РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

04 грудня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:

Головуючого, судді   Панкова М.В. суддів   Белинчук Т.Г. Ісаєва Г.А. при секретарі   Волковій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом прокурора м.  Сімферополя в інтересах неповнолітніх ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4  про   визнання  недійсним  договору  купівлі-продажу квартири, за апеляційною скаргою законного представника неповнолітніх ОСОБА_5 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 28 жовтня 2003 року,

встановила:

Прокурор м. Сімферополя в інтересах неповнолітніх ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 17 жовтня 1995 року між матір'ю неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3, будучи в 1994 році позбавленою батьківських прав відносно своїх дітей, приховала вказану обставину, продала спірну квартиру, діючи від імені неповнолітніх власників квартири, як їх законний представник. Прокурор просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, повернувши сторони у попередній стан.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя від 28 жовтня 2003 року в позові прокурору відмовлено.

У апеляційній скарзі законний представник неповнолітніх ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати, посилаючись на його незаконність, порушення норм матеріального права, на не відповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Заслухав суддю доповідача, вислухавши ОСОБА_5, прокурора, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи прокурору в позові, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором не надано доказів, що при відчуженні квартири було допущено порушення чинного законодавства, відповідно до якого оспорюваний договір повинен бути визнаний недійсним.

На думку суду першої інстанції, ОСОБА_4, як добросовісний набувач відповідно до вимог ст. 145 ЦК України (1963 року) не повинен нести відповідальність за протиправні дії продавця квартири.

Такі висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи і вимогам матеріального закону.

Відповідно до вимог ст.48 ЦК України (1963 роки) недійсна угода, не відповідає вимогам закону, зокрема така що ущемляє особисті або немайнові права неповнолітніх дітей.

Судом встановлено, що рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя від 16 грудня 1994 року ОСОБА_3 була позбавлена батьківських прав відносно своїх дітей: дочки ОСОБА_1 і сина ОСОБА_2.

Відповідно до ст. 74 КПШС України (1969 роки) батьки, позбавлені батьківських прав, втрачають всі права, засновані на факті спорідненості з дитиною.

Відповідно з моменту набрання чинності рішення суду про позбавлення батьківських прав, ОСОБА_3 не мала права здійснювати від імені неповнолітніх дітей які-небудь угоди.

При таких обставинах суд першої інстанції необгрунтовано відмовив в задоволенні позову, застосувавши ч. 1 ст. 145 ЦК України.(1963 року)

Відчуження квартири проведене без волевиявлення її власників - дітей, інтереси яких при укладенні договору купівлі-продажу представляла недобросовісна особа, їх мати, яка позбавлена батьківських прав, внаслідок чого діти втратили житло.

На думку колегії суддів апеляційного суду положення ст. 145 ЦК України (1963 роки) на виниклі правовідносини не розповсюджуються.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції постановлене порушуючи вимоги матеріального закону, підлягає скасуванню.

Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права дає підставу суду апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України ухвалити нове рішення.

Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_3 угоду купівлі-продажу квартири уклала 17 жовтня 1995 року, будучи до цього часу позбавленою батьківських прав, вона не мала права згідно із законом представляти інтереси своїх дітей.

Унаслідок вказаної угоди діти залишилися без житла, позбувшись права власності на квартиру.

Колегія суддів вважає, що договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 17 жовтня 1995 року, є угодою, що ущемляє інтереси неповнолітніх ОСОБА_2 і ОСОБА_1, у зв'язку з чим на підставі ст. 203, 215 ЦК України (2003 року) правочин підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 216 ЦК України по недійсному правочину кожна сторона зобов'язана повернути іншій стороні все, що вона одержала у виконання цього правочину, тобто квартира переходить у власність ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1, а з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню сума, яка була одержана за договором купівлі-продажу.

Згідно з договіром купівля-продаж здійснена в жовтні 1995 року за 150000000 крб, що складає 15000 грн., відповідно вказана сума підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4.

На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу законного представника неповнолітніх ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 28 жовтня 2003 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Сторони привести у попередній стан, зобов'язавши ОСОБА_4 звільнити квартиру АДРЕСА_1, а з ОСОБА_3 стягнути на користь ОСОБА_4 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку у Верховний Суд України

протягом двох місяців.