Справа № 1005/1363/12 Головуючий у І інстанції Левченко А.В.
Провадження № 22-ц/780/2734/14 Доповідач у 2 інстанції Верланов С.М.
Категорія 1 28.04.2014
РІШЕННЯ
Іменем України
28 квітня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого судді - Верланова С.М.,
суддів - Воробйової Н.С., Березовенко Р.В.,
при секретарі - Микитенко Д.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: Державна архітектурно-будівельна інспекція України про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на частку в майні та за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області про визнання права власності на спадкове майно,
В С Т А Н О В И Л А :
У лютому 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із уточненим в подальшому позовом до Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області, ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, третя особа: Державна архітектурно-будівельна інспекція України, мотивуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер ОСОБА_8, після смерті якого відкрилася спадщина на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, який побудований у 1976 році та належав померлому на праві особистої власності.
Зазначали, що з 1980 року по червень 1988 року ОСОБА_3 та ОСОБА_8 проживали однією сім'єю, а з 18 червня 1988 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 року вони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них у 1982 році народився син ОСОБА_2
За час спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_3 та ОСОБА_8 у 1986 році почали разом будувати житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 за спільні кошти та виплачували ссуду, яку взяв ОСОБА_8 на будівництво вказаного будинку. Також 21 вересня 2004 року ОСОБА_3 продала належну їй земельну ділянку та отримані грошові кошти використала на будівництво вказаного будинку. Тому ОСОБА_3 вважає, що спадковий будинок є об'єктом права спільної сумісної власності її та ОСОБА_8 відповідно до ст.62 СК України.
Посилаючись на вказані обставини позивачі просили встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_8 з 1980 року, визнати домоволодіння по АДРЕСА_1 таким, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_8 та ОСОБА_3, визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/10 частини, а за ОСОБА_3 право власності на 6/10 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_8
Не погоджуючись з вказаним позовом, у липні 2013 року ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області про визнання права власності на спадкове майно, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер ОСОБА_8, який є сином ОСОБА_7 та батьком ОСОБА_5 і ОСОБА_6 Після його смерті вони звернулися із заявами до нотаріальної контори про прийняття спадщини у встановлений законом шестимісячний строк, однак правовстановлюючий документ на спадковий будинок по АДРЕСА_1 вони нотаріусу не надали, оскільки такий документ на ім'я ОСОБА_8 за його життя не видавався. Зазначали, що право власності ОСОБА_8 на спірний будинок підтверджується ухвалою Бориспільського районного народного суду Київської області від 09 червня 1983 року та даними погосподарської книги Великоолександрівської сільської ради.
З наведених підстав ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 просили визнати за ними право власності по 1/5 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 серпня 2013 року замість померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_7 до участі у справі залучено її правонаступника ОСОБА_4
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 вересня 2013 року позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково.
Зустрічний позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задоволено.
Визнано за ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за кожним окремо, право власності по 1/5 частини будинку по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року.
В решті позовних вимог позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 263 грн. 54 коп.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 263 грн. 54 коп.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 судовий збір у розмірі 263 грн. 54 коп.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 263 грн. 54 коп.
Стягнути солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 263 грн. 54 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким їх позов задовольнити повністю, а в зустрічному позові відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідь - судді доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону в повному обсязі не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з 14 грудня 1973 року ОСОБА_8 перебував з ОСОБА_9 у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 05 серпня 1982 року. Від шлюбу вони мають двох дітей: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2.
На підставі рішення виконавчого комітету Великоолександрівської сільської ради від 09 серпня 1976 року та наказу по радгоспу № 121 від 26 липня 1976 року встановлено в натурі межі присадибної земельної ділянки площею 1000 кв.м. по АДРЕСА_1 яка була виділена ОСОБА_8, про що складено акт про відведення в натурі присадибної земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку від 05 червня 1977 року (а.с.120).
Відповідно до рішення виконавчого комітету Бориспільської районної ради депутатів трудящих № 193 від 29 серпня 1977 року ОСОБА_8 було видано свідоцтво на забудову індивідуальної садиби по АДРЕСА_1 (а.с.119).
За час проживання у шлюбі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за спільні кошти та кошти, які були надані ОСОБА_7, збудували житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1. Вказані обставини встановлені ухвалою Бориспільського районного суду Київської області від 09 червня 1983 року у справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про визнання права власності на 1/2 частини будинку та поділ будинку в натурі, згідно з якою затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, за умовами якої ОСОБА_8 відійшов у власність житловий будинок по АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_8 відшкодувати ОСОБА_9 витрати, понесені на будівництво вказаного будинку у розмірі 1000 руб.(а.с.95).
Згідно з даними погосподарської книги Великоолександрівської сільської ради, особовий рахунок НОМЕР_1, житловий будинок по АДРЕСА_1 побудований у 1976 році та належить ОСОБА_8 (а.с.98-102, 104).
Також судом першої інстанції встановлено, що з осені 1982 року ОСОБА_8 і ОСОБА_3 проживали у належному йому будинку по АДРЕСА_1. Під час їх спільного проживання у них ІНФОРМАЦІЯ_5 року народився син ОСОБА_2
10 жовтня 1985 року ОСОБА_8 взяв ссуду у розмірі три тисячі карбованців для завершення будівництва будинку та в період з 1986 року по 1987 рік він здійснив добудову до житлового будинку ванної кімнати, провів до будинку воду, газове постачання, облаштував каналізацію, здійснив ремонт сараю, збудував паркан та здійснив інші роботи з облаштування належного йому будинку по АДРЕСА_1.
18 червня 1988 року ОСОБА_8 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, а ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_8 помер.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
За положеннями ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Згідно з п. 2 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.1 ст.58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визнав безпідставним посилання представника позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на положення ст.74 СК України, як на підставу виникнення у ОСОБА_3 права спільної сумісної власності на майно, набуте за час спільного її проживання з ОСОБА_8 в період з 1982 року по 18 червня 1988 року.
Статтею 22 КпШС України визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Згідно із ст. 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Отже, враховуючи наведені вимоги закону та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що спірний будинок з господарськими будівлями належав ОСОБА_8, оскільки був ним набутий до укладення шлюбу з ОСОБА_3
Нормами чинного на той час КпШС України не передбачалося виникнення права спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а вказані правовідносини регулювалися нормами Закону України «Про власність».
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст.16 Закону «Про власність», ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України; майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону «Про власність»); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі, працею й коштами у створенні спільної власності.
Згідно з вимогами ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, позивач мала надати суду належні та допустимі докази про її участь у набутті спірного будинку, оскільки сам по собі факт проживання із відповідачем без реєстрації шлюбу не є таким доказом.
Однак матеріали справи не містять належних та допустимих доказів участі ОСОБА_3 у набутті спірного житлового будинку по АДРЕСА_1
Крім того, відповідно до п.1 ч.1 ст.57 Сімейного кодексу України (далі - СК України) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.
Згідно з положеннями ч.1 ст.62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, суд може визнати майно дружини (чоловіка) об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо воно за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя, але при цьому майно, що належало одному із подружжя в порядку ст.57 СК України не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише в порядку, визначеному ст.62 СК України, тобто право спільної сумісної власності виникає на частку майна, яка істотно збільшилася внаслідок умов, передбачених цим законом.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, ОСОБА_3 не було надано належних доказів того, що за час шлюбу з ОСОБА_8 за рахунок її грошових затрат істотно збільшилась вартість спірного будинку. При цьому посилання ОСОБА_3 на те, що вона 21 вересня 2004 року продала належну їй земельну ділянку та отримані грошові кошти використала на будівництво спірного будинку, є необгрунтованими, оскільки не доводять істотного збільшення вартості будинку.
Таким чином відмовляючи у позові ОСОБА_2 та ОСОБА_3, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що відсутні достатні підстави вважати, що будинок, який позивач просить визнати спільним майном подружжя, істотно збільшився у своїй вартості за час шлюбу внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або її затрат.
Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до вимог ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
По справі встановлено, що спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_8 є його діти: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, дружина ОСОБА_3 та мати ОСОБА_7, правонаступником якої у зв'язку з її смертю є ОСОБА_4, які після його смерті у встановлений законом шестимісячний строк звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини.
Отже, враховуючи вимоги закону та встановлені обставини, колегія суддів вважає, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про визнання за сторонами, як спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_8, право власності на будинок у рівних частинах, тобто по 1/5 частини за кожним.
Таким чином рішення суду першої інстанції суду в цій частині ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено.
Докази та обставини, на які посилаються позивачі в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивачів з висновками суду першої інстанції по їх оцінці.
Разом з тим, рішення суду першої інстанції в частині стягнення у солідарному порядку судового збору підлягає зміні, оскільки такий порядок стягнення судових витрат цивільним процесуальним законодавством України не передбачено.
Колегія суддів вважає, що з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підлягає стягненню судовий збір у рівних частках з кожного окремо у розмірі по 131 грн. 77 коп., а з ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір у рівних частках з кожного окремо у розмірі по 87 грн. 84 коп.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 вересня 2013 року в частині стягнення судового збору змінити.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі по 131 грн. 77 коп., з кожного окремо.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі по 131 грн. 77 коп., з кожного окремо.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 судовий збір у розмірі по 131 грн. 77 коп., з кожного окремо.
Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі по 87 грн. 84 коп., з кожного окремо.
Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі по 87 грн. 84 коп., з кожного окремо.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді