Номер провадження: 22-ц/785/4390/14

Номер справи місцевого суду: 520/17771/13-ц

Головуючий у першій інстанції Луняченко В.О.

Доповідач Сидоренко І. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.05.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді - Сидоренко І.П., суддів - Сєвєрової Є.С., Погорєлової С.О., при секретарі - Колмакові В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2014року по справі за скаргою ОСОБА_2 на дії відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, -

встановила:

24 грудня 2013року ОСОБА_2 звернувся зі скаргою, в якій просив суд:

- визнати неправомірними дії старшого державного виконавця і начальника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України щодо прийняття і відповідно затвердження постанови про закінчення виконавчого провадження від 12березня 2013року про виконання виконавчого листа № 2-4602, виданого 18 серпня 2004року Київським районним судом м. Одеси про його поновлення на посаді заступника начальника Державної інспекції охорони Чорного моря;

- зобов'язати відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України скасувати вищевказану постанову від 12 березня 2013року;

- зобов'язати відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України поновити виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа № 2-4602, виданого 18 серпня 2004року Київським районним судом м. Одеси про його поновлення на посаді заступника начальника Державної інспекції охорони Чорного моря (а.с.1-4). В обґрунтування скарги ОСОБА_2 вказав, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 серпня 2004р. визнаний неправомірним та відмінений наказ № 156-0 про його звільнення з посади начальника Державної інспекції охорони Чорного моря на підставі ст. 41 п.1 КЗпП України, він був поновлений на роботі, на його користь було стягнуто з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України заробітну плату за час вимушеного прогулу. В частині його поновлення на роботі рішення суду було допущено до негайного виконання.

Однак негайного виконання рішення суду не відбулось, наказ про його звільнення не був скасований, його не було поновлено на попередній посаді, не сплачено заробітну плату за час вимушеного прогулу.

31 серпня 2004року департаментом державної виконавчої служби було відкрито виконавче провадження з виконання рішення суду від 12 серпня 2004р.

Постановою від 12 жовтня 2004року виконавче провадження було зупинено у зв'язку з тим, що Державна інспекція охорони Чорного моря ліквідована без правонаступництва і тому Міністерство охорони навколишнього природного середовища України не має можливості поновити його на роботі.

Скаржник стверджував, що на запит державного виконавця від 13 жовтня 2004р., ухвалою суду від 29 жовтня 2004р. було визначено, що процес ліквідування юридичної особи не перешкоджає в поновлені на роботі незаконно звільненого робітника і посадові особи Мінприроди повинні видати наказ про поновлення останнього на роботі, тобто підстав для невиконання рішення суду не було.

Крім цього Міністерством юстиції України здійснено правовий аналіз Положень про Державну інспекцію охорони Чорного моря і Державну екологічну інспекцію з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря, і зроблено висновок, що Державна екологічна інспекція з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря є правонаступником Державної інспекції охорони Чорного моря. Тому рішення суду слід було примусово виконати і для цього не було перешкод.

Скаржник ОСОБА_2 вказав, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 20 вересня 2005року було залишено без змін рішення суду першої інстанції від 12 серпня 2004року в частині поновлення його на роботі. Вказане рішення апеляційного суду Одеської області набрало законної сили.

Постановою старшого держвиконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 12 березня 2013р. було закінчено виконавче провадження на підставі п.3 ст.75 Закону України «Про виконавче провадження», як вказано в постанові у зв'язку з неможливістю виконання рішення без участі боржника, але критерії «неможливості» як вказав скаржник ОСОБА_2, в постанові відсутні, що призвело до вчинення неправомірних дій.

Нездійснення державним виконавцем необхідних виконавчих заходів, а навпаки винесення неправомірної постанови про закінчення виконавчого провадження, призвело до порушення його законних прав та інтересів, оскільки вказана постанова позбавляє його можливості отримати в майбутньому кошти, що повинен сплатити боржник, або в даному випадку його правонаступник. На підставі викладеного, скаржник ОСОБА_2 вважає постанову неправомірною та безпідставною.

Представник Головного управління юстиції в Одеської області управління державної виконавчої служби скаргу ОСОБА_2 не визнала.

Ухвалою суду від 12 лютого 2014року скаргу ОСОБА_2 було задоволено (а.с.40-41).

Суд визнав неправомірними дії посадових осіб відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України щодо прийняття та відповідного затвердження постанови про закінчення виконавчого провадження від 12 березня 2013року щодо виконання виконавчого листа № 2-4602, виданого 18 серпня 2004року Київським районним судом м. Одеси щодо поновлення ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Державної інспекції охорони Чорного моря.

Суд зобов'язав відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 12 березня 2013року щодо виконання виконавчого листа № 2-4602, виданого 18 серпня 2004року Київським районним судом м. Одеси щодо поновлення ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Державної інспекції охорони Чорного моря.

Суд зобов'язав відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України поновити виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа № 2-4602, виданого 18 серпня 2004року Київським районним судом м. Одеси щодо поновлення ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Державної інспекції охорони Чорного моря, та повідомити суд і заявника у місячний строк про виконання ухвали суду.

В апеляційній скарзі Державної виконавчої служби України ставиться питання про скасування ухвали суду та постановлення нової ухвали про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_2 у повному обсязі, при цьому апелянт посилається на те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною (а.с.46-50, 63).

Колегія суддів, заслухав суддю доповідача, представника апелянта, скаржника ОСОБА_2, вивчивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи скаргу ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що нездійснення державним виконавцем необхідних виконавчих заходів, а навпаки винесення неправомірної постанови про закінчення виконавчого провадження, призвело до порушення законних прав та інтересів ОСОБА_2, оскільки винесення постанови про закінчення виконавчого провадження позбавляє стягувача отримати в майбутньому кошти, що повинен сплатити боржник, або в даному випадку його правонаступник.

Судова колегія, погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, який відповідає вимогам закону і обставинам справи.

Судом першої інстанції встановлено, що державним виконавцем відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 серпня 2004року за виконавчим листом №2-4602, виданого Київським районним судом м. Одеси 18 серпня 2004року про поновлення ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Державної інспекції охорони Чорного моря.

У добровільному порядку боржником рішення суду виконане не було та не виконане по цей час у примусовому порядку.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 12 березня 2013року було закінчено виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа № 2-4602, виданого 18 серпня 2004року Київським районним судом м. Одеси щодо поновлення ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Державної інспекції охорони Чорного моря з посиланням на неможливість виконання вказаного судового рішення.

Ухвалою суду від 29 жовтня 2004р. було визначено, що процес ліквідування юридичної особи не перешкоджає в поновленні на роботі незаконно звільненого робітника і посадові особи Міністерство охорони навколишнього середовища України повинні видати наказ про поновлення останнього на роботі, тобто підстав для невиконання рішення суди не було.

Міністерством юстиції України було здійснено правовий аналіз Положень про ДІОЧМ і ДІПЗР та Міністерство дійшло висновку, що Державна екологічна інспекція з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря є правонаступником Державної інспекції охорони Чорного моря, тобто і з цього боку не було перешкод для ДВС щодо примусового поновлення останнього на роботі.

Відповідно до положень ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно вимог п.9 ч.2 ст.129 Конституції України обов'язковість рішень суду є одною із основних засад судочинства, отже невиконання судового рішення є порушенням норм Конституції України, які є нормами прямої дії.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод передбачено, що виконання судового рішення є невід'ємною частиною судового процесу.

Відповідно до ч. 1 ст.14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до положень ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» за №606-14 від 21 квітня 1999р. в редакції на час відкриття виконавчого провадження, виконання рішень суду покладається на державну виконавчу службу.

Згідно вимог ст.5 Закону державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Частиною другою статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі примусове виконання рішення (далі -виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

На підставі ч.2 ст.4 Закону України «Про державну виконавчу службу» держвиконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на ДВС, у порядку передбаченому законом.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закону): вимоги держвиконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України та невиконання законних вимог держвиконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Частиною 1 ст. 6 Закону передбачено, що держвиконавець зобов'язаний використовувати надані йому повноваження у точній відповідності із законом і не допускати у своїх діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Згідно ст.7 Закону України «Про державну виконавчу службу» працівник органу ДВС зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян, гарантовані Конституцією України та законами України.

Держвиконавець Роєнко Р.В. направляв в правоохоронні органи подання про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону, але даних по вказаному поданню немає.

Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Частина 2 зазначеної статті наголошує на те, що у разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, на них накладається штраф та застосовуються інші заходи, передбачені законом.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що не було підстав для прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження та при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження, державним виконавцем неправомірно були застосовані норми ст. 75 п.11,ч.1 Закону України «Про виконавче провадження» оскільки є правонаступник установи - боржника, який не ліквідовано.

Частиною 2 ст. 387 ЦПК України зазначено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

В судовому засіданні першої та апеляційної інстанції виконавча служба не надала ніяких доказів про причини тривалого не виконання рішення суду, а також представник апелянта не надав відповідних пояснень відносно того, що вказане рішення суду не можливо виконати і що виконавцем були здійснені усі заходи для примусового виконання рішення суду. Представник апелянта не надав конкретних доказів і пояснень відносно того, які саме, крім накладення арешту та подання, були прийняті мірі для примусового виконання рішення суду.

Судова колегія, вважає, що посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права є безпідставними, а не виконання рішення суду від 12 серпня 2004року про поновлення ОСОБА_2 на роботі є незаконним та таким, що порушує права ОСОБА_2

Відповідно до вимог п.1 ч.2 ст.307, ст.312 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційній суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін.

Апеляційній суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалу суду без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

На підставі наведеного, колегія судів, вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Ухвала суду першої інстанції є справедливою, законною та обґрунтованою.

Керуючись ст.ст. 304, 307, 312, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України - відхилити.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2013року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: І.П.Сидоренко

Судді: С.О. Погорєлова

Є.С. Сєвєрова