Справа № 430/2795/13-ц
РІШЕННЯ
іменем України
"07" травня 2014 р. смт.Станиця Луганська Луганської області
Станично-Луганський районний суд Луганської області у складі:
головуючого судді Антонова Ю.А.,
при секретарі Тодоренко Є.В.,
з участю: представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в смт. Станиця Луганська цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання договору таким, що вчинений під впливом помилки, визнання договору купівлі-продажу житлового будинку від 02.12.2006 року частково недійсним,
В С Т А Н О В И В:
11.11.2013 року до суду з дійсним позовом звернувся ОСОБА_4, посилаючись на те, що з 01.12.1995 року з відповідачем ОСОБА_3 він перебував у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Станично-Луганського районного суду Луганської області 20.09.2012 року.
Згідно Договору купівлі-продажу житлового будинку від 02.12.2006 року ним та відповідачем ОСОБА_3 нібито був придбаний в рівних частках житловий будинок АДРЕСА_1 .Це лише частково відповідає дійсності.
Так, відповідно цього договору ОСОБА_6 та ОСОБА_5, іменовані як продавці, продали, а він та ОСОБА_3, іменовані як покупці, придбали вказаний будинок. ОСОБА_6 продала 46/100 часток житлового будинку, ОСОБА_5 -54/100 часток, що належали їм на праві приватної власності, а він та ОСОБА_3 придбали будинок в рівних частках.
Рішенням Станично-Луганського районного суду Луганської області від 17.04.1990 року були виділені конкретні частки користування спірним будинком, а саме: за ОСОБА_5 - право власності на 54/100 часток домобудівні у вигляді квартири НОМЕР_1, за ОСОБА_7 - право власності на 46/100 часток будинку у вигляді квартири НОМЕР_2, після якого наслідувала його донька ОСОБА_6 Завіривши нотаріально оспорюваний договір, нотаріус звів нанівець той факт, що будинок складається з двох окремих квартир.
При підписанні оспорюваного Договору вони були невірно поінформовані нотаріусом щодо природи правочину. Насправді, спочатку і продавці і покупці бажали укласти два договори: договір дарування у вигляді квартири НОМЕР_1 та договір купівлі-продажу у вигляді квартири НОМЕР_2. Продавець ОСОБА_5 дійсно бажала подарувати ОСОБА_4 свою частку у вигляді 54/100 часток, його сестра - продавець ОСОБА_6 - досягла згоди про продаж своїх 46/100 часток. ОСОБА_5 насправді подарувала ОСОБА_4 свою частку в спірному будинку, оскільки грошей за цю нерухомість він ніколи їй не платив і умови про це між ними ніколи не було. ОСОБА_6 насправді продала свої 46/100 часток за 16657 грн., які виплачувалися частками через брак грошей в достатній кількості. Будучи особами юридично необізнаними вони взагалі не надали значення тому, що підписали договір, який лише частково відповідає їх намірам.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримала позов та наполягає на його задоволенні, посилаючись на те, що спірний договір був складений під впливом помилки, насправді мати позивача ОСОБА_5 подарувала йому свою частку 54/100 у вигляді квартири НОМЕР_1. Нотаріус не читав їм сам договір та не повідомив сторонам наслідки укладеного.
Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 позов не визнав, посилаючись на те, що позивач не надав суду належних доказів, що сторони по договору були не вірно поінформовані нотаріусом щодо природи правочину. Також просить суд застосувати вимоги Закону, що стосуються впливу строку позовної давності, оскільки строки за захистом його прав сплили.
Відповідач ОСОБА_5 позов визнала та просить його задовольнити, посилаючись на те, що свою частку домобудівлі вона подарувала позивачеві, а не продавала, договір був вчинений під впливом помилки, без її присутності. До суду подала відповідну заяву.
В судовому засіданні в якості спеціаліста нотаріус ОСОБА_9, який посвідчував договір купівлі-продажу від 02.12.2006 року, категорично виключив можливість того, що сторонам оспорюваної угоди не роз'яснювалися природа та наслідки посвідчення цієї угоди. При посвідченні угоди від 02.12.2006 року були присутні всі заінтересовані особи родини ОСОБА_5.
Свідок ОСОБА_6 пояснила, що вона відповідно угоди від 02.12.2006 року продала свою частку домобудівлі брату ОСОБА_4 та невістки ОСОБА_3, а мати подарувала свою частку брату ОСОБА_4
Суд, вислухавши сторони, спеціаліста та свідка приходить до висновку про відмову в позові ОСОБА_4 за необґрунтованістю, на підставі наступного:
- Позивач ОСОБА_4 та 1-й відповідач по справі ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 01.12.1995 року до 20.09.2012 року (а.с. 26).
- Відповідно договору купівлі-продажу від 02.12.2006 року ОСОБА_6 (сестра позивача) та ОСОБА_5 ( мати позивача) продали свої частки житлового будинку 46/100 та 54/100 ОСОБА_4 (позивачу) та ОСОБА_3 (1- му відповідачу по справі - колишній дружині позивача) в рівних частках (а.с. 13).
- Станом на 25.12.2006 року відповідно даних технічного паспорту на житловий будинок власниками по ? частки були позивач та 1-й відповідач по справі (а.с.20-21).
- Позивачем не надано суду доказів про те, що сторони договору були невірно проінформовані нотаріусом щодо природи правочину. Тому утвердження позивача в цій частині є безпідставними. До показання в цей частині 2-го відповідача по справі ОСОБА_5, свідка ОСОБА_6 суд відноситься критично, бо відповідно Постанови Пленуму ВСУ ¹ 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» зазначено, що виходячи зі змісту ст.59 ЦПК України та з урахуванням положень ч.1 ст.218 ЦК України , не може стверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму.
- Відповідно п.13 вищезазначеного Пленуму ВСУ вирішаючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210 та 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацію, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін. Договір дарування сторонами не укладався, тому для задоволення позовних вимог позивача в частині визнання фактично укладеним між ним та ОСОБА_5 договору дарування 54/100 часток житлового будинку (квартири НОМЕР_1), не має жодних правових підстав.
- Відповідно до вимог ст.ст.257, 267 ЦК України та за матеріалами справи строки позовної давності протягом яких позивач міг звернутися до суду за захистом своїх прав сплили. 1-й відповідач по справі ОСОБА_3 в цій частині просить його застосувати, оскільки позивач звернувся з позовом майже через 7 років після посвідчення оспорюваного ним договору. Позивач був присутній при укладенні договору і відповідно йому була відома природа правочину.
На підставі викладеного у суду є всі законні підстави про відмову позивачу у задоволенні позову у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 203, 209-210,257,267,640,655 ЦК України, Постановою Пленуму ВСУ ¹2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», ст.ст. 10, 60, 209, 212-215, 218, ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку від 02.12.2006 року в частині продажу ОСОБА_5 своєї частини у вигляді 54/100 часток ОСОБА_4, ОСОБА_3 в рівних частках недійсним та таким, що вчинений під впливом помилки, визнання фактично укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 договору дарування 54/100 часток, що належали ОСОБА_5 на праві власності, яким остання подарувала, а ОСОБА_4 прийняв в дар 54/100 частки квартири АДРЕСА_1 - залишити без задоволення за необґрунтованістю.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області через Станично-Луганський районний суд Луганської області протягом 10-ти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий: Ю.А. Антонов