ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

         

13 грудня 2006 р.

№ 10/126

 

 Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючого

Подоляк О.А.

 

суддів :

Грека Б.М., Дерепи В.І.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ПП “Аверс-Плюс”

 

на постанову

від 09.10.2006 р. Київського апеляційного господарського суду

 

у справі

№ 10/126

 

за позовом

ПП “Аверс-Плюс” (надалі -Підприємство)

 

до	Фізичної особи -підприємця  ОСОБА_1 (надалі -Підприємець)

 

про	стягнення 30000 грн.

 

за участю представників:

 

від позивача

-  Макода В.Є.

 

від відповідача

-  не з'явились

 

В С Т А Н О В И В:

 

В травні 2006 р. Підприємство звернулось до суду з позовом про стягнення із Підприємця 30000 грн. за зберігання м'ясної продукції.

В процесі розгляду справи позивач в порядку ст. 22 ГПК України збільшив розмір позовних вимог до 60000 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечував.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 04.07.2006 р. (суддя Пашкіна С.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2006 р. (судді: Капацин Н.В., Данилова Т.Б., Брайко А.І.), в позові відмовлено з мотивів необґрунтованості пред'явлених вимог.

Не погоджуючись з постановою, Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 111⁵ ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів.

Приймаючи рішення та постанову суди вказали на недоведеність позовних вимог з посиланням на те, що між сторонами відсутні зобов'язальні відносини. Позивачем не доведено, що його холодильні камери, в яких зберігалася м'ясна продукція відповідача, є сховищем, погодженим спеціально уповноваженим органом, як це передбачено нормами Закону України “Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції” та Загальними вимогами до здійснення переробки, утилізації, знищення або подальшого використання вилученої з обігу неякісної та небезпечної продукції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2001 р. № 50.

Проте, вказані висновки слід визнати необґрунтованими та передчасними. 

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі  вимоги процесуального  законодавства  і  всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Відповідно до приписів ст. ст. 4⁵, 4⁷, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на  всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Прийняті у справі рішення та постанова вказаним вимогам не відповідають.

Згідно положень ст. 8 Закону України “Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції” вилучена з обігу неякісна та небезпечна продукція повинна зберігатися власником у належно обладнаних і опломбованих (опечатаних) приміщеннях.

Відповідно до пункту 3 Загальних вимог до здійснення переробки, утилізації, знищення або подальшого використання вилученої з обігу неякісної та небезпечної продукції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2001 р. № 50, до вирішення питання про подальшу переробку, утилізацію або знищення неякісна та небезпечна продукція може передаватися на тимчасове зберігання у погоджені спеціально уповноваженими органами місця сховищ, а згідно пункту 4 Загальних вимог відповідальність за збереження вилученої з обігу неякісної та небезпечної продукції до вирішення питання про її переробку, утилізацію, знищення або подальше використання несе власник цієї продукції.

В силу ч. 3 ст. 4³ ГПК України господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення грошових коштів за зберігання м'ясної продукції.

Проте, судами належним чином не досліджена правова природа заявлених грошових вимог з огляду на те, що частина 2 ст. 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів відносить, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Однак дослідження цього питання безпосередньо впливає на визначення предмету доказування у справі та на надання судом юридичної оцінки обставинам справи.

Крім цього, позивач в обґрунтування своїх вимог посилався на обставини, які виникли внаслідок дій ВДСБЕЗ Ніжинського МРВ УМВС України в Чернігівській області (а. с. 2, 3). В свою чергу відповідач оскаржував дії згаданої особи (а. с. 35-37, 41-42, 55-61).

У такому випадку, для дотримання положень ч. 3 ст. 4³, ст. 43 ГПК України, суду слід було зобов'язати позивача уточнити правове обґрунтування позовних вимог та залучити до участі в справі Ніжинський МРВ УМВС України в Чернігівській області у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

В свою чергу, посилаючись на невиникнення між сторонами зобов'язальних відносин суди не надали належну юридичну оцінку акту прийому-передачі на відповідальне зберігання від 28.02.2006 р., який містить підписи як позивача так і відповідача, з урахуванням того, що в силу ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

В порушення вимог процесуального права (ст. ст. 4³, 4⁷, 38, 43 ГПК України), приймаючи рішення та постанову суди не забезпечили всебічний та повний розгляд обставин справи, належним чином не дослідили, не встановили та не надали юридичну оцінку дійсним правам і обов'язкам сторін, що призвело до передчасних і необґрунтованих висновків.

Неповне дослідження фактичних обставин та неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

Викладене свідчить про те, що судами при розгляді справи не були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають ст. ст. 84, 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.

Згідно ст. ст. 111⁵, 111⁷ ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або  вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над  іншими, збирати  нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст.111⁷ ГПК України), рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.

 

Керуючись ст. ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹⁰, 111¹¹ ГПК України, суд

 

ПОСТАНОВИВ:

 

Касаційну скаргу ПП “Аверс-Плюс” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Чернігівської області від 04.07.2006 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2006 р. у справі № 10/126 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Чернігівської області.

 

Головуючий, суддя                                                                      О. Подоляк

 

 

С у д д і:                                                                                          Б. Грек

 

 

                                                                                              В. Дерепа