Справа №22ц/2389 Головуючий у 1 інстанції Волкова Н.Я.
Категорія 41 Доповідач Жизневська А.В.
Р I Ш Е Н Я Іменем України
20 грудня 2006 року апеляційний суд Житомирської області
в складі: головуючого Жизневської А.В.
суддів Малахової Н.М., Матюшенко І.В. при секретарі Кульчицькій І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «АТЗТ «Коростенський фарфор» про стягнення грошових коштів за час вимушеного простою, за апеляційною скаргою ЗАТ АТЗТ «Коростенський фарфор» . на рішення Коростенського міськрайонного суду від 06 листопада 2006 року, -
встановив:
У червні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просила стягнути з ВАТ АТЗТ «Коростенський фарфор» на її користь 3321,33 грн. за час вимушеного простою не з її вини з підстав, передбачених ст.113 КЗпП України. Зазначала, що у період 2003-2005 p.p. по причині простою підприємства з незалежних від неї причин вона не працювала.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду від 06.11.2006 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто на її користь з ВАТ 1969,28 грн. заробітної плати за час вимушеного простою та в державний прибуток судові витрати.
В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове про відмову у задоволені позову. Зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, судом не з'ясовано всі обставини справи. Поза його увагою залишилися положення ст.32 КЗпП щодо прав власника. Суд не дав оцінки тому факту, що позивач в указані нею періоди знаходилася дома, знала про прийняте рішення про запровадження неповного робочого часу, нічого не оскаржувала.
Перевіривши законність та обгрунтованність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи вимоги позивача, суд виходив з положень ст.26 ЗУ «Про відпустки» в редакції ЗУ №2073-III та ст. 56 КЗпП України, вважаючи, що на підприємстві був простой не з вини працівників, оскільки всі вони та підрозділи переводилися на неповний робочий день при неповному тижні.
Однак, такий висновок суду є помилковим.
Положення ст.26 ЗУ «Про відпустки» регламентує надання відпусток без збереження заробітної плати за згодою сторін.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до заяви ОСОБА_1 (а.сп.31) вона знаходилася у відпустці без збереження заробітної плати з 30.12.2002 року по 16.01.2003 року, про що видавався наказ НОМЕР_1 (а.сп.29). Вказаний наказ не оскаржувався.
За наказом НОМЕР_2 (а.сп.34) працівників підприємства, в тому числі і ОСОБА_1, було переведено на неповний робочий день при неповному робочому тижні. З 01.09.2003 року за наказом НОМЕР_3 (а.сп.24) підприємство переведено на нормальну тривалість робочого часу.
Введення тимчасово неповного робочого часу передбачено і п.2.1 розділу 2 колективного договору підприємства і обумовлюється випадками зменшення обсягів виробництва, втратою ринків збуту, важким фінансовим становищем, які не залежать від адміністрації підприємства.
Наказом НОМЕР_4 знову запроваджено неповний робочий час з 24.04.2004 року. Проти цього не заперечували працівники підприємства, які були ознайомлені із вказаним наказом, про що свідчить представлений суду список. В судовому засіданні позивач не заперечувала проти свого підпису, наказ не оскаржувався.
Виходячи із змісту ст.56 КЗпП, тривалість неповного робочого часу не обмежується і може встановлюватися як шляхом зменшення тривалості щоденної роботи, так і зменшенням щоденної роботи при неповному робочому тижні.
Згідно роз'яснень Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю Мінпраці та соціальної політики України №10-171 від 15.02.2001 року - за наявності змін в організації виробництва і праці, за умови додержання процедури зміни суттєвих умов праці, як вона передбачена статтею 32 КЗпП, може бути встановлено неповний робочий час за ініціативою роботодавців. У цьому випадку у разі незгоди працівника на продовження роботи в нових умовах трудовий договір припиняється.
Вказані позивачкою періоди, в які вона не працювала не знайшли підтвердження у судовому засіданні, як періоди простою, її доводи спростовуються вищевказаними наказами та табелями обліку її робочого часу (а.сп.21-23), проти яких вона не заперечувала і нічого не оскаржувала. Крім цього, суду не представлено доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 виходила на роботу у вказані періоди, але її не забезпечували роботою, і що вона про це попереджала власника або уповноважений ним орган.
За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними. Висновки суду 1 інстанції не відповідають обставинам справи, тому рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову у задоволені позову.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 314, 316 . ЦПК України, апеляційний суд
в и р і ш и в:
Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «АТЗТ «Коростенський фарфор» задовольнити.
Рішення Коростенського міськрайонного суду від 06 листопада 2006 року скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржено протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.