ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2014 року Справа № 876/2941/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Пліша М.А., Шинкар Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Львівської міської ради на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 03.02.2014 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом Львівської міської ради до Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, третя особа ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна,-

ВСТАНОВИВ:

Львівська міська рада 31.01.2014 року звернулась до суду з позовом до відповідачів, в якому просить суд визнати нечинним витяг про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення від 24.10.12 року № 35965979, що виданий Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення, зобов'язати реєстраційну службу Львівського міського управління юстиції внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення на вул. проф. Медведецького, 38, в м. Львові.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 03.02.2014 року у справі №466/722/14-а відмовлено у відкритті провадження.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає, що спір має ознаки публічно-правового, а тому на підставі норм Кодексу адміністративного судочинства України підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржувану ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

З матеріалів справи вбачається, суд першої інстанції на підставі позовної заяви, та вимогами про скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, встановив, що підставою виникнення такого права власності є рішення Господарського суду Львівської області від 26.09.12 року, яке в подальшому оскаржувалося в апеляційному та касаційному порядку та було скасоване.

Враховуючи наведене, суд врахував факт, що існував спір про право, а відтак, з визнанням цього права похідним було зобов'язання його зареєструвати, тому є наявним спір про цивільне право, та справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Суд апеляційної інстанції проаналізувавши норми процесуального права встановив.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пунктом першим частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до принципу поділу державної влади в Україні (стаття 6 Конституції України) органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.

Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на захист своїх прав і свобод у суді, а також на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За змістом частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України від юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

А тому суд аналізуючи дану справу встановив, що позовні вимоги повинні бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства по суті заявлених вимог з аналізом чинного законодавства на час подання позовної заяви.

Пунктом 8 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №8 визначено, що відповідно до абзацу другого частини першої статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом статті 9 цього Закону державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються (делегуються) функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини другої статті 30 цього Закону дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду. Суди повинні мати на увазі, що під діями також слід розуміти рішення, прийняті зазначеними суб'єктами владних повноважень з питань реєстрації.

Спори, які виникають у цих відносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач оскаржує дії Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції про скасування державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, посилаючись при цьому, зокрема, на порушення прав позивача в особі Львівської міської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Усі рішення суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Враховуючи вище зазначене колегія суддів встановила, що суд не звернув увагу на те, що підприємство бюро технічної інвентаризації на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці на основі законодавства здійснює делеговані владні повноваження у сфері суспільних правовідносин, пов'язаних із здійсненням реєстрації прав власності на нерухоме майно, а отже, в розумінні п.7 ч.1 ст.3 КАС України воно є суб'єктом владних повноважень в межах повноважень які були чинними на час вчинення процесуальних дій у вказаній позовній заяві.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 204 КАС України підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З огляду на наведені апеляційні вимоги такі підлягають до задоволення, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 199, 204, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Львівської міської ради задовольнити, ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 03.02.2014 року у справі №466/722/14-а - скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.В. Ільчишин

Судді М.А. Пліш

Т.І. Шинкар