25.04.2014

Справа № 434/1155/14-ц

Провадження № 2/434/1647/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

/Мотивована частина/

25 квітня 2014 року Артемівський районний суд м. Луганська

у складі головуючого судді Морозової С.М.

при секретарі Івановій І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луганська позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином,

В С Т А Н О В И В

Позивачка просить суд визнати договір купівлі-продажу від 25.07.2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 удаваним правочином та розірвати договір купівлі-продажу, посилаючись на наступні обставини.

25 липня 2008 року позивачка підписала договір купівлі-продажу, за яким продала свою квартиру за адресою: АДРЕСА_1 відповідачу ОСОБА_2 за 23016 грн.

Гроші за продану квартиру вона не отримувала, між нею та відповідачем був усний договір, що відповідач після підписання цього договору буде здійснювати її утримання, надавати кошти на сплату житлово-комунальних послуг, харчування та медичне обслуговування, але відповідач свої зобов'язання не виконує.

Виходячи з того, що вона не мала намір укладати договір купівлі-продажу квартири, а вважала, що укладає договір довічного утримання, позивачка просить суд визнати договір купівлі-продажу удаваним правочином та розірвати договір купівлі-продажу, бо вона хоче бути власницею цієї квартири.

В судовому засіданні позивачка підтримала свої позовні вимоги, суду пояснила, що між нею, відповідачем та його матір'ю існують нормальні взаємовідносини, вона по декілька днів мешкає у них, вони іноді приїздять до неї, надають їй гроші, привозять їжу і на майбутнє вона також має намір залишити цю квартиру тільки відповідачу. Вона також постійно допомагала відповідачу, бо він навчався, а батько один працював. Мати відповідача та її сестра самі близькі їй люди, вона їм як мати, інших людей, з якими вона могла б укласти договір довічного утримання немає, на цей час вона не має наміру укладати з іншими людьми якісь договори, але хоче бути власницею квартири. При укладенні договору купівлі-продажу ніякого розговору про договір довічного утримання не було, ніяких умов такого договору вони не обговорювали. Вона уклала цей договір, бо на той час незнайомі люди в неї вкрали гроші, вона була в розпачі і побоювалася за свою квартиру. Декілька часу вона вела переписку з Дюваль, яка в газеті обіцяла багато грошів та неодноразово висилала Дюваль гроші, бо хотіла виграти велику суму грошів, але потім зрозуміла, що її обдурили.

Відповідач позов не визнав, суду пояснив, що в 2008 році позивачка почала вимагати від них укладення договору купівлі-продажу, незважаючи на те, що у той час був укладений заповіт на його ім'я. Коли вони прийшли до нотаріуса, нотаріус тривалий час розмовляв з позивачкою, виявляв її намір, переконував її укласти інший договір, але позивачка наполягала тільки на укладенні договору купівлі-продажу. Виходячи з того, що позивачка наполягала на укладенні договору купівлі-продажу, нотаріус запропонувала тоді їм усім включити в договір купівлі-продажу пункт про встановлення сервітуту, проти чого вони не заперечували. Згідно з цим пунктом позивачці надано особисте право безоплатно та безстроково користуватися квартирою. На протязі цього часу позивачка користувалася квартирою, ніяких претензій до нього не було, вони допомагали позивачці, сплачували комунальні послуги, привозили їй їжу, вона приїздила і до цього часу приїздить до них, гостює по кілька днів. Гроші для оплати комунальних послуг вони привозили та віддавали позивачці, бо між ними до теперішнього часу нормальні відносини і вони не вимагали від неї написання якихось розписок. Він з матір'ю неодноразово пропонував позивачці переїхати до них на постійне проживання. Вважає, що намір позивачки розірвати договір не відповідає її дійсним намірам, а є впливом на неї думки сторонніх людей. Також вважає, що позивачкою пропущений строк для пред'явлення позову, бо з 2008 року пройшло майже 6 років і позивачка ніколи не ставила питання про розірвання договору купівлі-продажу.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ЦПК України, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 25 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу, згідно з яким позивачка передала у власність покупця квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Продаж вчинено за 23016 грн., які покупець сплатив продавцю при підписанні цього договору.

Відповідно до п.3 вищезазначеного договору сторони досягли домовленості про встановлення сервітуту, який полягає в особистому праві продавця безоплатно та безстроково користуватися квартирою відповідно до її цільового призначення. Встановлений сервітут відчуженню не підлягає, не позбавляє покупця, щодо якого він встановлений права володіння, користування та розпорядження предметом спору. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на предмет договору, щодо якого він встановлений.

Свідок ОСОБА_3 суду пояснила, що вона як нотаріус нотаріально посвідчувала договір купівлі - продажу 25.07.2008 року між сторонами. Вона пам'ятає обставини укладання цього договору, оскільки договір містить в собі пункти про сервітут і таких договорів дуже мало. Вона пам'ятає, що ініціатива укладення цього договору була від ОСОБА_1, яка наполягала на укладенні договору купівлі-продажу. Вона це пояснювала тим, що вона жінка дуже компанійська, спілкується з багатьма людьми і боїться, що під впливом чужих людей вона може укласти договір будь-якого роду та позбавитися свої квартири. Вони декілька часу обговорювали різні варіанти, але залишилися на укладенні договору купівлі-продажу, бо для укладення договору дарування були б інші підстави, а договір купівлі-продажу мав на увазі передання грошів за квартиру і вона припускала, що гроші передавалися ОСОБА_1 Ніяких домовленостей про укладення договору довічного утримання між сторонами не було. Коли ОСОБА_1 стала наполягати на укладенні договору купівлі-продажу, вона запропонувала учасникам правочину включити в цей договір пункт про сервітут, щоб якимось чином на майбутнє захистити права позивачки, на що сторони погодилися. Оскільки ОСОБА_1 людина похилого віку, вона дуже ретельно роз'яснювала їй усі наслідки договорів, які вона може укласти.

Свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що ОСОБА_1 її рідна тітка, з якої на протязі всього життя і до теперішнього часу вони підтримують близькі відносини. В 2004 року ОСОБА_1 уклала заповіт на відповідача. В липні 2008 року ОСОБА_1 познайомилася з якимись людьми, яких привела в квартиру і які забрали в неї всі гроші та цінності. Тітка також пішла з ними до банку та хотіла віддати їм усі гроші з банку, але її зупинили сусіди. Після цього вона налякалася, прийшла до них та стала наполягати на укладенні договору купівлі-продажу, пояснювала, що боїться позбавитися таким чином і своєї квартири. Оскільки в них був заповіт, оформлення договору купівлі-продажу їм не дуже було потрібно, але тітка наполягала, гроші в них на той час були і вони погодилися на її пропозицію. У нотаріуса тітці пропонували кілька варіантів, але вона наполягала, тільки на цьому. До цього часу вони підтримують близькі відносини, кожен четвер привозять їй їжу, в них є ключі від квартири, вони забирають тітку до себе, гостювати. Останній раз коли ОСОБА_5 гостювала в них кілька днів, казала, що як на курорті, почувала себе добре. На протязі 6 років тітка ніколи не мала бажання розірвати договір купівлі-продажу і вона вважає, що це бажання виникло під впливом чужих людей.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона /продавець/ передає або зобов'язується передати майно /товар/ у власність другій стороні /покупцеві/, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно /товар/ і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Ст.745 ЦК України передбачено, що договір довічного утримання /догляду/ укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно до ст.755 ЦК України договір довічного утримання /догляду/ може бути розірваний за рішенням суду:

1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини;

2) на вимогу набувача.

Аналізуючи надані сторонами докази, судом встановлено, що при укладенні договору купівлі-продажу ніяких домовленостей про умови договору довічного утримання між сторонами не було, в цій частині позивачка не надала суду ніяких доказів, а навпаки підтвердила, що умови договору довічного утримання вони не обговорювали, тому суд вважає, що між сторонами був укладений договір купівлі-продажу, на укладання якого мала намір позивачка. Ця обставина підтверджена показаннями свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які підтвердили, що саме на укладенні договору купівлі-продажу наполягала ОСОБА_1, хоча їй пропонувалися кілька варіантів договорів і підстав вважати їх свідчення недостовірними суд не вбачає.

Ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Аналізуючи обставини справи та надані позивачкою докази, суд вважає, що позивачка також пропустила строк для пред'явлення позову, ніяких поважних причин пропуску суду не довела.

Згідно до ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Ч.2 ст.652 ЦК України передбачається, що у разі недосягнення сторонами згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінилися, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за наявності одночасно таких умов:

1. в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2. зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3. виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4. із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже для розірвання договору у разі істотної зміни обставин необхідно наявність всіх перелічених умов одночасно.

Враховуючи, що позивачкою не доведено наявності всіх чотирьох умов, необхідних для розірвання договору купівлі-продажу, підстав вважати, що укладений договір купівлі-продажу є удаваним правочином не встановлено, суд не знаходить підстав для його розірвання.

Виходячи з того, що при укладенні договору купівлі-продажу 25.07.2008 року саме цей договір мали на увазі сторони, умови договору довічного утримання сторонами не обговорювалися і оскільки відповідач та його мати постійно піклувалися і до цього часу піклуються про ОСОБА_1 і вона як мати теж піклується за них і ніяких претензій до них з приводу цього немає, між сторонами існують близькі відносини, вони допомагають та підтримують один одного, ущемлень якихось прав позивачки з 2008 року з моменту укладення договору купівлі-продажу по теперішній час судом не встановлено, згідно сервітуту позивачка має особисте право безоплатно та безстроково користуватися квартирою відповідно до її цільового призначення і це її право не порушувалося та не порушується відповідачем, з метою захисту її прав на майбутнє, суд вважає за необхідне відмовити позивачці в задоволенні позовних вимог.

На підставі ст.ст. 257, 651, 652, 655, 235, 744, 755 ЦК України, керуючись ст.ст.213-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином та його розірвання - відмовити за безпідставністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів до апеляційного суду Луганської області шляхом подачі скарги через Артемівський районний суд м. Луганська.

Суддя: