Справа №1522/2203/2012

Номер провадження 2/522/326/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2014 року Приморський районний суд м.Одеси у складі:

Головуючого судді - Кравчук Т.С.,

при секретарі Антонецькому С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Одеси цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи, - Товариство з обмеженою відповідальністю «РВ Лізінг», Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» про поділ майна подружжя, за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «РВ Лізінг», Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк», про поділ сумісно нажитого майна подружжя, визнання договору дарування недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на нерухоме майно, виселення, вселення в квартиру, за зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання добросовісним набувачем, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою, у якій вона після неодноразових змін та уточнень до первісного позову просить суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_2, право власності на паркінги АДРЕСА_4, право власності на нежиле приміщення, - магазин непродовольчих товарів, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_5, право власності на нежиле приміщення яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_6, визнати за відповідачем ОСОБА_2 право власності на нежиле приміщення АДРЕСА_7.

Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому він після подання до суду заяв про збільшення позовних вимог 03.09.2013 року, та 04.02.2014 року просить суд поділити між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 майно, набуте ними за час шлюбу, та є їх спільною сумісною власністю, а саме квартиру АДРЕСА_1 наступним чином: визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартиру та за ОСОБА_1 визнати право власності на ? частину даної квартири, визнати недійсним договір дарування цієї квартири від 18.11.2011 року, укладений між ОСОБА_2, та ОСОБА_1, та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, витребувати квартиру з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 і визнати за ОСОБА_2 право власності на цю квартиру, виселити з квартири ОСОБА_4, вселити в квартиру ОСОБА_2

До початку слухання справи в суді по суті, до суду надійшла, також, зустрічна позовна заява відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2 - ОСОБА_4 у якій вона просила суд визнати її добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1.

Всі три позовні заяви розглядаються судом в одному провадженні.

В обґрунтування заявленого позову позивач за первісним позовом ОСОБА_1 зазначає, що 17.09.2004 року між нею та відповідачем за первісним позовом ОСОБА_2 укладений шлюб, який зареєстрований у відділі запису актів цивільного стану м.Кишинева за №604 від 17.09.2004 року. Від шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилися двоє дітей - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, які перебувають на утриманні позивачки за первісним позовом ОСОБА_1

За період шлюбу нею та відповідачем ОСОБА_2 придбано наступне нерухоме майно, яке зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2: квартира АДРЕСА_2; 2 паркінги АДРЕСА_4; нежиле приміщення, - магазин непродовольчих товарів, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_5; нежиле приміщення яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_6; нежиле приміщення АДРЕСА_7.

Позивачка за первісним позовом ОСОБА_1, вважаючи усе перераховане вище нерухоме майно спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2, у зв'язку з невиконанням відповідачем за первісним позовом ОСОБА_2 рішення Приморського районного суду м.Одеси щодо сплати аліментів на утримання дітей, та наявністю у нього заборгованості перед нею у розмірі 17954,73 гривні, вважає, що її особистою власністю є: квартира АДРЕСА_2; два паркінги АДРЕСА_4; нежиле приміщення, - магазин непродовольчих товарів, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_5; нежиле приміщення яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_6, а власністю відповідача ОСОБА_2 є нежиле приміщення АДРЕСА_7.

У зв'язку з цим, вона просить суд визнати за нею право власності на вище перераховані об'єкти нерухомого майна за п.п.1-4, а за ОСОБА_2 визнати право власності на нежиле приміщення АДРЕСА_7.

В обґрунтування зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 зазначає, що 17.09.2004 року між ним та ОСОБА_1 укладений шлюб, зареєстрований у РАГСу м.Кишинева. За час шлюбу, він та ОСОБА_1 придбали квартиру АДРЕСА_1, та була зареєстровано з моменту придбання у встановленому законом порядку його право власності в КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна». 18.11.2011 року він з відповідачкою за зустрічним позовом ОСОБА_1 договір дарування квартири АДРЕСА_1. 29.07.2013 року, між відповідачем ОСОБА_1, та відповідачем ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу даної квартири. Він вважає, що його волевиявлення при укладенні вище зазначеного договору дарування не було вільним та не відповідало його волі, та договір дарування квартири від 18.11.2011 року є недійсним у зв'язку з тим, що на момент укладення цього договору він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керуватися ними. Також, ОСОБА_2 вважає, що у зв'язку з тим, що вище зазначена квартира вибула з його власності поза його волі за невідплатним договором, не зважаючи на те, що відповідачка за його зустрічним позовом ОСОБА_4 є добросовісним набувачем квартири, квартира підлягає витребуванню з її незаконного володіння, за ним повинно бути визнано право власності на квартиру, він повинен бути вселений в квартиру, а відповідачка за його зустрічним позовом ОСОБА_4 повинна бути виселена з квартири.

В обґрунтування заявленої зустрічної позовної заяви, позивачка за цією позовною заявою ОСОБА_4 зазначає, що між нею та відповідачкою за її зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим №922. Вона вважає себе добросовісним набувачем цієї квартири, не зважаючи на те, що жодна з осіб це не оспорює, та просить суд визнати її добросовісним набувачем цієї квартири.

У судовому засіданні позивачка за первісним позовом ОСОБА_1, та її представник підтримали первісний позов з усіма збільшеними позовними вимогами, просили його задовольнити. Позивачка за первісним позовом ОСОБА_1, та її представник заперечували проти задоволення зустрічної позовної заяви ОСОБА_2, просили суд відмовити у її задоволенні у повному обсязі. Позивачка за первісним позовом та її представник визнали зустрічну позовну заяву ОСОБА_4, не заперечували проти задоволення судом зустрічної позовної заяви ОСОБА_4

У судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 первісний позов ОСОБА_1 з усіма збільшеними позовними вимогами не визнав, просив відмовити у його задоволенні, підтримав зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 з усіма збільшеними позовними вимогами, просив зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі, не заперечував проти задоволення зустрічної позовної заяви ОСОБА_4

У судовому засіданні представник відповідачки за зустрічним позовом ОСОБА_4 зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 не визнав у повному обсязі, просив відмовити у її задоволенні, підтримав зустрічну позовну заяву ОСОБА_4, та просив її задовольнити. Вирішення питання за первісним позовом ОСОБА_1 залишив на розсуд суду, т.я. зазначена позовна заява не зачіпала права та обов'язки ОСОБА_4

Інші учасники цивільної справи, а саме ТОВ «РВ Лізінг», ПАТ «Родовід Банк», приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 у судове засідання не з'явилися, були повідомлені судом належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили за виключенням нотаріусів, які просили слухати справу за їх відсутності.

Відповідно до вимог ст.169 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу при даній явці осіб, що беруть участь у розгляді справи.

Розглянувши матеріали цивільної справи, надані суду докази в сукупності, вислухавши думки сторін у справі, суд вважає поданий первісний цивільний позов ОСОБА_1 не доведеним а вимоги по ньому не підлягаючі до задоволення, зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 суд вважає за можливе задовольнити частково в частині порушення цивільного права ОСОБА_2, зустрічна позовна заява ОСОБА_4 задоволенню не підлягає у зв'язку з відсутністю порушень її цивільного права. При цьому суд керується наступним.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_1, суд виходить з того, що відповідно до ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу), а відповідно до ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Аналізуючи наведені норми матеріального права, суд вважає, що при вирішенні питання про наявность факту належності майна на праві спільної сумісної власності подружжю пілягать доказуванню перш за все такі обставини: придбання майна у шлюбі, придбання майна за відплатним договором, придбання майна не за власні кошти одного з подружжя.

Між іншим, матеріали цивільної справи не містять у собі жодного правоустановлювального документу на вище перераховане нерухоме майно, яке ОСОБА_1 вважає їх спільною сумісною власністю подружжя. ОСОБА_2 категорично заперечує, що це майно є їх спільною сумісною власністю. Згідно пояснень у судовому засіданні його представника, показань свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 частина майна придбані за особисті кошти батька ОСОБА_2 - ОСОБА_13, а частина майна за невідплатними договорами. Право власності на все нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_2 Таким чином, факт того, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя підлягає встановленню у судовому засіданні у зв'язку з тим, що цей факт оспорюється іншою стороною, та відсутністю у суду безперечних доказів наявності цього факту. В той же час, позивач за первісним позовом ОСОБА_1 не зверталась до суду з позовною вимогою про встановлення факту належності вище перерахованого нерухомого майна до об'єктів спільної сумісної власності подружжя.

Окрім того, відповідно до ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Аналізуючи наведену норму матеріального права суд приходить до висновку, що у разі поділу майна, що є спільною сумісною власністю, суд виходить з рівності часток дружини та чоловіка, але має право при певних обставинах і відступити від рівності часток в одну чи в іншу сторону. Якщо річ є неподільною, суд може присудити цю річ у повному обсязі одній із сторін з відповідною грошовою компенсацією його частки у цій речі. В той же час, для цих дій суду необхідна наявність заявлених позовних вимог про поділ спільно нажитого майна подружжя з вказівкою на частки у яких сторона вважає за необхідне поділити майно, та наявність вартості усього майна як в цілому, так і окремо по кожному об'єкту. В той же час, позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 не звертається до суду з позовною вимогою про поділ спільно нажитого майна подружжя, не зазначає у позові розмір часток у яких вона вважає за необхідне розділити це майно, та не надає суду жодного доказу вартості цього майна як в цілому, так і окремо по кожному об'єкту. Все це у сукупності не надає можливості суду вирішити питання про поділ майна у зв'язку з відсутності такої позовної вимоги та відсутності необхідних доказів для цього.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до зазначених норм процесуального права суд не має передбачених законом повноважень з власної ініціативи на встановлення юридичних фактів, що оспорюються іншою стороною; на розгляд позовних вимог, що не заявлялися сторонами; на проведення будь яких процесуальних дій пов'язаних з одержанням доказів у справі, які необхідні для вирішення справи в суді по суті спору без наявності у справі позовних вимог сторін про це та у відсутності клопотань чи заяв про витребування доказів, про забезпечення доказів, про призначення експертиз та інше.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, позивач за первісним позовом ОСОБА_1 не просить суд встановити факт належності вище перерахованого нерухомого майна до об'єктів права спільної сумісної власності, не надає суду необхідних доказів для вирішення цього питання та не звертається до суду за допомогою для витребування цих доказів. Одночасно з цим, вона не просить суд розділити спільно нажите майно подружжя, не зазначає частки у яких вона вважає за необхідне розділити це майно, не надає суду необхідних доказів для вирішення цього питання, та не звертається до суду за допомогою для витребування цих доказів, наприклад шляхом призначення відповідної судової будівельної експертизи для визначення вартості майна як в цілому так і окремо по кожному об'єкту.

Таким чином, підсумовуючи викладене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 в межах заявлених позовних вимог у зв'язку з його недоведеністю позивачкою у суді.

Задовольняючи частково зустрічну позовну заяву ОСОБА_2, суд виходить з підстав того, що 17.09.2004 року між ОСОБА_2 та відповідачкою за зустрічним позовом ОСОБА_1 укладений шлюб, який зареєстрований у відділі запису актів цивільного стану м.Кишинева за №604 від 17.09.2004 року.

Згідно Свідоцтва про право власності серії САС №717225 від 22.09.2009 року, видане Головним управлінням житлового забезпечення (наказ №1434-С/КІ від 18.09.2009 року), ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1. У встановленому законом порядку право власності ОСОБА_2 було зареєстровано в КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна» в книзі 616-50, номер запису 45948, про що йому видано Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно на бланку серії СЕБ №529180 за №31841945 від 28.10.2011 року.

18.11.2011 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_1 договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5

29.07.2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим №922.

ОСОБА_2 вважає, що його волевиявлення при укладенні вище зазначеного договору дарування не було вільним та не відповідало його волі тому договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 18.11.2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 є недійсним у зв'язку з тим, що на момент укладення цього договору він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Згідно пояснень представника ОСОБА_2 у судовому засіданні, з початку 2008 року у сім'ї подружжя ОСОБА_2 склалися неприязне ні стосунки у зв'язку з постійними сварками між ними. ОСОБА_2 всіляко намагався уладнати конфлікт та зберегти сім'ю, а тому практично йшов на всі поступки своїй дружині ОСОБА_1, не усвідомлюючи наслідки своїх дій. Внаслідок вище наведених дій ОСОБА_1, ОСОБА_2 тяжко захворів психічною хворобою. З початку 2008 року у нього виникли труднощі в спілкуванні з родичами, він перестав їм довіряти, перестав слухати поради ближніх, став робити неадекватні дії. Під тиском свого батька на початку 2011 року він був госпіталізований для стаціонарного лікування у психіатричну лікарню, а саме з 08.04.2011 року по 21.05.2011 року пройшов курс стаціонарного лікування в 5 відділенні ООКПЛ №1. Був виписаний з лікарні після проходження курсу стаціонарного лікування з діагнозом гострий поліморфний психічний розлад з ознаками шизофренії, та йому було призначено лікування. На початку 2012 року ОСОБА_2 знову попав до психіатричної лікарні де знаходився 3 місяці на стаціонарному лікуванні, а саме з 27.08.2012 року по 16.11.2012 року. На початку 2012 року під впливом тяжкого психічного захворювання вчинив тяжкий злочин не усвідомлюючи значення своїх дій при вчиненні цього злочину. Під час проведення досудового слідства була призначена стаціонарна судова психіатрична експертиза, згідно акту №96 від 21.06.2012 року встановлено, що ОСОБА_2, вчиняючи злочини за ст.ст.342 ч.2, 345 ч.1 КК України 20.04.2012 року не розумів значення свої дій та не міг керуватися ними. За своїм психічним станом ОСОБА_2 необхідно направити на примусове лікування медичного характеру, а саме підлягає госпіталізації в психіатричну лікарню із загальним наглядом. Постановою Приморського районного суду м.Одеси від 22.11.2012 року у відношенні ОСОБА_2 кримінальне провадження припинено у зв'язку з його неосудністю. Зазначеною постановою суду, ОСОБА_2 переданий під нагляд лікаря психіатра і терапевта за місцем свого постійного проживання для проходження амбулаторного лікування за місцем свого постійного проживання. Представник ОСОБА_2 у судовому засіданні стверджував, що з початку 2008 року по кінець 2012 року ОСОБА_2 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керуватися ними, а тому договір дарування квартири від 18.11.2011 року, посвідчений приватним нотаріусом він уклав під впливом психічної хвороби та при укладенні цього договору не усвідомлював значення своїх дій та не міг керуватися ними.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснив суду, що ОСОБА_1 він знає з 2005 року. Це колишня дружина ОСОБА_2 З ОСОБА_2 свідок познайомився в 2004 році, влаштувався до нього на роботу та продовжує по сьогоднішній день працювати. Стосунки між свідком та ОСОБА_2 нормальні, дружні, робочі. Громадянку ОСОБА_4 він не знає. З 2006, 2007, 2008 року почались якісь психічні відхилення у ОСОБА_2, що можливо пов'язані з якимись психологічними навантаженнями чи якісь порушення або відхилення. Свідку відомо, що ОСОБА_2 у 2011 році попав у психіатричну лікарню, де пройшов лікування. Свідок приймав участь в госпіталізації ОСОБА_2 до лікарні. Напередодні його надходження до лікарні, свідок став помічати відхилення у поведінці ОСОБА_2 Відхилення проявлялися у тому, що наприклад, у 2010 році при сумісній подорожі свідка та ОСОБА_2 у Санкт-Петербург на протязі всієї подорожі ОСОБА_2 ділився зі свідком думками, що його весь час хтось переслідує. В потязі ОСОБА_2 сказав свідку таку дивну річ, що позаду них сидять люди, які їдять дуже багато солодкого, вони слідкують за ними від самого Києва. В період до 2010 року такі відхилення також були, але свідок їх відносив до особливостей характеру ОСОБА_2 та його психіки. На думку свідка причиною цих відхилень були сварки з дружиною в сім'ї. Після лікування ОСОБА_2 був дуже блідий, в'ялий. Батько ОСОБА_2 професійний будівельник, який побудував більше ніж 15 високо поверхових будинків у місті Кишинів, в одному з цих будинків він дав приміщення своєму синові для ведення бізнесу, і в одному будинку дав також квартиру біля 200 квадратних метрів. Стосовно нерухомості на Україні свідку, також, відомо, що батько ОСОБА_2 приймав участь в купівлі усіх об'єктів нерухомості. У якому розмірі свідку невідомо, так як у сімейні плани ОСОБА_2 свідка не посвячував. Це відомо свідку зі слів ОСОБА_13, особисто свідок може підтвердити, що він був присутнім при знятті коштів у Санкт-Петербурзі з рахунку ОСОБА_13 у розмірі 200 тисяч євро. Свідок був присутнім при знятті цих коштів, та знає, що вони були направлені на спільні проекти батька та сина. На що конкретно свідку не відомо.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_14 пояснив суду, що ОСОБА_2 є його другом, згодом сталося так, що свідок почав працювати разом з ОСОБА_2 Знає ОСОБА_2 після закінчення школи, вони тренувались разом. Потім ОСОБА_2 зник на три роки. Для свідка з'явився ОСОБА_2 на Україні у 2007 році, свідок дізнався про його бізнес, почав працювати разом з ним, свідок виконував його доручення. Те що стосується дружини ОСОБА_2, то познайомився свідок з нею вже на Україні. Їхні відносини були важкими ще в Молдові, постійні сварки. Потім свідок з ОСОБА_1 познайомився і побачив, що це за людина. Дуже агресивна людина, і аналізуючи дану ситуацію, вона досить цілеспрямована. ОСОБА_2 для неї був як бізнес-проект. ОСОБА_1 хотіла отримати всі матеріальні блага. Вона користувалася тим, що ОСОБА_2 дуже любить дітей, він сильно до них прив'язаний. Перші прояви шантажу свідок помітив у 2009 році. Перший раз коли ОСОБА_2 потрапив до лікарні, він сам почав говорити, що з ним щось не так, але звернутися за допомогою він боявся. Коли у ОСОБА_2 був приступ, свідок знаходився з ним і бачив, що в цей час робила ОСОБА_1, вона бачила, що він заспокоювався (він був неадекватний, навіть не впізнавав свідка поруч), і починала до нього кричати, згадувати якісь його провини місячної давнини. Відповідно знову були сварки, і тоді свідок зрозумів, що це робилося спеціально. ОСОБА_1 мала перед собою мету, це була не просто сімейна сварка. Потім почалися розмови: «Продай машину і віддай мені гроші, і тоді ми з дітьми повернемося до тебе». ОСОБА_2 продав машину і віддав їй гроші. ОСОБА_1 крала у ОСОБА_2 гроші, він думав на всіх і не міг здогадатися куди дівались гроші. Вона сама в цьому зізнавалась. У неї роками були відносини на стороні, це все уміло приховувалось. Свідок намагався розповісти ОСОБА_2, але він при таких розмовах закривався в собі і не хотів нічого слухати. На вкрадені гроші ОСОБА_1 купила собі квартиру. У неї не було ніяких доходів, а тепер стає відомо, що в неї є квартира. Потім ОСОБА_2 постійно говорив, що за ним слідкують, навіть тоді, коли він знаходиться сам у кімнаті. Свідок знає, що йому присуджено примусове лікування. На сьогоднішній день він згоден з таким покаранням, ОСОБА_2 необхідне лікування.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснила суду, що ОСОБА_2 є її сином, а ОСОБА_1 її колишня невістка, дружина її сина. Спочатку у свідка з ОСОБА_1 були хороші взаємовідносини, до того моменту поки син не потрапив до лікарні, і навіть пару місяців коли він хворів у свідка з ОСОБА_1 були хороші відносини. До того часу поки свідок не дізналась про її коварство. Потім у свідка з ОСОБА_1 погіршились взаємовідносини. Психічні відхилення у ОСОБА_2 свідок стала помічати в квітні 2011 року. Але свідок і раніше вже почала помічати, що ОСОБА_2 дуже змінився в 2007, 2008 році. Він взагалі по натурі дуже любив спілкуватися, і був дуже сильною особистістю. Вона бачила, що син змінюється. Він став більш замкнутим, його стан погіршувався поступово. Свідок спочатку думав, що в нього депресія. У неї не було в цій сфері ніяких знань і досвіду, оскільки ніколи вона не мала справ з такими захворюваннями. Свідок зверталася до лікарів, ОСОБА_2 обстежили. Лікар сказав, що треба лікуватись, однак ОСОБА_1 до цього якось не дуже і прислухався, свідок також не могла силоміць його лікувати. Крім того, син свідка жив з дружиною, а не з батьками. Серйозне загострення почалось. Воно накопичувалось поступово, син перестав її довіряти. Якщо він раніше радився з батьком по всім питанням, то потім наче відсторонився. Ну а гострі проблеми в нього почались десь в кінці 2010 року, на початку 2011 року, стан погіршувався, а потім син хотів вистрибнути з вікна, але вони з чоловіком не були присутніми. Потім син знаходився в психіатричній лікарні в поганому стані. Поступово стан його став трохи кращим. Свідок може сказати, що в цей період, перед тим, як він потрапив до лікарні, ОСОБА_1 у нього випитала, що він їй зраджував, син з цього приводу дуже переживав і він відчував дуже велике почуття вини перед дружиною. І вона цим почуттям його винуватості, дуже його шантажувала і маніпулювала. Доводила його до поганого стану і в лікарні. Квартиру АДРЕСА_1 купував син на гроші, які дав йому батько. Вона та чоловік нічого не знали про договір дарування квартири, тому і були в шоковому стані. Свідок та її чоловік не дозволили би йому це зробити. ОСОБА_1 дуже коварна людина. Вона може сказати одне, скориставшись відношенням свідка та її чоловіка до онуків, а потім інше. Свідок їй не вірить. Вона дуже багато разів обдурювала свідка та її чоловіка.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_17 пояснив суду, що він є лікарем психіатром. В Одеському обласному психоневрологічному диспансері, а з січня 2014 року це Обласний центр психічного здоров'я він працює 30 років. Згідно медичної карти ОСОБА_2 він пригадав, що оглядав ОСОБА_2 23.04.2008 року, та ще повторно оглядав 12.05.2008 року. Коли він описував стан ОСОБА_2, той знаходився у стані психозу. Психоз - це достатньо глибокий психічний розлад, який потребує медичного лікування. Свідок вважає, що була без всякого сумніву необхідність в стаціонарному лікуванні ОСОБА_2 Свідок призначив лікування. Потім він оглядав ОСОБА_2 повторно, і враховуючи записи свідка, стан ОСОБА_2 дещо покращився. Він його оглядав в 2008 році і на той момент часу свідок не міг дати висновок про причину захворювання і про конкретний діагноз, через те що психічні розлади, що призводять до того, що ОСОБА_2 був агресивним, не розумів своїх дій, вів себе абсолютно неадекватно. Все лікування ОСОБА_2 проводилось у психіатричній лікарні.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_13, який є батьком ОСОБА_2, пояснив, що ОСОБА_1 це колишня дружина сина, що з нею у нього погані відносини. Вона йому не сподобалась зразу і всім родичам також. У свідка абсолютно демократична сім'я. Він та його дружина так виховували і дітей. Вони ніколи не втручалися в їх взаємовідносини. Син так захотів, покохав. Але потім свідок зараз жалкує, що не втручався. Він так розуміє, що цей шлюб з самого початку був її задумкою. Зараз всі хто знав, і знайомі і друзі сина кажуть, що це був бізнес-проект. Вона все так підготувала, ввійшла в сім'ю свідка. Свідок може прямо сказати, що його сім'я інтелігентна .І його батьки, і батьки його дружини - вчителі, лікарі. Свідок з дружиною завжди були з достатком. Його династія з родословною. Свідок навіть весілля сина зробив повністю самостійно. Для нього з дружиною було важливо, що дівчина подобається їх сину, що він її вибрав. І з якої вона родини для нього не мало значення, головне-щоб вони були щасливі. І свідок, і його дружина весь час допомагали їм, але весь час щось негативне відбувалось. ОСОБА_1 неосвічена, невихована, дволика, може маніпулювати людьми в своїх інтересах, може грати на стороні що вона така добра. Вона якщо хоче якоїсь мети добитися, вона доб'ється. Психічна криза у сина була у 2008 2009, 2010, 2011 і 2012 році, це стан, до якого його цілеспрямовано вела дружина. У нього є підозра, що ОСОБА_1 його чимось травила. До одруження син був абсолютно нормальною людиною. До хвороби сина довела дружина і весь час доводила сина до стану зриву. Вона шантажувала його дітьми. Вона сварила його з друзями. Ось тільки зараз він в нормальному стані. Він дуже інтелігентний, він дуже правильно говорить. Його слухають його підлеглі, у нього світлі думки, але він дуже сумний. Він дуже переймається з приводу того, що у нього забрали дітей, яких він дуже любить, заради яких він все. Він їх не бачить. Під час укладення договору дарування син був в недієздатному стані. Він тоді ще лікувався в лікарні, але потім всі лікарі сказали, що він не долікувався. На квартиру в Києві свідок дав сину 300 тисяч доларів, у нього є докази. У свідка є банківські рахунки з яких він знімав гроші. Він знімав гроші в банку в Кишиневі, і в Росії. Свідок давав гроші і на купівлю квартири по АДРЕСА_8.

Згідно Акту №96 від 21.06.2012 року комісійної стаціонарної судової психіатричної експертизи КУ «Одеська обласна клінічна психіатрична лікарня №1», комісія прийшла до висновку, що ОСОБА_2 на час проведення експертизи страждає хронічним психотичним розладом у вигляді рецидуального психотичного розладу, зі стійким когнітивними розладами та зі збільшуваним дефектом в емоційній сфері, у зв'язку з чим не може правильно усвідомлювати обставини, які мають значення по справі та давати по ним правильні покази, а також приймати участь у слідчих діях та судовому слідстві. На момент вчинення інкримінованого ОСОБА_2 діяння, він також страждав хронічним психотичним розладом - рецидуальним психотичним розладом, особливо зі когнітивними розладами та зі збільшуваним дефектом в емоційній сфері, у зв'язку з чим не міг усвідомлювати свої дії та керуватися ними. За своїм психічним станом йому потрібно примусове застосування засобів медичного характеру - госпіталізація у психіатричну лікарню з загальним наглядом.

Постановою Приморського районного суду м.Одеси від 22.11.2012 року у відношенні ОСОБА_2 кримінальне провадження припинено у зв'язку з його неосудністю. Зазначеною постановою суду ОСОБА_2 переданий під нагляд лікаря психіатра і терапевта за місцем свого постійного проживання для проходження амбулаторного лікування за місцем свого постійного проживання. Судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_2 20.04.2012 року під час скоєння кримінальних злочинів за ст.ст.342 ч.2, 345 ч.1 КК України не усвідомлював значення своїх дій та не міг керуватися ними.

Згідно Акту №646 від 04.12.2013 року амбулаторної судової психіатричної експертизи КУ «Одеська обласна клінічна психіатрична лікарня №1», комісія прийшла до висновку, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 абсолютно не розумів значення своїх дій та не міг керуватися ними в момент укладення договору поруки №40/05.1-П.08 від 19.05.2008 року, згідно умов якого громадянин ОСОБА_2 взяв на себе зобов'язання солідарно відповідати перед ПАТ «Родовід Банк» за своєчасне та повне виконання зобов'язань ТОВ «РВ-Лізінг» за кредитним договором №4015-КЛТ-08 від 19.05.2008 року, у зв'язку з тим, що актуальний психічний стан ОСОБА_2 в момент правочину визначався хронічним стійким розладом у формі рекурентної шизофренії, шизоефективний варіант, змішаний (біполярний) тип зі схильністю до вживання наркотичних засобів (марихуана). ОСОБА_2 абсолютно не розумів значення своїх дій та не міг керуватися ними в момент укладення договору іпотеки №40/05-3-08 від 19.05.2008 року, згідно умов якого ОСОБА_2 передав в іпотеку ПАТ «Родовід Банк» нерухоме майно, а саме квартиру загальною площею 189,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. ОСОБА_2 абсолютно не розумів значення своїх дій та не міг керуватися ними в момент укладення договору іпотеки №40/05- 3 - 10 від 15.01.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_18 за реєстровим номером 81, згідно умов якого іпотекодавець ОСОБА_2 передав в іпотеку ПАТ «Родовід Банк» нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення АДРЕСА_9 та належать на праві приватної власності ОСОБА_2 у зв'язку з тим, що актуальний психічний стан ОСОБА_2 в момент правочину визначався хронічним стійким розладом у формі рекурентної шизофренії, шизоефективний варіант, змішаний (біполярний) тип зі схильністю до вживання наркотичних засобів (марихуана). У даний час ОСОБА_2 страждає стійким психічним розладом у формі рекурентної шизофренії, шизоефективний варіант, змішаний (біполярний) тип зі схильністю до вживання наркотичних засобів (марихуана), та за своїм станом абсолютно не може розуміти значення своїх дій та керуватися ними.

За клопотанням представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_19, ухвалою суду від 12.03.2014 року була призначена комплексна амбулаторна судова психолого-психіатрична експертиза перед якою судом поставлені наступні питання: чи страждав раніше ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрований по АДРЕСА_3, та чи страждає зараз будь якими психічними розладами?, чи здатний ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрований по АДРЕСА_3 в силу свого стану здоров'я, особистої організації та психічного стану розуміти значення своїх дій, що мають юридичні наслідки, та чи може керуватися ними?, чи має ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрований по АДРЕСА_3 які-небудь індивідуальні-психологічні особливості, у тому числі інтелектуальні, емоціонально-вольові, вікові, які можуть суттєво вплинути на його поведінку та дії в момент укладення яких-небудь правочинів, що мають юридичний характер та наслідки? чи може ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрований по АДРЕСА_3 за своїм психічним станом правильно розуміти характер та значення вчинених ним дій, та чи може він керуватися своїми діями, особливо діями, що мають юридичний характер та тягнуть за собою соціальні наслідки (укладення правочинів купівлі-продажу, дарування, заповіти, кредитування, іпотеки, і т.д.)?, чи можуть виявлені у ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрований по АДРЕСА_3 захворювання чи інші обставини, пов'язані з його соматичним, психічним, емоціональним негараздом впливати на його стан поведінки та волю в діях, що тягнуть забою соціально-юридичні наслідки?, чи має ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрований по АДРЕСА_3 такі індивідуально психологічні особливості (сугестивність, покірливість, надмірна залежність), які можуть суттєво зменшувати чи обмежувати його здібність керуватися своїми діями, у повному обсязі правильно розуміти характер дій, що вчиняються ним, та їх можливі наслідки?, чи розумів ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрований по АДРЕСА_3 значення своїх дій та чи міг керуватися ними в момент укладення договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 18.11.2011 року, укладений між ОСОБА_2, та ОСОБА_1, та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5?

Згідно Акту №142 від 26.03.2014 року комплексної амбулаторної судової психолого-психіатричної експертизи КУ «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрований по АДРЕСА_3, в силу свого стану здоров'я, особистої організації і психічного стану абсолютно не може розуміти значення своїх дій, які мають юридичні наслідки, і абсолютно не може керувати ними. ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрований по АДРЕСА_3 за своїм психічним станом абсолютно не може вірно розуміти характер і значення своїх дій і абсолютно не може керуватися своїми діями, які носять юридичний характер та тягнуть за собою соціальні наслідки (складання правових актів купівлі-продажу, дарування, заповіти, кредитування іпотеки, і т.д.). ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрований по АДРЕСА_3 абсолютно не міг розуміти значення своїх дій і абсолютно не міг керуватися ними в момент укладення договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 18.11.2011 року, укладений між ОСОБА_2, та ОСОБА_1, та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, у тому числі 18.11.2011 року, страждав хронічним стійким психічним розладом у формі рекурентної (періодичної) шизофренії, шизоефектний варіант, змішаний (біполярний) ефективний тип зі здатністю вживати наркотичні засоби (марихуана), що абсолютно виключає здатність ОСОБА_2 розуміти значення своїх дій і керуватися ними.

Відповідно до ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до ч.16 Постанови ПВСУ від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.

Відповідно до зазначеної норми матеріального права, та рекомендацій ВС України у даній категорії справ, аналізуючи всі докази в сукупності, суд приходить до висновку, що на момент укладення договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 18.11.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_2 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, та цей договір є недійсним з відповідними правовими наслідками визначеними ст.216 ЦК України.

Крім того, на даний час ОСОБА_1 не є власником квартири АДРЕСА_1, так як продала цю квартиру ОСОБА_4

Суд вважає, що зазначена квартира підлягає витребуванню ОСОБА_2 з чужого незаконного володінні відповідачки за зустрічним позовом у ОСОБА_4 з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно до наведеної норми матеріального права, у разі визнання судом недйсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 18.11.2011 року ОСОБА_2 має право витребувати цю квартиру у добросовісного набувача - відповідачки за зустрічним позовом ОСОБА_4, так як квартира вибула з його власності поза його волі, що встановлено вище наведеними доказами у справі.

Зазначена правова позиція обрання шляху поновлення свого порушеного права позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 відповідає роз'ясненням, які надав ВС України у ч.ч.7, 10 Постанови ПВСУ від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», так як правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Суд вважає, що вимога ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1 задоволенню не підлягає, так як він вже є власником цієї квартири на підставі Свідоцтва про право власності серії САС №717225 від 22.09.2009 року, видане Головним управлінням житлового забезпечення (наказ №1434-С/КІ від 18.09.2009 року). Дане Свідоцтво судом не було визнано недійсним та його ніхто не оспорює. Отже, у разі визнання недійсним договору дарування квартири від 18.11.2011 року наступають правові наслідки визначені ст.216 ЦК України (реституція), а у зв'язку з відчуженням квартири добросовісному набувачеві ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 29.07.2013 року наступають правові наслідки визначені ст.388 ЦК України (віндикація). Тому, належним способом захисту права власності ОСОБА_2 повернення квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_2

Відповідно до ст.317 ЦК України, власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном; на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до наведеної норми матеріального права позивачу за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 належить право володіння, користування та розпорядження квартирою АДРЕСА_1. Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ч. 2 ст. 319 ЦК України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст.319 ЦК України, держава не втручається у здійснення власником права власності; діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

На даний час відповідачка за зустрічним позовом ОСОБА_4 порушує право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1. А саме не дає йому можливості користуватися та розпоряджатися цією квартирою.

Таким чином, на підставі наведених норм матеріального права, суд вважає за можливе частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 про його вселення в квартиру та виселення з квартири відповідачки ОСОБА_4, а саме зобов'язати ОСОБА_4 звільнити квартиру та вселити до квартири ОСОБА_2, так як саме таким чином підлягає захисту цивільне право ( право власності) ОСОБА_2 у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1.

Одночасно, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в поділі між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 майна, набутого ними за час шлюбу, яке є їх спільною сумісною власністю, а саме: квартири АДРЕСА_1 шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на ? частину даної квартири та визнання за ОСОБА_1 права власності на ? частину квартири.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до зазначених норм процесуального права, суд може задовольнити цивільний позов особи лише у разі її захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Якщо вище наведених підстав не має, то у суду не має права застосувати захист права, яке не порушено, визнається та не оспорюється.

Між іншим, як вбачається з матеріалів цивільної справи, згідно Свідоцтва про право власності серії САС №717225 від 22.09.2009 року, видане Головним управлінням житлового забезпечення (наказ №1434-С/КІ від 18.09.2009 року) ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1. У встановленому законом порядку його право власності було зареєстровано в КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна» в книзі 616-50, номер запису 45948, про що йому видано Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно на бланку серії СЕБ №529180 за №31841945 від 28.10.2011 року.

Стосовно вирішення питання чи є ця квартира об'єктом права спільної сумісної власності подружжя чи не є, спору не має, так як квартира повністю зареєстрована за ОСОБА_2, та у разі його волевиявлення на поділ цієї квартири у долях між ним та ОСОБА_1, у ОСОБА_2 відсутні будь які перешкоди зробити це у нотаріуса. В той же час, ОСОБА_1 не зверталася до суду з вимогами про визнання за нею права власності на ? частину квартиру. Право власності це право а не обов'язок особи. Однак суд не наділений законом повноважень примусити особу мати у власності майно, якщо особа цього не бажає. Таким чином, у суду є всі підстави відмовити ОСОБА_2 у задоволенні цих позовних вимог у з в'язку з відсутністю порушених, невизнаних або оспорюваних його прав, свобод чи інтересів.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, суд виходить з того, що всі особи, що беруть участь у розгляді справи визнають її добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1. Цього факту, жодна з осіб не оспорює, а ОСОБА_4, в свою чергу не надала суду будь яких доказів порушення її прав свобод чи інтересів, чи невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів.

Звертаючись до суду з позовною вимогою про витребування квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 у своєму позові не заперечує про добросовісність набуття ОСОБА_4 права власності на цю квартиру. Саме ст.388 ЦК України і передбачає власнику право витребувати майно у добросовісного набувача цього майна. А тому суд відмовляє у задоволенні позову у зв'язку з недоведеністю ОСОБА_4 порушення її прав свобод чи інтересів, чи невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів.

В відповідності з вище викладеним, керуючись ст.ст.203, 216, 225, 317, 319, 321, 328, 388, 392 ЦК України, Постановою ПВСУ від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 57, 60, 70 СК України, ст.ст.3, 5, 7, 9, 11, 60, 88, 169, 208, 209, 213-215 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи, - Товариство з обмеженою відповідальністю «РВ Лізінг», Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» про поділ майна подружжя відмовити у повному обсязі.

Задовольнити частково зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «РВ Лізінг», Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» про поділ сумісно нажитого майна подружжя, визнання договору дарування недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на нерухоме майно, виселення, вселення в квартиру.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 18.11.2011 року, укладений між ОСОБА_2, та ОСОБА_1, та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5

Витребувати квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 та повернути квартиру АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_2.

Зобов'язати ОСОБА_4 звільнити квартиру АДРЕСА_1.

Вселити в квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2.

В решті позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання добросовісним набувачем - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд міста Одеси. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя 30.04.2014