегідь. Враховуючи обізнаність представника позивача про час та місце апеляційного перегляду, обмеженість строків вирішення спору, судова колегія вважає за можливе розглядати справу у відсутності представника НАК "Нафтогаз України".

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.10.2009 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України"(далі - Продавець) та Відкритим акціонерним товариством "Рівнеазот"(далі - Покупець) укладений Договір поставки природного газу №10/09-П (далі - Договір), згідно з умовами якого Продавець зобов'язався у лютому-червні 2009 року передати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити природний газ в обсязі , вказаному в розділі 2 даного Договору.

Так, відповідно до п.2.1. Договору постачальник передає покупцеві протягом лютого - червня 2009 року газ в обсязі 132169114 куб.м., в тому числі по місяцях:

лютий - 37366189 куб.м.;

березень - 43513517 куб.м.;

квітень - 43009572 куб.м.;

травень - 8092594 куб.м.;

червень - 187242 куб.м.

Згідно п.4.1. Договору ціна за 1000 кубічних метрів газу, який передається за даним Договором, складає 1899,25 грн., крім того, 92,30 грн. становить сума витрат по транспортуванню природного газу магістральними трубопроводами, крім того, 398,31 грн. становить сума податку на додану вартість, разом 2389,86 грн.. Відповідно до п.4.2.Договору загальна сума Договору складає 315 865 678,78 грн..

Пунктом 5.1. Договору встановлено, що Покупець зобов'язаний на підставі рахунку-фактури, виставленого продавцем, здійснити розрахунки за газ шляхом переказу грошових коштів в сумі 315 865 678,78 грн. на розрахунковий рахунок Продавця, вказаний в пункті 11 Договору наступним чином:

листопад 2009 року -суму в розмірі 5000000,00 грн.;

грудень 2009 року - суму в розмірі 10000000,00 грн.;

січень 2009 року - суму в розмірі 10000000,00 грн.;

лютий 2010 року - суму в розмірі 20000000,00 грн.;

березень 2010 року - суму в розмірі 30000000,00 грн.;

квітень 2010 року - суму в розмірі 50000000,00 грн.;

травень 2010 року - суму в розмірі 95432839,39 грн.;

червень 2010 року - суму в розмірі 95432839,39 грн..

На виконання умов договору позивач листом №26-1483 від 20.11.2009 року надав відповідачу рахунки-фактури №9/1-36 від 20.11.2009 року.

Враховуючи вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі, на підставі договору протягом лютого-червня 2009 року передав відповідачеві природний газ об'ємом 132169114 куб.м. на загальну суму 315865678,78 грн., що знайшло своє підтвердження в суді першої інстанції та не оспорюється апелянтом.

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції ,відповідач не виконав свої договірні зобов'язання, зокрема не сплатив вартість поставленого позивачем природного газу, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 315865678,78 грн., яка на даний час не погашена .

Аналізуючи встановлені обставини справи, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає за доцільне застосувати наступні положення чинного законодавства.

Відповідно до ст.509 ЦК України, - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 179 ГК України господарсько-договірними зобов'язаннями є майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів.

Статтями 174, 193 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать та повинні виконуватися суб»єктами господарювання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Цивільний кодекс у ч. 1 ст. 509 ЦК України також визначає зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором купівлі-продажу (ст.655 ЦК України), одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товарно-розпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

За таких обставин, суд першої інстанції встановивши, що зобов'язання відповідачем не виконано в установлений договором строк, дійшов вірного висновку щодо обґрунтованості вимог в частині стягнення основної заборгованості. Враховуючи наведені норми права, суд апеляційної інстанції вважає правомірною вимогу позивача про стягнення 315865678,78 грн. в рахунок основного боргу, при цьому треба вказати , що означена сума апелянтом не оскаржується.

Крім того, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку ,задовольняючи вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційні втрати та три проценти річних. Разом з тим, колегія суддів зауважує, що здійснивши аналіз застосування до даних правовідносин низки норм права та провівши математичну перевірку обрахованих даних, встановлених місцевим господарським судом , суд апеляційної інстанції прийшов до наступних висновків.

Так, пунктом 6.1. Договору сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з Договором і чинним законодавством України.

Згідно поданих позивачем розрахунків в суд першої інстанції вбачається, що інфляційні втрати нараховані за період з 01.12.2009 року по 31.12.2010 року складають 16672418,26 грн., три проценти річних з простроченої суми нараховані за період з 01.12.2009 року по 31.12.2010 року складають 6033626,15 грн. Дані суми були стягнуті судом першої інстанції при розгляді справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта в тій частині, що під час здійснення обрахунку інфляційних втрат та трьох відсотків річних , господарським судом Рівненської області були допущені помилки, з огляду на таке.

Так, згідно положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до чинного Листа Верховного суду України №62-97 від 03.04.97р. «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» встановлений інший порядок розрахунку суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів.

Перевіривши проведені позивачем розрахунки , апеляційний господарський суд вважає , що сума інфляційних втрат становить - 14 324 388,38 грн., і отже, дана сума підлягає до стягнення. При цьому ,колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що розрахунок повинен здійснюватись з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а не лише за ті місяці, в які індекс інфляції мав додаткове значення.

Крім того, судова колегія вважає слушними зауваження скаржника, що проведення розрахунку з урахуванням індексів інфляції, які нижче 100% відповідає принципу справедливості та розумності.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що перевіривши правильність розрахунків 3% річних від простроченої суми боргу за період з 01.12.2009р. - 31.12.2010 року, встановлено наступне.

Так, за період з 01 .12.09р. -31.12.10р. із заборгованості 5 000 000грн. за 396 днів прострочення сума річних становить 162 739,73 грн;

01.01.10р. - 31.12.10р. із заборгованості 10 000 000грн. за 365 днів прострочення сума річних становить 300 000 грн;

01.02.10р. - 31.12.10р. із заборгованості 10 000 000грн. за 334 дня прострочення сума річних становить 274 520,55 грн;

01.03.10р. -31.12.10р. із заборгованості 20 000 000грн. за 306 днів прострочення сума річних становить 503 013,70 грн;

01.04.10р.-31.12.10р. із заборгованості 30 000 000грн. за 275 днів прострочення сума річних становить 678 082,19 грн;

01.05.10р.-31.12.10р. із заборгованості 50 000 000грн. за 345 днів прострочення сума річних становить 1006849,32 грн;

01.06.10р.-31.12.10р. із заборгованості 95 432 839,39 грн. за 214 днів прострочення сума річних становить 1678572,13 грн;

01.07.10р. - 31.12.10р. із заборгованості 95 432 839,39 грн. за 184 днів прострочення сума річних становить 1443258,28 грн;

Всього: 5 747 035,6 грн.

Таким чином, 3% річних за прострочення виконання зобов»язання становить 5 747 035,6 грн. і дана сума підлягає до стягнення .

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції стягнуто з відповідача за прострочення виконання зобов'язання з оплати природного газу на користь позивача пеню в розмірі 31810952,80 грн., за період з 01.12.2009 року по 20.12.2010 року виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ.

Суд апеляційної інстанції перевіривши розрахунки пені , прийшов до наступних висновків.

Так, згідно з п.6.2. Договору за несвоєчасну оплату газу та послуг з його транспортування , покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 6 ст.231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В матеріалах справи містяться докази , які підтверджують прострочення виконання зобов'язання відповідачем щодо оплати вартості поставленого позивачем природного газу.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції перевіривши правильність нарахувань на користь позивача пені за період з 01.12.2009 року по 20.12.2010 року , зауважує наступне.

Так, розрахунок пені за періоди 01.03.10р.-31.08.10р., 01.05.10р.-31.10.10р.,01.07.10р.-30.12.10р., здійснений за 184 дні, що є більше, ніж 6 місяців (365/2=182,5 (183 дні)), чим порушено вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта , що при здійсненні розрахунку з 01.01.10р. по 30.12.10р. позивачем невірно взято для розрахунку розмір облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, оскільки протягом півроку, за який здійснюється розрахунок розмір ставки змінювався 4 рази (з 12.08.2009р. - 10,2500%, з 08.06.2010р. -9,500%, з 08.07.2010р. - 8,500%, з 10.08.2010р. - 7,7500%), в той час, як позивачем взято для розрахунку розмір ставки, який діяв з 12.08.2009 року по 07.06.2010 року (10,2500%).

Таким чином, при здійсненні перевірки обрахунку пені, судом апеляційної інстанції встановлено завищення її розміру на 4 784 458,28 грн. ,а до стягнення підлягає пеня в розмірі 27 026 494,52 грн.

Судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що заявлений позивачем такий вид неустойки , як штраф в розмірі 22110597,51 грн. не підлягає стягненню з відповідача з огляду на такі норми права.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 ст.231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз.3 ч.2 ст.231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

В даному випадку ПАТ " Рівнеазот" допущено порушення саме грошового зобов»язання.

Отже, висновки місцевого господарського суду щодо відсутності правових підстав для застосування до відповідача штрафної санкції, передбаченої ч.2 ст.231 ГК України є вірними та узгоджуються з наведеними нормами права. (Аналогічна позиція викладена у Постановах ВСУ від 06.12.2010 року у справі №42/563; від 20.12.2010 року №06/113-38).

Крім того, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду не може погодитись з доводами апелянта, що за не виконання боржником зобов'язання, що виникли після введення мораторію у справі про банкрутство ВАТ «Рівнеазот», неустойка не нараховується, а інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань не можуть бути застосовані.

Так, статтею 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції чинній на момент розгляду спору, визначені наслідки дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Так, упродовж дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства, а також не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до частини 6 вказаної статті Закону дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, на невикористані та своєчасно не повернуті кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів, що здійснюється боржником у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону, або керуючим санацією згідно з планом санації, затвердженим господарським судом, або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому статтею 31 цього Закону.

Таким чином, мораторій на задоволення вимог кредиторів означає зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань, термін виконання яких настав до дня введення мораторію. Поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом.

Разом з тим, як правильно встановлено судом першої інстанції , в даному випадку вимоги позивача до ВАТ "Рівнеазот" виникли після порушення справи про банкрутство і введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, а відтак вимоги позивача є поточними і в силу положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"мораторій на них не розповсюджується.

Щодо законності відхилення клопотання ВАТ «Рівнеазот» про зупинення провадження у справі у суді першої інстанції, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду про можливість самостійно встановити обставини, що мають значення для правильного вирішення даного спору та відсутність підстав для задоволення відповідного клопотання позивача.

В силу ст.ст. 43, 47, 33, 38, 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.

Згідно із п.4 част.1 ст.103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право змінити рішення.

Відповідно до п.4 част.1 ст.104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені ,3% річних, інфляційних підлягає зміні ,з стягненням з ПАТ " Рівнеазот" на користь НАК" Нафтогаз" пені в розмірі 27 026 494,52 грн. ,3% річних в розмірі 5 747 035,6 грн. та інфляційних в розмірі 14 324388,38 грн.

Щодо розподілу судових витрат.

Загальна сума заявлених позовних вимог -392 493 273,5 грн.;

Загальна сума задоволених позовних вимог - 362963597,28 грн.

Відношення задоволених позовних вимог до заявлених - 92,48 %.

На відповідача покладається судовий збір за подання позовної заяви у сумі 23 582,4 грн. та витрати на інформаційно- технічне забезпечення судового процесу в розмірі 218,25 пропорційно розміру задоволених позовних вимог на підставі ст.49 ГПК України.

Враховуючи,що апеляційна скарга ПАТ" Рівнеазот" задоволена , з позивача на користь апелянта на підставі ст. 49,105 ГПК України підлягає до стягнення судовий збір в розмірі 12750 грн.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103-105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" задоволити частково.

Рішення господарського суду Рівненської області від 08.06.2011р. у справі № 5019/117/11 в частині стягнення пені, 3% річних, інфляційних, судового збору та витрат на інформаційно - технічне забезпечення - змінити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" (33017, м.Рівне-17, Рівненська обл., ідентифікаційний код 05607824) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м.Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 27 026494,52 грн. - пені, 5747035,60 грн. - 3% річних, 14324388,38 грн. - інфляційних, 23582,40 грн. - судового збору, 218,25 грн. - витрат на інформаційно - технічне забезпечення.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м.Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720)на користь Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" (33017, м.Рівне-17, Рівненська обл., ідентифікаційний код 05607824) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 12750 грн.

На виконання даної постанови господарському суду Рівненської області видати накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Сініцина Л.М.