Справа №22ц/2307 Головуючий у 1 інстанції Голубнича A.M.
Категорія 19 Доповідач Жизневська А.В.
РІШЕННЯ Іменем України
20 грудня 2006 року апеляційний суд Житомирської області
в складі: головуючого Жизневської А.В.
суддів Малахової Н.М., Матюшенко І.В.
при секретарі Кульчицькій І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на рішення Бердичівського міськрайонного суду від 14 липня 2006 року, -
встановив:
У травні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь завдані йому збитки за витрачання дизельного пального у власних цілях в сумі 4025 грн. та у відшкодування моральної шкоди 2000 грн. Зазначав, що передав право на керування автомобілем та перевезення вантажів на підставі доручення ОСОБА_2. З останнім була укладена угода про збереження смарт - карток на відпуск нафтопродуктів та матеріальну відповідальність за недотримання норм витрат пального.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду від 14 липня 2006 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4025 грн. завданої шкоди, в решті вимог відмовлено за безпідставністю.
В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати вказане рішення, справу направити на новий розгляд. Зазначає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження укладення будь-яких цивільних угод з ОСОБА_2. Вважає, що суд не звернув уваги на те, які правовідносини склалися між сторонами і на те, що відповідно до ст. 135-1 КЗпП України договір про матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Крім цього, суд не перевірив доводи позивача щодо порушення збереження смарт - карток, норм витрат пального відповідачем та факту отримання пального взагалі.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся із позовом про відшкодування йому матеріальної шкоди в розмірі 4 025 грн. за використання смарт - карток на відпуск нафтопродуктів ОСОБА_2, посилаючись на наявність цивільної угоди, за якою останньому було передано для керування та користування вантажний автомобіль і укладено договір про матеріальну відповідальність.
За чинним трудовим законодавством - письмові договори про повну матеріальну відповідальність можуть укладатися підприємством, установою, організацією з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем(відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджується в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Позивач до суду звернувся за вирішенням спору в порядку ст.ст.116.1167,1192 ЦК України, а не за вирішенням трудового спору. Тому посилання на угоду про матеріальну відповідальність є безпідставними - така відповідальність не могла бути Покладена на ОСОБА_2 згідно довіреності на керування автомобілем.
Крім цього, згідно вказаної довіреності від 31 жовтня 2005 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстром НОМЕР_1 (а.сп.б) - ОСОБА_1 довірив ОСОБА_2 керувати автомобілем, перевозити вантажі, подавати від його імені заяви, документи та вчиняти інші дії, пов'язані із ремонтом, технічним обслуговуванням, представленням інтересів в підрозділах ДАІ України.
Інших угод, за якими ОСОБА_2 було доведено норми витрат дизельного пального, а він брав на себе відповідальність за його використання в межах цих норм у справі відсутні і суду не представлялися.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності шкода відшкодовується за її наявності, протиправності діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в
її заподіянні.
Суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині відшкодування матеріальної шкоди, оскільки вказане залишилося поза увагою.
За таких обставин рішення підлягає до часткового скасування із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову про відшкодування матеріальної шкоди. В решті рішення підлягає залишенню без зміни. Скасуванню також підлягає рішення в частині стягнення судових витрат з ОСОБА_2.
Щодо у хвали суду від 05 липня 2006 року про відмову в прийомі зустрічного позову до ОСОБА_1 (а.сп.34), то вона прийнята з додержанням вимог закону, підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд
вирішив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Бердичівського міськрайонного суду від 14 липня 2006 року скасувати в частині задоволення вимог про стягнення з ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди 4025 грн. на користь ОСОБА_1, в частині стягнення судових витрат в розмірі 51 грн. в прибуток держави та ЗО грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення. Ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1. В решті рішення залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржено протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.