КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"05" травня 2014 р. Справа№ 910/133/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Баранця О.М.
Калатай Н.Ф.
при секретарі: Богатчук К.І.
за участю представників:
позивача Галатенко Є.Є.
відповідача Кудрявський С.М.
від третьої особи не з'явився
розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова Группа "ТАС" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2014 року (суддя Паламар П.І.)
за позовом Приватного акціонерного товариства
"Страхова компанія "Вусо"
до Приватного акціонерного товариства
"Страхова компанія "ТАС "
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_4
про відшкодування шкоди, ціна позову 5240 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2014 року по справі № 910/133/14 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" на користь Приватного акціонерного товариства "Cтрахова компанія "Вусо" 4240 грн. - шкоди; 1392,16 грн. - витрат по оплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2014 для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий-суддя Сітайло Л.Г., судді: Баранець О.М., Калатай Н.Ф.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2014 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 07.04.2014 року.
07 квітня 2014 року, від представника позивача, через відділ документального забезпечення КАГС, надійшло письмове клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача - ОСОБА_4.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2014 року відкладено розгляд справи до 05.05.2014 року та залучено до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_4
22 квітня 2014 року, від представника позивача через відділ документального забезпечення суду, надійшло клопотання про доручення документів.
05 травня 2014 року, від представника позивача, через відділ документального забезпечення суду, надійшов відзив на апеляційну скаргу.
В судове засідання 05.05.2014 року з'явились представники позивача та відповідача.
Третя особа або її представник в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2014 року. Проти розгляду справи у відсутність представника третьої особи не заперечував.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2014 року. Проти розгляду справи у відсутність представника третьої особи не заперечував.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.
11 липня 2011 року між позивачем (страховик) та ОСОБА_5 (страхувальник) укладено договір добровільного комплексного страхування № 180799-02-04-04 (далі - Договір).
Відповідно до умов Договору позивачем застраховано майнові інтереси страхувальника пов'язані з володінням, експлуатацією і розпорядженням наземного транспортного засобу автомобіля "HYUNDAI TUCSON", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 від страхових ризиків.
Місцевим господарським судом встановлено, що 31.10.12 року трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю вищезазначеного автомобіля, під керуванням його власника ОСОБА_5, та автобуса "БАЗ А07904", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, в результаті якої транспортні засоби одержали механічні пошкодження.
Згідно з абз. 7 п. 2, абз. 2 п. 3, п. 6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" № 02-5/215 від 01.04.1994 року вирішуючи спори, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки, наприклад, зіткненням транспортних засобів, слід виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини (стаття 1188 Цивільного кодексу України). Отже, за цих обставин обов'язок відшкодування шкоди покладається на ту особу, з вини якої завдано шкоду. Якщо наявна вина всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, шкода відшкодовується кожним з них залежно від ступеню вини. Якщо шкоду заподіяно джерелом підвищеної небезпеки, його володілець несе відповідальність перед потерпілим і у тому разі, коли це є наслідком вини осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах або експлуатують таке джерело на підставах, передбачених Законом.
Відповідно до постанови Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2012 року ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, що спричинило вищезгадану дорожньо-транспортну пригоду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач виплатив страхувальнику страхове відшкодування на загальну суму 5240 грн.
Місцевим господарським судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4, як власника автобуса "БАЗ А07904", д.н. НОМЕР_2, застрахована відповідачем.
Згідно зі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст.27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Пунктом 36.4. ст. 36 Закону передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Твердження апелянта, що станом на 31.10.2012 року (дата ДТП) цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 не була застрахована відповідачем, колегією суддів визнано необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як вбачається з полісу №АВ/2450189 від 02.02.2012 року строк його дії встановлено з 02.02.2012 року до 04.06.2013 року. Тобто, ДТП трапилась під час дії вищезазначеного полісу.
Також, колегія суддів звертає увагу, що єдиним доказом недійсності полісу може бути відповідне рішення суду або іншого компетентного органу.
Твердження апелянта щодо неналежного доказу розміру матеріального збитку колегією суддів визнано безпідставними, оскільки здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в сумі 5240 грн. на користь страхувальника не суперечить приписам ст.29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Так, вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли за договором добровільного страхування транспортних засобів від 11.07.2012 № 180799-02-04-04 , а Закон України "Про страхування" відповідних застережень не містить.
З приписів вищевказаних норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що обов'язки, пов'язані з оцінкою шкоди, не стосуються позивача (страховика за договором добровільного страхування майна), дії якого не регулюються цим Законом.
Крім того, вказаним Законом України не передбачено обов'язкового проведення суб'єктами оціночної діяльності незалежної професійної оцінки шкоди, завданої транспортному засобу внаслідок ДТП, тобто необхідність відшкодування шкоди не ставиться у залежність від проведення такої оцінки. З положень згаданого Закону вбачається, що під оціненою шкодою в ньому розуміється передусім шкода, оцінена страховою компанією.
Колегія суддів зазначає, що з врахуванням положень ч.1 ст.990 ЦК України та ст.ст.25,26 Закону України "Про страхування", сама по собі відсутність звіту про оцінку витрат, пов'язаних з відновленням транспортного засобу, не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування за умови підтвердження розміру оціненої шкоди іншими доказами по справі.
Також, колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи наявне платіжне доручення №983 від 31 січня 2013 року, що є доказом фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які (витрати) виникли внаслідок ДТП. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість стягнення місцевим господарським судом з відповідача страхового відшкодування в розмірі 4240 грн. (за мінусом франшизи).
Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова Группа "ТАС" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2014 року.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова Группа "ТАС" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2014 року по справі № 910/133/14 - без змін.
Матеріали справи №910/133/14 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Л.Г. Сітайло
Судді О.М. Баранець
Н.Ф. Калатай
Повний текст постанови виготовлено та підписано 06.05.2014 року