АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

-------------------------------------------------------

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 травня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Качана В.Я., Шкоріної О.І.

при секретарі Калініної Я.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Новий» на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16 січня 2014р. по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Новий» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, які також діють в інтересах малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4, треті особи: орган опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, Головне управління державної міграційної служби у Солом'янському районі м. Києва, Житлове управління дочірнього підприємства по експлуатації та ремонту житлового фонду та об'єктів соціального-побутового призначення «Екос», Відділ державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві

про звернення стягнення шляхом визнання права власності та виселення,

встановила:

у серпні 2013р. позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 у рахунок задоволення вимог у сумі 416 455,36 доларів США, зобов'язати Головне управління державної міграційної служби у Солом'янському районі м. Києва зняти відповідачів з реєстрації у квартирі, виселити відповідачів з квартири та стягнути з них судовий збір.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 18 серпня 2006р. між АКБ «Новий» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, на підставі якого позичальник отримав 300 000доларів США строком до 17 серпня 2009р. зі сплатою 14,5% річних. У забезпечення зобов'язань за кредитним договором 18 серпня 2006р. з ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, предметом якого є вищезазначена квартира, власником якої є ОСОБА_1 У зв'язку із невиконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, 1 квітня 2009р. приватним нотаріусом був вчинений виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки. Проте, 1 квітня 2013р. державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу, так як орган опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації не надав згоду на реалізацію предмета іпотеки, так як позичальник без згоди іпотекодержателя та у порушення умов договору зареєстрував у квартирі неповнолітніх дітей.

Позивач стверджував, що 25 травня 2013р. направив на адресу відповідачів вимогу про добровільне погашення заборгованості за кредитом у сумі 416 455,36 доларів США або звільнення квартири з попередженням про звернення до суду із позовом про виселення з квартири, яке відповідачі отримали 29 травня 2013р., однак заборгованість не погашена.

№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/4896/2014

Головуючий у суді першої інстанції: Зінченко С.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.

Рішенням суду від 16 січня 2014р. у позові відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ПАТ «АКБ «Новий» просить рішення суду скасувати,

- 2 -

ухвалити нове рішення, який позов задовольнити.

Апелянт посилається на те, що суд дав невірну оцінку наявним у матеріалах справи доказам та не звернув увагу на те, що відповідно до наявної в матеріалах справи довідки неповнолітні діти позичальника не були зареєстровані у спірній квартирі на момент укладення договору іпотеки.

Також апелянт зазначає, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2012р. встановлена відсутність права малолітніх дітей на предмет іпотеки.

Крім того, апелянт вважає безпідставним твердження суду про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки пред'явленням позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не піддягає виконанню, ОСОБА_1 перервав строк позовної давності.

Відповідачі, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.231, 232) у судове засідання не з'явилися, причини неявки не повідомили.

Представник відповідачів ОСОБА_7 направив до суду клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги, посилаючись на знаходження його та відповідачів у відрядженні в Республіці Польща, у підтвердження чого приєднав копію запрошення на ім'я ОСОБА_9.

Колегія суддів визнала зазначені причини неявки відповідачів та їх представника неповажними, оскільки суду не надано належних доказів, що зазначене запрошення розповсюджується також і на відповідачів, а також у підтвердження, що саме 6 травня 2014р. представник відповідачів перебуває за межами України.

Треті особи, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.233-235), у судове засідання не з'явилися, клопотання про перенесення судового засідання не направили.

Враховуючи викладені обставини, відповідно до положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів вирішила за можливе провести судовий розгляд у відсутність вищезазначених осіб.

Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення представника апелянта, яка підтримала апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 18 серпня 2006р. між АКБ «Новий» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, на підставі якого позичальник отримав 300 000доларів США строком до 17 серпня 2009р. зі сплатою 14,5% річних.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 18 серпня 2006р. між АКБ «Новий» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором не виконував, у зв'язку із чим виникла заборгованість.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні договору іпотеки були порушені права малолітніх дітей іпотекодавця, які проживали у квартирі, що стала предметом іпотеки, оскільки не було отримано дозволу органу опіки та піклування на укладення договору, а на даний час не отримано згоди органу опіки та піклування на виселення дітей. Також суд послався на пропуском позивачем позовної давності, яка застосовується незалежно від наявності заяви відповідача відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Проте, повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке

- 3 -

прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Пунктом 7.1. договору іпотеки від 18 серпня 2006 року визначено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із перерахованих у цьому пункті способів, у тому числі шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань..

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З наданих суду позивачем розрахунків вбачається, що відповідач ОСОБА_1 припинив носити платежі на погашення кредитної заборгованості з 5 серпня 2008р., у зв'язку із чим виникла заборгованість.

Відповідач не спростовував, що не погашав кредитну заборгованість.

За таких обставин, іпотекодержатель має законні підстави звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки.

Обґрунтовуючи порушення прав малолітніх дітей іпотекодателя при укладенні договору іпотеки, суд першої інстанції посилався на те, що вони проживають у спірній квартирі з 2004р., тому мають право на користування нею, а при укладенні договору іпотеки, сторони повинні були отримати дозвіл органу опіки та піклування.

Проте, суд першої інстанції не посилається на докази, якими підтверджуються зазначені висновки, а матеріали справи не містять документів, які б свідчили про те, що неповнолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані та проживають у спірній квартирі, не встановив суд першої інстанції дати їх реєстрації у спірній квартирі, а також місця їх реєстрації на момент укладення договору іпотеки. Також суд не з'ясував, де були зареєстровані відповідачі на момент укладення договору іпотеки.

З наданої суду позивачем довідки ДП «Екос» від 25 липня 2006р. вбачається, що на момент укладення договору іпотеки у спірній квартирі ніхто зареєстрований не був, доказів, які б спростували наданий позивачем доказ, відповідачами надано суду не було, а відтак, висновок суду про те, що сторони договору іпотеки зобов'язані були звертатися до органу опіки та піклування за отриманням згоди на укладення договору є безпідставним.

Крім того, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2012р. відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову, заявленого в інтересах неповнолітніх ОСОБА_10 та ОСОБА_3, про визнання недійсним договору іпотеки з підстав не отримання дозволу органу опіки та піклування на укладення договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

За таких обставин, суд першої інстанції не мав законних підстав стверджувати, що при укладенні договору іпотеки були порушені права неповнолітніх дітей ОСОБА_1

Згідно ч. 1 та 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці

- 4 -

не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший

погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Частиною 3 ст. 109 ЖК України передбачено, що звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

З наданих позивачем суду першої інстанції доказів вбачається, що 27 травня 2013р. на адресу відповідачів банком була направлена письмова вимога про погашення заборгованості або звільнення квартири протягом одного місяця з дня отримання вимоги (с.с.15). Дана вимога була отримана відповідачами 29 травня 2013р. (с.с.16).

За таких обставин, позовні вимоги про виселення відповідачів з квартири, яка є предметом іпотеки, ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Висновки суду першої інстанції про необхідність отримання дозволу органу опіки та піклування на виселення неповнолітніх дітей із квартири, яка є предметом іпотеки, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Застосовуючи п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, суд першої інстанції не врахував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013р. (справа 6-126цс13) про те, що пункт 7 частини11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строкдавності якого минув, у системному зв'язку з самою частиною 11 статті 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України.

Посилаючись на п. 31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», суд першої інстанції не прийняв до уваги лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-1912/0/4/4-13 від 25 листопада 2013р. про те, що зазначена постанова, у тому числі і п. 31, повинна враховуватися судами при вирішенні спорів з урахуванням обов'язкового наведеного вище правового висновку Верховного Суду України.

Проте, частиною 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Відповідно до п.1.1 та 1.4.умов кредитного договору, ОСОБА_1 зобов'язаний був повернути кредит та проценти за користування ним до 17 серпня 2009р., а погашення кредиту здійснювати рівними платежами, починаючи з 19 місяця дії кредитного договору, проте, останній платіж ним було внесено 4 серпня 2008р.

- 5 -

Частиною 1 статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії договору.

За таких обставин, з моменту не внесення позичальником чергового платежу, позивач мав підстави для звернення до суду за захистом своїх прав, проте, позовна заява була направлена до суду 31 липня 2013р., тобто після спливу позовної давності, строк якої закінчився 18 серпня 2012р.

Заперечуючи проти даного позову, відповідач ОСОБА_1 25 вересня 2013р. подав до суду заяву про застосування позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

Доводи апелянта про те, що відповідачем ОСОБА_1 був перерваний строк позовної давності пред'явленням позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, під час розгляду якого визнав наявність заборгованості за кредитним договором, колегія суддів вважає безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Пред'явивши позов про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, відповідач ОСОБА_1 заперечував проти дій позивача по стягненню заборгованості. Пояснення ОСОБА_1 під час судового розгляду про наявність заборгованості по кредитному договору не є діями у розумінні статті 264 ЦК України, що свідчать про визнання боргу.

Також не може бути підставою для не застосування позовної давності і факт вчинення 1 квітня 2009р. виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки даний спосіб захисту є позасудовим і не перериває строку позовної давності, а позивач із заявою про поновлення пропущеного строку позовної давності до суду не звертався.

Оскільки судом першої інстанції не повно встановлені обставини справи, не правильно застосовані норми матеріального права, порушені норми процесуального права, колегія суддів скасовує рішення суду та ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Новий» задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16 січня 2014р. скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Новий» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, які також діють в інтересах малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4, треті особи: орган опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, Головне управління державної міграційної служби у Солом'янському районі м. Києва, Житлове управління дочірнього підприємства по експлуатації та ремонту житлового фонду та об'єктів соціального-побутового призначення «Екос», Відділ державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві про звернення стягнення шляхом визнання права власності та виселення залишити

- 6 -

без задоволення.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: