АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________________________
Провадження № 22ц/790/2167/14 Головуючий 1 інст. - Губська Я.В.
Справа № 640/12573/13-ц Доповідач - Кругова С.С.
Категорія: житлові
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 квітня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого судді - КРУГОВОЇ С.С.
суддів колегії -ЗАЗУЛИНСЬКОЇ Т.П.
- ХОРОШЕВСЬКОГО О.М.
при секретарі - Шпарага О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Київського районного суду міста Харкова від 06 листопада 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про виселення, скасування реєстрації місця проживання, відшкодування судових витрат, -
в с т а н о в и л а :
30 липня 2013 року позивач звернувся з позовом, в якому просив виселити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 і ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , скасувати реєстрацію місця проживання відповідачів, що зареєстровані за вищевказаною адресою та стягнути з них сплачений судовий збір за подання позовної заяви в сумі 114,70 грн., на користь ПуАТ «ФІДОБАНК».
В позовній заяві позивач посилається на те, що у вищевказаній квартирі, на яку було звернуто стягнення за рішенням суду як на предмет іпотеки проживають і зареєстровані відповідачі, що перешкоджає реалізації цього предмета іпотеки.
Заочним рішенням Київського районного суду міста Харкова від 06 листопада 2013 року позовні вимоги ПАТ «ФІДОБАНК» задоволено.
19 грудня 2013 року відповідач ОСОБА_3 подала заяву про перегляд заочного рішення від 06.11.2013 року, в якій просила переглянути заочне рішення та скасувати його, а також відмовити позивачу в задоволенні вимог в повному обсязі.
Ухвалою Київського районного суду міста Харкова віл 05 лютого 2014 року заява про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.
Не погоджуючись з заочним рішенням суду першої інстанції від 06 листопада 2013 року, відповідач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене рішення та постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права , що регулюють житлові та іпотечні відносини.
Стверджує, що під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд не врахував факт, що повістки суду жодним з відповідачів отримані не були і повернуті відділенням зв'язку за закінченням терміну зберігання, через що вона не мала можливості бути присутньою на судових засіданнях, тому судом необґрунтовано відмовлено в перегляді даної справи в загальному порядку.
Зазначає, що при винесенні оскаржуваного рішення було проігноровано порядок виселення мешканців із житлового будинку, встановленого законодавством.
Вказує, що вимогу від банку про добровільне звільнення предмета іпотеки ні апелянт, ні члени її родини не отримували, про що свідчить лист № 09-07-231 від 24.01.2014 року Харківської дирекції Поштамп - Центр поштового зв'язку № 1.
Крім того, в матеріалах справи наявні копії квитанцій та конвертів про сплату поштових послуг з відправлення банком письмових вимог на адресу відповідачів, однак відсутні будь-які відомості про отримання їх відповідачами та описи вкладення до поштових відправлень, що не дає можливості стверджувати про відправку банком саме вимог про звільнення приміщення, тому вони не можуть вважатися належним доказом.
Зазначає, що ОСОБА_4 відповідно до вимог законодавства правомірно зареєстрована за місцем проживання матері.
Також вказує, що у разі задоволення вимог ПАТ «ФІДОБАНК» ОСОБА_4 залишиться без визначеного місця проживання, оскільки іншої житлової площі в неї немає та вищевказана квартира є єдиним місцем проживання, а твердження позивача про наявність у відповідачів іншого житла є безпідставною.
Вважає за необхідне зазначити, що квартира АДРЕСА_2, в якій в грудні 2007 року були зареєстровані ОСОБА_6 та позичальник ОСОБА_7 05.10.2011 року на підставі договору купівлі-продажу № 565 була продана. Вказує, що відповідно до норм чинного законодавства, надання органами опіки та піклування згоди на вчинення правочинів з нерухомим майном, право власності на яке, або право користування яким мають діти, є обов'язковою умовою дійсності даних правочинів.
В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не з»явились , про день і час розгляду справи повідомлялись належним чином.
Відповідач ОСОБА_3 звернулась із клопотанням про відкладення розгляду справи, але воно не може бути задоволено, оскільки повідомлені нею причини неявки судова колегія визнала неповажними.
Довідка про хворобу, на яку посилалась відповідач, як на підтвердження поважності причини неявки містить відомості про хворобу в період з 18 по 28 березня 2014 року, тоді як справа розглядалась 29 квітня 2014 року.
Крім того, судова колегія також враховує, що справа неодноразово призначалась до розгляду , відповідачі жодного разу до суду апеляційної інстанції не з»явились , при цьому відповідач ОСОБА_3 має п»ять представників (а.с.104).
Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України неявка сторін належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Матеріали справи містять розписки про повідомлення про час і місце розгляду справи двох представників ОСОБА_8 і ОСОБА_9, які діють в інтересах ОСОБА_3, самої ОСОБА_3,яка діє в своїх інтересах і інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, Управління служб у справах дітей (а.с.202-211).
Що стосується повідомлення про розгляд справи відповідача ОСОБА_5, судова колегія виходить з наступного. Відповідач ОСОБА_3 звернулась із заявою про обов»язок суду повідомити про час і місце розгляду справи відповідача ОСОБА_5, яка проживає за межами України.
Згідно відомостей адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України в Харківській області від 25 березня 2014 року (а.с.181) ОСОБА_5 значиться зареєстрованою за адресою АДРЕСА_1, де проживає її матір відповідач ОСОБА_3 і яка належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи.
Належним чином посвідчених документів, які б підтверджували фактичне місце проживання відповідача ОСОБА_5 за межами України апеляційному суду надано не було, а лише не посвідчені ксерокопії, які не можуть бути прийняті судом як доказ.
Апеляційним судом вживались заходи щодо надання можливості відповідачам реалізувати своє право бути присутніми в суді і дати пояснення, направлявся відповідний лист , який згідно розписки було отримано, але вони не скористалися цим правом (а.с.178).
Відповідно до ч.3 ст.27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов»язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов»язки.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що скарга задоволенню не підлягає.
Згідно ч. 1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Постановлюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що права позивача щодо звернення стягнення на предмет іпотеки не можуть бути реалізовані, оскільки реєстрація відповідачів перешкоджає реалізації їх прав розпорядження спірною квартирою, а відповідачі в добровільному порядку не виселяються.
З таким висновком суду судова колегія погоджується з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи 07 грудня 2007 року між АБ «Факторіал-Банк» та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір (а. с. 16-18), який забезпечував виконання ОСОБА_7 зобов'язань, що випливають з Договору кредиту № 348-п/07. Предметом іпотеки є нерухоме майно іпотекодавця, а саме квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 74,6 кв. м., житловою площею 47,6 кв. м.
Згідно ст.. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 та 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
У зв'язку з тим, що позичальник умов договору не виконував, рішенням Київського районного суду м. Харкова від 07.06.2011 року (а. с. 6-8), яке набуло законної сили, було звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме - вказану вище квартиру.
В позовній заяві позивач зазначав, що наявність в житловому приміщенні, на яке звернуте стягнення, зареєстрованих осіб, в тому числі малолітніх дітей, перешкоджає реалізації цього предмета іпотеки. А добровільно виконати вимогу щодо виселення її мешканці відмовляються.
Згідно повідомлення КП «Жилкомсервісу» від 14.05.2013 року № 9383/2/0705 за цією адресою проживає ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 20).
З відповідей адресно-довідкового бюро від 30.08.2013 року (а. с. 31-33) і від 25 березня 2014 року вбачається, що ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 зареєстровані в даному приміщенні.
Квартира належить на праві власності ОСОБА_3, тобто позов подано про виселення власника квартири і його членів сім»ї. Серед мешканців наймачів не має, тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на норми права, що забороняють виселення наймачів і їх членів сім»ї в даному випадку безпідставні.
Згідно з ч.3 ст.109 ЖК України звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законами. Всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Згідно ст. 39 Закону України «Про іпотеку» (зі змінами від 22.09.2011 р.), одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
У відповідності ч.2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок чи житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Безпідставними є посилання та оскарження апелянтом недотримання Банком порядку виселення громадян, які мешкають у приміщеннях, на яке звернуто стягнення.
Факт не отримання відповідачами повідомлення від позивача про виселення не може бути підставою для відмови у задоволенні позову , оскільки звернення з позовом до суду є також вимогою про виселення, але з липня 2013 року відповідачі не виселяються з квартири і вчиняють дії, які свідчать про затягування розгляду справи в суді.
Інші обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі , вже були встановлені та надана їм оцінка судом першої інстанції у рішенні від 07.06.2011 року під час розгляду справи про звернення стягнення на предмет іпотеки , а згідно ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть учать ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказувала на незаконність виселення малолітньої ОСОБА_4
Але, як вбачається з вищевказаного іпотечного договору, у пункті 3.1.10, що визначає зобов'язання іпотекодавця, чітко зазначена вимога не реєструвати постійне місце проживання малолітніх та неповнолітніх дітей у трикімнатній квартирі, загальною площею 74,6 кв. м., житловою площею 47,6 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, тобто, в квартирі, що є предметом іпотеки.
Виходячи з того, що договір був укладений у 2007 році, а ОСОБА_4 народилася у 2008 році, то права реєструвати її в спірному приміщенні відповідачі не мали та значною мірою порушили умови договору.
Порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення тільки у випадках, коли ці порушення призвели до неправильного вирішення справи, процесуальні порушення, які не вплинули на правильність ухвалення судом першої інстанції рішення є неістотними.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини по справі і дав належну оцінку наданим сторонами доказам і дійшов правильного висновку про задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.. 60 цього Кодексу.
Доводи апеляційної скарги не є суттєвими, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Будь яких доказів, які б спростовували висновки суду - відповідачі суду не надали.
Відповідно до ст.ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ч.1 ст. 60, 61, 303, 305, 308, 312,316,319 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Київського районного суду міста Харкова від 06 листопада 2013 року - відхилити.
Заочне рішення Київського районного суду міста Харкова від 06 листопада 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий суддя - Судді колегії -