АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 552/4088/13-ц

Номер провадження 22-ц/786/524/14 Головуючий у 1-й інстанції Миронець О. К.

Доповідач Карпушин Г. Л.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Корнієнка В.І., Абрамова П.С., при секретарі: Рибак О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 31 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа приватне підприємство Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» про визнання приватизації та свідоцтва про право власності недійсним, визнання права власності,-

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 31 жовтня 2013 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні її позову про визнання приватизації та свідоцтва про право власності недійсним і визнання права власності - у повному обсязі.

З рішенням суду не погодилася ОСОБА_1, внаслідок чого подала на нього апеляційну скаргу, у якій прохає рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апелянт вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, та таким, що ухвалено внаслідок невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги вмотивовує тим, що на час звернення з заявою до органу приватизації Полтавської міської ради ОСОБА_2, ОСОБА_3 разом з неповнолітніми ОСОБА_4, ОСОБА_6. та ОСОБА_5 використали своє право, приватизувавши квартиру в Одесі. Окрім того, на момент здійснення приватизації відповідачі мали інше зареєстроване постійне місце проживання, що суперечить нормам ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Судове засідання проведено у відсутність сторін по справі, які згідно положень ст.ст. 74, 76 ЦПК України, вважаються належним чином повідомленими про час та місце слухання справи.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга не підлягає до задоволення, за наступних підстав.

Відповідно п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції вірно встановив коло та їх характер і правомірно виходив з наступного.

Так, матеріалами справи підтверджується, що згідно заяви від 10 серпня 2007 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 звернулися у відділ приватизації житла із заявою про передачу у приватну власність квартири АДРЕСА_1, уповноваженим власником квартири визнано ОСОБА_1.

У відповідності до свідоцтва про право власності на житло від 06 вересня 2007 року вказані особи отримали у власність по 1/6 частині квартири АДРЕСА_1 Вказане свідоцтво видано на підставі розпорядження № 1075 від 06 вересня 2007 року Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради.

Також матеріалами справи підтверджується, що станом на день видачі ЖЕД № 6 довідки про склад сім'ї у квартирі АДРЕСА_1 були зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5. Вказане вбачається з листа відділу обліку, розподілу та приватизації житла від 04 квітня 2013 року та довідки ЖЕД № 6 від 02 серпня 2007 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визнанням уповноваженого власника квартири ( будинку ).

З урахуванням викладеного, встановивши, що на момент подання заяви про приватизацію квартири у ній були зареєстровані та проживали всі вищевказані особи, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності у всіх осіб права на приватизацію своїх часток у спірній квартирі та дотримання вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» при здійсненні процедури приватизації.

В свою чергу, доводи апеляційної скарги є неспроможними, не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджують належними доказами їх неправомірність на підставі вищевикладених обставин та виходячи з наступного.

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 21 червня 2004 року, зареєстрованого в реєстрі за № 8-15606, в порядку приватизації ОСОБА_2 набув у власність 306/1000 частин, що складає 23,0 кв.м. загальної площі приміщення квартири спільного заселення АДРЕСА_2 Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 21 червня 2004 року, зареєстрованого в реєстрі за № 8-15607 в порядку приватизації ОСОБА_3 разом з дітьми ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 в рівних частках 392/1000 частин, що складає 29,5 кв.м.

Рішенням Конституційного суду України № 15-рп/2010 від 10 червня 2010 року роз'яснено наступне. Одним із конституційних прав громадян є право на житло. Гарантіями здійснення цього права є обов'язок створення державою умов, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду; надання державою та органами місцевого самоврядування відповідно до закону житла безоплатно або за доступну плату ( частина перша, друга статті 47 Основного Закону України).

Відповідно до частини другої статті 8 Основного закону України закони та інші нормативно-правові акти повинні прийматися на основі Конституції України і мають відповідати їй.

Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначає правові основи приватизації житла як один зі способів набуття його у власність. Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення їх до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Відповідно до Закону приватизація державного житлового здійснюється шляхом його відчуження на користь громадян України у спосіб безоплатної передачі їм квартир ( будинків), кімнат у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратних метрів на сім'ю, а також продажу надлишків загальної площі квартир ( будинків ) громадян України, що мешкають в них або перебувають і черзі потребуючих поліпшення житлових умов ( частина перша статті 1, частина перша статті 3). Встановлення зазначеної санітарної норми для безоплатної приватизації житла є законодавчою гарантією держави забезпечити справедливу передачу громадянам України у власність державного житлового фонду на рівних умовах і в рівних розмірах. Приватизація державного житлового фонду згідно з Законом відбувається шляхом використання всіма громадянами України приватизаційних житлових чеків.

Відповідно до статті 5 Закону умовою безоплатної передачі наймачеві та членам його сім'ї квартири (будинку), що підлягає приватизації, є відповідність загальної площі квартири (будинку) нормі, передбаченій абзацом другим частини першої статті 3 Закону (частина перша пункту 1); якщо загальна площа квартири менше площі, яку має право отримати сім'я наймача безоплатно, наймачу та членам його сім'ї видаються житлові чеки, сума яких визначається виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості одного квадратного метра (пункт 2); якщо загальна площа квартири (будинку) перевищує площу, яку має право отримати сім'я наймача безоплатно, наймач здійснює доплату цінними паперами, одержаними для приватизації державних підприємств чи землі, а у разі їх відсутності - грошима (пункт 3). Отже, безоплатна приватизація державного житлового фонду обумовлюється загальною площею квартири (будинку), в якій постійно проживає наймач та члени його сім'ї, і санітарною нормою загальної площі, що підлягає приватизації, та не обмежується кількістю квартир (будинків) державного житлового фонду, площа яких відповідає зазначеній санітарній нормі. Тому громадяни України мають право використати житлові чеки для приватизації державного житлового фонду у повному обсязі незалежно від того, вкладається в санітарну норму загальна площа однієї чи кількох квартир (будинків). Тобто, якщо площа займаної квартири (будинку) менша санітарної норми, то громадянин України має право використати залишок житлового чека для приватизації іншої квартири (будинку) державного житлового фонду, наймачем якої він є, або частки майна державних підприємств, земельного фонду (стаття 4 Закону).

Наведене кореспондується з Житловим кодексом Української РСР (далі - Кодекс). Згідно з нормами статті 48 Кодексу жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України, при цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки (частина перша); при передачі громадянами житла, яке перебуває у їх приватній власності, органу, який здійснює поліпшення житлових умов, вони мають право на одержання житла у межах встановленої норми жилої площі (частина друга); громадяни, які одержали житло у державному фонді на цих умовах, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства (частина третя).

Системний аналіз наведених положень Закону та Кодексу дає підстави для висновку, що право громадянина України на приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз у повному обсязі, якщо він повністю використав житловий чек та у його власність передано загальну площу житла, що не перевищує встановлену санітарну норму і, відповідно, номінальну вартість житлового чека, незалежно від того, відповідає ця площа одній квартирі (будинку) чи кільком.

Це вбачається зі змісту пункту 5 статті 5 Закону, згідно з яким кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз. Тобто одноразовість приватизації житла законодавець обумовив номінальною вартістю житлового чека, а не кількістю квартир (будинків), площа яких відповідає цій вартості і встановленій санітарній нормі. Отже, для приватизації державного житлового фонду житлові чеки вважаються використаними повністю, якщо у власність наймача і кожного члена його сім'ї безоплатно передано з державного житлового фонду загальну площу квартири (будинку) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю. Так само житловий чек є використаним у повному обсязі один раз, якщо його залишок після безоплатної приватизації житла, площа якого менша санітарної норми, використано для придбання частки майна державних підприємств, земельного фонду (стаття 4, пункт 2 статті 5 Закону) або весь житловий чек використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду. Таким чином тільки повне використання житлових чеків є фактом реалізації один раз права на безоплатну приватизацію житла, передбаченого пунктом 5 статті 5 Закону.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що на момент звернення з заявою щодо оспорюваної приватизації квартири АДРЕСА_1 відповідачі не реалізували належне їм право на безоплатну приватизацію квартири з розрахунку визначеної законодавцем санітарної норми.

Доводи апелянта щодо наявного у відповідачів на момент приватизації квартири іншого місця реєстрації спростовуються даними, що містяться у довідці ГЖЕД № 6 від 02 серпня 2007 року 9 а.с. 117) про склад сім'ї наймача, яка не визнана недійсною.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з'ясовано всі обставини та надано їх належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення Київського районного суду м. Полтави від 31 жовтня 2013 року не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 31 жовтня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий суддя: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Г.Л. Карпушин