АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2006 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі: головуючого - Фадєєнко А.Ф., суддів: Ващенко Л.Г., Вадовської Л.М., при секретарі - Матяш Т.Л., розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про визнання договору дарування недійсним, стягнення моральної та матеріальної шкоди, -
встановила: 26.09.2005 року позивачка ОСОБА_1, 1925 року народження, звернулась до суду з позовом та, уточнивши вимоги, просила суд визнати недійсним укладений між нею та відповідачкою ОСОБА_2 договір дарування 514/1000 частин загальної квартири № 17, яка складається із двох кімнат жилою площею 34,7 кв.м. і загальною площею 46,37 кв.м. у АДРЕСА_1
Позивачка вказувала, що вона є людиною похилого віку, познайомилась з відповідачкою у 2003 році, коли вона за порадою своєї подруги один раз мила в її квартирі вікна, а потім - один раз у 2004 році.
21 листопада 2004 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 одержала тілесні ушкодження у вигляді закритого медіального перелому правої стегнової кістки і була госпіталізована у 11 міську клінічну лікарню.
Справа №22-4733/06
Головуючий у першій інстанції: Свячена Ю.Б.
Доповідач: Фадєєнко А.Ф.
Оскільки позивачка була лежачою хворою, не могла самостійно пересуватися і потребувала стороннього догляду, вона 23 листопада 2004 року звернулась за допомогою до відповідачки.
Після операції та виписки з лікарні, 23 січня 2005 року, вона також потребувала стороннього догляду, тому відповідачка продовжувала доглядати за нею.
Наприкінці січня 2005 року ОСОБА_2 почала наполягати на терміновому укладенні договору про передачу їй у власність квартири, власником якої вона була.
02 лютого 2005 року у її квартирі приватний нотаріус, якого запросила відповідачка, був підписаний договір дарування ОСОБА_2 належної їй квартири.
Посилаючись на те, що договір дарування був укладений під впливом тяжких для неї життєвих обставин, та на вкрай невигідних умовах тобто у зв'язку з тяжкою хворобою, позивачка просила суд задовольнити її вимоги про визнання договору дарування недійсним на підставі ст. 233 ЦК України.
Крім того, вона просила суд стягнути матеріальну шкоду у вигляді грошових витрат за допомогу адвоката у сумі 1000 грн. та моральну шкоду у сумі 5000 грн. за протиправну поведінку ОСОБА_2 після укладення договору дарування.
Відповідачка позов не визнала.
Рішенням суду у позові відмовлено.
Розглянувши спір, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка дійсно мала намір подарувати, тобто передати безкоштовно, свою квартиру відповідачці.
Тому доводи позивачки про те, що договір дарування укладений у зв'язку з її тяжкою хворобою, через тиждень після виписки з лікарні, суд не прийняв до уваги, оскільки, на думку суду, це не підтверджено доказами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, яка доповіла зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, учасників процесу, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду -скасуванню з постановою нового рішення за наступних підстав.
Відповідно до ст.233 ч.І ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, 1925 року народження, мешкає у спірній квартирі з дня народження і з 08.12.1951 року (наказ № НОМЕР_1) до теперішнього часу працює науковим працівником в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.Грушевського ( з 16.05.2005р. переведена на 0,5 посадового окладу провідного бібліотекаря і виконує бібліографічну роботу на дому) - а.с.115.
В період з 21.11.2004 року по 23.01.2005 року, коли ОСОБА_1 знаходилась у лікарні у зв'язку з закритим медіальним переломом правої стегнової кістки, догляд за нею здійснювала ОСОБА_2
Після виписки із лікарні, 02.02.2005 року, тобто через 10 днів, продовжуючи знаходитись у стані, який потребував догляду за нею, позивачка уклала з відповідачкою договір дарування спірної квартири, безкоштовно передавши відповідачці своє майно з правом довічного проживання та реєстрації у цій квартирі (а.с.65).
Вимоги про визнання договору дарування недійсним заявлені з підстав ст. 233 ЦК України, і саме з цих підстав вирішив спір суд першої інстанції.
У сенсі вказаної норми закону збігом тяжких обставин слід вважати такий майновий або особистий стан громадянина чи його близьких (крайня нужденність, хвороба тощо), які примусили укласти угоду на вкрай невигідних для нього умовах (п.12 абз. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28.04.1978р. зі змінами від 25.05.1998р.).
При цьому такий правочин може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто із сторін був його ініціатором - особа, яка уклала договір або особа, на користь якої він укладений (ст. 233 ч.І ЦК України).
Підставою всякого договору є згода сторін, тобто їх воля.
Воля є внутрішнім психічним моментом, і для виникнення договору, як і будь-якого юридичного акту, необхідна не тільки воля, але і волевиявлення, тобто воля виявлена.
У даному випадку мав місце розлад між волею дійсною і волею виявленою, а саме: між внутрішньою волею позивачки і волевиявленням, яке виразилось у вчиненні позивачкою підпису на договорі дарування, у наслідок її тяжкого стану, - який сприяв обмеженню її рухливих функцій і неможливості здійснювати за собою догляд без сторонньої допомоги.
Тому правочин, який укладений з дефектом волі, неможливо вважати дійсним.
Однак суд першої на це увагу не звернув та прийшов до помилкового висновку про те, що внутрішня воля ОСОБА_1, 1925 року народження, яка вже немає близьких родичів, та в силу похилого віку потребує стороннього догляду, безкоштовно здійснила відчуження квартири сторонній особі, через 10 днів після виписки із лікарні - 31.01.2005р.- у безпомічному стані.
У зв'язку з викладеним не може бути прийнято до уваги те, що ініціатива про дарування спірної квартири виходила від позивачки, оскільки за правилами ст.233 ЦК України це правового значення не має.
Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, що має місце у даному випадку, визнається судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Згідно ст.216 ч.І ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а саме у частині зобов'язаності кожної із сторін повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (двостороння реституція).
Тому 514/1000 частин квартири № 17, що складає 46,37 кв.м. загальної площі у АДРЕСА_1, у м. Одесі підлягають поверненню у власність ОСОБА_1
Що стосується вимог позивачки про стягнення матеріальної шкоди у сумі 1000 грн. за допомогу адвоката, то суми, якщо вони сплачені адвокату за надання правової допомоги не є матеріальною шкодою.
Законом - ст. 84 ЦПК України - передбачений інший порядок стягнення сум за надання юридичної допомоги при розгляді справ у судах загальної юрисдикції.
Документи про одержання коштів фахівцями у галузі права, які здійснювали правову допомогу позивачці, у справі відсутні.
Посилання позивачки на протиправну поведінку відповідачки після укладення між ними договору дарування, а саме: годування неякісною їжею, внаслідок чого вона частого голодувала, нездійснення прибирання квартири, тощо, не можуть бути підставою для задоволення вимог у частині стягнення моральної шкоди, оскільки ці доводи знаходяться за межами предмету доказування у справі. Такі умови договором дарування не передбачались, через те, що згідно закону та по своїй суті він є безоплатним.
Позов заявлений за підставами ст.233 ЦК України: вчинення правочину особою під впливом тяжкої для неї обставини і на край невигідних умовах, і саме з цих підстав вирішений спір.
Керуючись ст.ст. 303; 307 ч.І п.2; 309 ч.І п. п. 3,4; 313; 314; 316; 317; 319 ЦПК України, коллегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1- задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2006 року скасувати.
Позов ОСОБА_1задовольнити частково.
Визнати недійсним договір дарування від 02 лютого 2005 року, який укладений між ОСОБА_1і ОСОБА_2та посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 і зареєстрований у реєстрі за № НОМЕР_2.
Повернути ОСОБА_1у власність 514/1000 частин квартири № 17, що складають 46,37 кв.м. загальної площі, АДРЕСА_1, у м. Одесі.
Стягнути з ОСОБА_2на користь держави судовий збір у сумі 130 грн. (сто тридцять) 31 коп.
Стягнути з ОСОБА_2витрати на інформаційно-технічне забезпечення
розгляду справи у суді апеляційної інстанції у сумі 30 (тридцять)грн.
Рішення колегії суддів набирає чинності з моменту його проголошення. Рішення колегії судців може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двох місяців з дня проголошення, через Верховний Суд України.
Головуючий Судді Вірність копії засвідч;
Фадєєнко А.Ф. Ващенко Л.Г., Вадовська Л.М.