АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 552/8521/13-ц

Номер провадження 22-ц/786/1427/14 Головуючий у 1-й інстанції Васильєва Л. М.

Доповідач Пилипчук Л. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого: судді Пилипчук Л.І.

суддів: Дряниці Ю.В., Лобова О.А.,

при секретарі: Філоненко О.В.,

за участю: представника відповідача - адвоката ОСОБА_1, представника третьої особи ОСОБА_2, прокурора Рощепи Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 березня 2014 року

по справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відібрання дитини,-

в с т а н о в и л а :

У лютому 2014 року ОСОБА_3 звернулася в суд із позовом, в якому просила відібрати у ОСОБА_4 малолітню дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та повернути останню їй як матері за попереднім місцем проживання.

В обґрунтування позову зазначалося, що донька сторін, після розірвання ними шлюбу лишилася проживати з матір'ю. Однак з жовтня 2013 року дитина спочатку виявила бажання проживати з батьком, а потім оселилася у баби з дідом - батьків позивачки.

ОСОБА_3 вважала, що дитині не приділяється достатньо уваги, колишній чоловік перешкоджає їй у спілкуванні з донькою.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 20 березня 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Позивачка, не погодившись із таким рішенням, оскаржила його в апеляційному порядку. Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Вважає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки показам свідків, які підтвердили її відповідальне ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків.

Вказує, що факт проживання дитини у відповідача, а не в її батьків підтверджується його первісним позовом про визначення місця проживання доньки разом з батьком.

Посилається на те, що у визначеному законом порядку досягла із колишнім чоловіком одностайності щодо проживання дитини разом із нею, та щодо часу його спілкування з донькою.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони по справі є батьками малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

З часу розірвання шлюбу між сторонами 08 липня 206 року дитина проживала разом із матір'ю ОСОБА_3

Встановлено, що з у жовтні 2013 року за проханням дитини ОСОБА_4 забрав дочку спочатку до себе, а потім вона стала проживати з батьками позивачки.

Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

За приписом ч.1 ст.163 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня особа проживала з ними.

Згідно ст.162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що спір між сторонами щодо визначення місця проживання має вирішуватися у судовому порядку шляхом подання відповідного позову, а у даній конкретній ситуації дитина самовільно залишила місце проживання матері та на час розгляду справи разом із відповідачем не проживає.

Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують, спрямовані на переоцінку доказів, фактично зводяться до незгоди з оцінкою обставин справи, наданою районним судом.

За приписом ч.3 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Частина 2 ст.160 СК України визначає, що місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за згодою батьків та самої дитини, що передбачено ч.1 ст.160 СК України.

Згідно ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Колегія суддів приходить до висновку, що на сьогодні між сторонами, батьками позивачки та самою малолітньою дитиною існує непорозуміння щодо місця проживання останньої, яке можливо вирішити лише у судовому порядку шляхом пред'явлення відповідного позову, сторонами в якому повинні бути як батьки дитини, так і дід та баба, у яких остання фактично проживає.

При цьому рішення виконкому Київської районної у м. Полтаві ради №31 від 29 січня 2008 року про визначення участі ОСОБА_4 у вихованні та спілкуванні з донькою, не є рішенням органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини, як помилково вважає позивачка.

Доводи ОСОБА_6 про порушення її законних прав є неспроможними, оскільки зводяться до аналізу її взаємовідносин з дитиною.

Отже, суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

При цьому суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права відповідно до характеру правовідносин, що склалися між сторонами та в межах заявлених позовних вимог.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 березня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

ГОЛОВУЮЧИЙ: /підпис/ Л.І. Пилипчук

СУДДІ: /підпис/ Ю.В. Дряниця

/підпис/ О.А. Лобов

ЗГІДНО:

Суддя апеляційного суду

Полтавської області Л.І. Пилипчук