РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №668/3618/14-ц

Пров. №2/668/1287/14

29.04.2014 р.

Суворовський районний суд м. Херсона у складі:

головуючого судді - Гаврилова Д.В.,

при секретарі - Беріл А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», про визнання недійсним договору дарування,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 та застосувати наслідки недійсності правочину.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачу та її померлому чоловіку - ОСОБА_3 належала двокімнатна квартира АДРЕСА_1. Вони мали проблеми зі здоров'ям, тому вирішили укласти з донькою - ОСОБА_4 договір довічного утримання, з тією метою, щоб бути впевненими в тому, що при потребі вона їх догляне. Вони обговорили з донькою всі істотні умови майбутнього договору, домовилися, що при потребі, вона буде доглядати і утримувати їх, допомагати з прибиранням в квартирі, готувати їжу, купувати продукти харчування, ліки та інші необхідні товари, сплачувати комунальні послуги, тощо.

03.04.1996 року вони пішли до нотаріальної контори з наміром оформити договір довічного утримання. Жодного наміру укласти будь-який інший договір, наслідком якого був би перехід права власності на квартиру, ані вона, ані її чоловік не мали. На той час, донька проживала окремо, мала житло, тому будь-яких причин дарувати їй квартиру не було і бути не могло.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер. З часу його смерті стан здоров'я позивача погіршився. Дочка перестала виконувати взяті на себе зобов'язання стосовно її утримання, в зв'язку з чим вона в грудні 2013 року звернулася до відповідача та нагадала, що між ними укладено договір довічного утримання і в разі продовження ігнорування нею своїх обов'язків, вона буде змушена розірвати договір. В січні 2014 року дочка повідомила, що квартира належить їй, оскільки 03.04.1996 року був підписаний договір дарування квартири.

Оскільки у позивача не було бажання дарувати квартиру та існує реальна небезпека позбавлення її єдиного житла, вона звернулась до суду за захистом своїх прав та інтересів.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила визнати договір дарування вказаної квартири, укладений між позивачем, ОСОБА_3 та відповідачем недійсним, у зв'язку з укладенням його внаслідок помилки щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки укладений договір позивач вважала договором довічного утримання.

Відповідач позов визнала, проти його задоволення не заперечувала, пояснила, що дійсно з батьками домовлялась укласти договір довічного утримання, разом з тим у нотаріуса було підписано саме договір дарування. Батько і мати не усвідомлювали, що замість договору довічного утримання, вони підписали договір дарування. В цьому вона вважає винуватою себе, оскільки зробила це з метою остаточного переходу права власності на квартиру.

Представник третьої особи позовні вимоги не визнав, проти задоволення позову заперечував, свої заперечення мотивував тим, що позивачем пропущено строки позовної давності, підстави для визнання договору дарування недійсним відсутні, у разі задоволення позову будуть істотно порушені права третьої особи, оскільки спірна квартира за іпотечним договором, укладеним з відповідачем, перебуває в іпотеці, а третя особа за договором факторингу отримала право вимоги щодо предмету іпотеки.

Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з урахуванням наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та її чоловіку - ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло № 13508 від 15.04.1994 року на праві спільної сумісної власності належала двокімнатна квартира АДРЕСА_1.

03.04.1996 року між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер. За письмовими поясненнями позивача вона не зверталася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки вважала себе такою, що прийняла спадщину, бо на момент смерті чоловіка постійно з ним проживала в спірній квартирі.

З 12.03.1982 року по час розгляду справи позивач зареєстрована та постійно проживає у спірній квартирі. Згідно розрахункових книжок по оплаті житлово-комунальних всі особові рахунки оформлено на ім'я позивача. Відповідно до наданих письмових доказів квартира повністю утримується позивачем.

14.09.2007 року між ОСОБА_4 та АКІБ «УкрСиббанк» для забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_6 (чоловіка відповідача) укладено договір іпотеки, за яким в іпотеку передано спірну квартиру. За поясненнями представника позивача, відповідача та представника третьої особи на час розгляду справи на підставі договору факторингу право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки належить ТОВ «Кей-Колект».

З письмових пояснень позивача встановлено, що підписуючи в нотаріальній конторі договір, вони з чоловіком вважали, що підписують договір довічного утримання. Ні у позивача, а ні у її чоловіка не було бажання дарувати квартиру, оскільки іншого житла вони не мали та домовлялися з дочкою про те, що вказана квартира перейде у її власність тільки після їх смерті. За інших умов вони б не уклали оскаржуваний договір.

Після підписання оскаржуваного договору дарування вона та чоловік залишилися проживати в спірній квартирі та були впевненні в тому, що ними було укладено саме договір довічного утримання та що вони є її власниками. Зокрема, встановлювали в квартирі систему індивідуального опалення, всі документи з цього приводу оформлювали на себе. Як власники звертались до суду за захистом з вимогами про відшкодування шкоди, завданої їм при пошкодженні квартири.

Суд вважає письмові пояснення позивача обґрунтованими, оскільки вони підтверджуються іншими матеріалами справи.

Згідно вимог п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України Цивільний Кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Статтею 56 ЦК України (1964 року, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Відповідно до положень ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 та її чоловік - ОСОБА_3 уклали договір дарування внаслідок помилки щодо обставин, які мають істотне значення, внаслідок неправильного сприйняття істотних умов договору, що вплинуло на їх волевиявлення. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 при даруванні спірної квартири мали на меті вчинення договору довічного утримання. Якщо б не попередня домовленість з відповідачем про укладення саме договору довічного утримання, вони ні в якому випадку не уклали би оспорюваний договір дарування.

Крім того, укладаючи договір дарування, позивач фактично позбавила себе права власності на житло, іншого житла вона не має. Суд також бере до уваги її похилий вік та стан здоров'я.

При цьому суд вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності з поважних причин, оскільки матеріалами справи підтверджується те, що про порушення свого права вона дізналась в грудні 2013 року.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 03.04.1996 року між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, слід визнати недійним та застосувати відповідні наслідки його недійсності.

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 2435 грн.

Керуючись ст.ст. 56, 243, 244 ЦК України (1964 року, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), ст.ст. 229, 717, 719, 727, 728 ЦК України, ст.ст. 11,88, 209, 213-218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», про визнання недійсним договору дарування - задовольнити.

Визнати недійним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 03.04.1996 року між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Застосувати наслідки недійсності цього договору та повернути сторони у первісний стан.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_5, на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 2435 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Херсонської області через Суворовський районний суд м. Херсона.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СуддяГаврилов Д. В.