ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2006 р. | № 3/283 (5/324, 20/306) |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Подоляк О.А. |
суддів : | Рибака В.В., Стратієнко Л.В., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” |
на постанову | від 05.09.2006 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду |
у справі | № 3/283 (5/324) (20/306) |
за позовом | ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” (надалі –Компанія) |
до | ВАТ по газопостачанню та газифікації “Дніпрогаз” (надалі –Товариство) |
про | стягнення 3180877,53 грн. |
зустрічний позов про | визнання договору недійсним частково |
за участю представників: |
від позивача | - Левченко О.Є. (14.12.2006 р.) |
від відповідача | - Аллашева В.В. (14.12.2006 р.), Кушнір Р.Ю. |
в судовому засіданні 14.12.2006 р. оголошувалась перерва
В С Т А Н О В И В:
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2006 р. (суддя Юзіков С.Г.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.09.2006 р. (судді: Павловський П.П., Логвиненко А.О., Чус О.В.), у задоволенні первісного позову відмовлено; зустрічний позов задоволено: визнано недійсними з моменту укладення абзац другий пункту 5.1 (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) та пункт 3.6 договору № 10/16-143 від 04.02.2000 р.
Не погоджуючись з постановою, Компанія звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення про задоволення первісного позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні 14.12.2006 р. судом оголошувалась перерва. Сторони належним чином повідомлені про час і місце наступного судового засідання (т. 5 а. с. 67 на звороті).
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 04.02.2000 р. між ДК “Торговий дім “Газ України” (правонаступник –Компанія) та Товариством укладено договір на постачання природного газу № 10/16-143 (надалі –Договір). В пункті 1.1 Договору сторони передбачили, що Компанія (постачальник) зобов’язується передати Товариству (покупець) у 2000 році природний газ для потреб підприємств комунальної теплоенергетики, а Товариство зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах Договору.
Судами досліджено, що на виконання Договору позивач передав відповідачеві протягом січня-квітня 2000 р. 264608,07 тис. м3 природного газу на загальну суму 49608206,48 грн., а протягом травня-вересня 2000 р. позивач передав відповідачеві 2130,786 тис. м3 природного газу на загальну суму 402718,55 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі.
Судами також досліджено, що відповідач не споживав природний газ для власних потреб, а отримував його для потреб підприємств комунальної теплоенергетики. При цьому, порядок розрахунків за поставлений природний газ у спірний період визначався не тільки Договором, але й був встановлений нормами законодавства, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 13.11.1998 р. № 1785 “Про вдосконалення розрахунків за спожитий газ”, якою визначено порядок зарахування коштів, які надійшли від споживачів природного газу на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК “Нафтогаз України”. Даною постановою визначено, що кошти, які надійшли на такі розподільні рахунки, розподіляються не безпосередньо газозбутовими підприємствами, а установами банків згідно з алгоритмом розподілу коштів та перераховуються на консолідований розподільний рахунок. Алгоритм розподілу коштів розробляється НАК “Нафтогаз України”, дочірньою компанією якої є позивач, та затверджується Національною комісією регулювання електроенергетики за погодженням з Державною податковою адміністрацією. На виконання даної постанови було затверджено порядок розподілу коштів, що надходять за використаний природний газ на розподільні та консолідований розподільний рахунки, відкриті газозбутовим та газотранспортним підприємствам.
Як встановлено судами, підписавши Протокол узгодження розбіжностей, сторони змінили редакцію умов договору щодо порядку та строків розрахунків за газ та визначили, що розрахунки за поставку здійснюються згідно з наказом НАК “Нафтогаз України” № 14 від 19.01.2000 р., який прийнято на підставі наказу Компанії від 19.11.1998 р. № 80 “Про Порядок розподілу коштів, що надходять за використаний природний газ на розподільні та консолідований розподільний рахунки, відкриті газозбутовим та газотранспортним підприємствам Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” та дочірній компанії “Торговий дім “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.11.1998 р. за № 765/3205, та із врахуванням терміновості запровадження змін у порядку реалізації газу в 2000 році, затверджених наказом НАК “Нафтогаз України” від 20.12.1999 р. № 324, тобто вказаним наказом визначено порядок тимчасового розподілу коштів з розподільчих рахунків газозбутових підприємств.
Судами також встановлено, що відповідно до положень Договору та Протоколу узгодження розбіжностей до нього, проведення розрахунку за отриманий для потреб підприємств комунальної теплоенергетики природний газ здійснюється шляхом щоденного перерахування уповноваженим банком в частині вартості газу на консолідований розподільний рахунок постачальника. На виконання постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 27.05.2000 р. № 840 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 13.11.1998 р. № 1785” Національна комісія регулювання електроенергетики України постановою від 12.07.2000 р. № 759 затвердила алгоритм розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” за поставлений природний газ. У зв'язку з встановленням вищезазначеними нормативними актами порядку розподілу коштів відповідач був позбавлений можливості здійснювати інший вид розрахунку з позивачем, оскільки не був розпорядником коштів, що надходили на розподільчий рахунок.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.
На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, обґрунтовано та правомірно відмовлено у первісному позові, підставно задоволено зустрічний позов.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повторно розглядаючи справу, повно з’ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.09.2006 р. у справі № 3/283 (5/324) (20/306) залишити без змін.
Головуючий, суддя О. Подоляк
С у д д і: В. Рибак
Л. Стратієнко