Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2006 року м.Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого Федорової А.Є. суддів: Мизи Л.М., Процик М.В. при секретарі Непомнящій О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Балтської районної державної адміністрації Одеської області на постанову Балтського районного суду Одеської області від 20 квітня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Балтської районної державної адміністрації Одеської області про визнання незаконною бездіяльність відповідача та стягнення щорічної разової грошової допомоги,
встановила:
У лютому 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання незаконною бездіяльність відповідача та стягнення щорічної разової грошової допомоги. Позивач зазначав, що він є учасником бойових дій і відповідно до Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" держава зобов'язана щорічно до 05 травня виплачувати йому разову допомогу в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. В 2003 році виплаті підлягала допомога в розмірі 236,50 коп., в 2004 році -462,25 коп., в 2005 році-1660 грн., виходячи з встановлених розмірів мінімальної пенсії за віком відповідно по роках: 47,30 грн., 92,45 грн., 332 грн. В порушення ст.2 Закону виплата допомоги в 2003-2005 роках проводилася в неналежному розмірі і фактично виплачено у 2003 р. - 90 грн., у 2004 p.- 120 грн., у 2005 p.- 250 грн., тобто за три роки недоплата дорівнює 1898,75 грн.
Посилаючись на ці обставини, позивач просив задовольнити позов.
Постановою Балтського районного суду від 20 квітня 2006 року позов задоволений. Визнано незаконною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Балтської районної державної адміністрації Одеської області по недоврахуванню та невиплати одноразової щорічної грошової допомоги ОСОБА_1, як учаснику бойових дій. Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Балтської районної державної адміністрації Одеської області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 суми недоплаченої одноразової щорічної допомоги у розмірі 1898,75грн.
Справа 22-1866/ 2006 р.
Головуючий першої інстанції Драгомерецький М.М.
Доповідач: Федорова А.Є.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову, мотивуючи тим, що суд порушив норми матеріального права.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови в межах апеляційного оскарження, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій, що підтверджено посвідченням НОМЕР_1, виданим 28 березня 2001 року Балтським районним військовим комісаріатом (а.с.5).
Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" позивач має право на щорічну разову грошову допомогу в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, яка повинна виплачуватися до 05 травня.
Розмір мінімальних пенсій встановлювався у 2003 році постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2003 року № 279 і складав 47,30 грн., у 2004 році - постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2004 року № 544 і складав 92,45 грн. В 2005 році мінімальну пенсію за віком визначено ч.1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в розмірі прожиткового мінімуму, який складав згідно з ,ст.1 Закону України „Про затвердження прожиткового мінімуму на 2005 рік" від 19.10.2004 року 332 грн. на місяць на одну особу, яка втратила працездатність.
Таким чином, суд правильно визначився, що разова допомога у 2003 році повинна була виплачуватися позивачу у розмірі 236 грн.50 коп., у 2004 році-462 грн.25 коп., у 2005 році - 1660 грн., а загальна сума недоплаченої допомоги за спірний період складає 1898 грн.75 коп.
Такий висновок суду є правильним, основаним на доказах по справі та відповідає діючому законодавству, в тому числі ст.22 Конституції України, якою визначено, що при прийнятті нових Законів або внесені змін до чинних законів держава не вправі допускати звуження змісту та обсягу існуючих законів і свобод, в тому числі і для ветеранів війни, Закон України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" відносно яких встановив, що нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Висновок суду в повній мірі відповідає правовій позиції Конституційного Суду України, яким неодноразово розглядалося питання щодо конституційності положень Законів України про Державний бюджет України у частині обмеження пільг, компенсацій і гарантій, на які відповідно до чинного законодавства мають право окремі категорії громадян.
Конституційний Суд України наголосив на тому, що практика ревізування пільг, компенсацій і гарантій триває, а це суперечить ст.2 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", згідно якої права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і колишнього Союзу РСР не можуть скасовуватися без рівноцінної заміни; нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
На підставі зазначеного, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України, тобто є неконституційними, положення, зокрема ст.44 Закону України „Про державний бюджет України на 2004 рік", якою встановлено, що у 2004 році виплата щорічної разової допомоги за Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", здійснюється в розмірах: інвалідам війни 1 групи-195 грн.,
інвалідам війни 2 групи - 160 грн., інвалідам війни 3-групи- 130 грн., учасникам бойових дій - 120 грн., особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною-195 грн., членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, . визнаних за життя інвалідами-65 грн.
За таких обставин, положення Законів „Про державний бюджет" не можуть застосовуватися в тій частині, яка суперечить нормам Конституції; України, зокрема ч.З ст.22 Конституції України, про недопустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів.
Крім того, висновок суду щодо обґрунтованості позовних вимог цілком відповідає положенням Конвенції про захист прав людини та основних свобод та практиці Європейського Суду з прав людини.
Згідно з ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди України повинні застосовувати при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно до ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції „Кожна фізична... особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Розглядаючи борги у сенсі поняття „власності", яке міститься у ч.1 ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції і яке не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатися як „майнові права" і, таким чином, як власність.
Так при розгляді справи „ОСОБА_2 проти України" (заява №63134/00)
Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупинити чи закінчити виплату таких надбавок, шляхом внесення відповідних змін до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду).
У зв'язку з зазначеним, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, яким встановлені надбавки з бюджету і який є діючим, та Закону України „Про Державний бюджет" на відповідний рік, положення якого, на думку Уряду України, превалювали як lex specialis.
Європейський Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Така позиція Суду виражена у рішенні по справі „ОСОБА_2 проти України" та у справі „ОСОБА_3 проти Росії" (№59498/00).
З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги про відсутність фінансових можливостей для виплати допомоги у розмірі, передбаченому Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не заслуговують на увагу, а рішення суду першої інстанції відповідає нормам національного законодавства, так і нормам міжнародного, зокрема ч.1 ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав і основних свобод, яка є частиною законодавства України, а також практиці Європейського Суду з прав людини як джерелу права.
Є неспроможними і не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги про те, що Закон України „Про державний бюджет" на відповідний рік має перевагу над Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яким встановлені пільги для ветеранів війни, оскільки звуження змісту та обсягу прав шляхом прийняття нових законів, внесення змін до чинних законів за ст.22 Конституції України не допускається.
При цьому, оскільки положення Закону, які передбачають виплату разової щорічної допомоги інвалідам війни і учасникам бойових дій до Дня перемоги в розмірі кратному розміру мінімальної пенсії за віком є чинними, то органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Тому, підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду відсутні.
Керуючись ст.ст.195, 198 ч.1,п.1, 200, 206 КАС України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Балтської районної державної адміністрації Одеської області відхилити.
Постанову Балтського районного суду Одеської області від 20 квітня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.