АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
_________________ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ_____________
Справа №22-ц-7745/2006 Голов. в 1 інст. - Писаренко А.О.
Доповідач - Дралло І. Г.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Об грудня 2006 року, колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду АР Крим, в складі:
головуючого, судді - Дралло І.Г.,
суддів - Рижової І.В., Сокола В.С, при секретарі - Галіч Ю.Є, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Нижньогірського районного суду АР Крим від 17 листопаду 2003 року, -
встановила:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа Нижньогірська селищна Рада про витребування земельної ділянки, відшкодування майнової та моральної шкоди.
Вимоги мотивовані тим, що вона є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3, якій вона доводиться сестрою і звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Після смерті сестри їй стало відомо, що сусідка ОСОБА_2 захопила частину земельної ділянки, якою користувалась ОСОБА_3. Своїми діями відповідачка ОСОБА_2 перешкоджає їй як спадкоємцю користуватися земельної ділянкою та заподіяла майнову шкоду у розмірі 270 гривень, що складається із руйнування забору та туалету, а також моральну шкоду у розмірі 2000 гривень, яка заподіяна внаслідок погіршення стану здоров'я.
Відповідачка ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала і пояснила, що вона на законних підставах користується спірною земельною ділянкою тривалий час і підстав передавати земельну ділянку ОСОБА_1 не має.
Рішенням Нижньогірського районного суду АР Крим від 17 листопаду 2003 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано право власності на земельну ділянку №1 по схемі (а.с.36) площею 79,43 кв.м, за ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування майнової шкоди 953 гривні 50 копійок. В позові про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Додатковим рішенням від 29 березня 2004 року стягнуто з ОСОБА_2 держмито 93 гривні 50 копійок.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції і просить ухвалити по справі нове рішення про відмову в позові. Посилається на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи і нормам матеріального права.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення осіб. які беруть участь у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про визнання права власності на земельну ділянку площею 79,43 кв.м. за ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, суд першої інстанції виходив із того, що вона протягом 15 років відкрито і добросовісно володіла зазначеною земельної ділянкою і набула право власності на спірну земельну ділянку за правилами набувальної давності.
З такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна. У встановленому законом порядку з позовними вимогами про визнання права власності за ОСОБА_3. на спірну земельну ділянку ніхто до суду не звертався, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції приходить до висновку в тому, що суд першої інстанції вийшов за межи позовних вимог і безпідставно визнав право власності за ОСОБА_3. на земельну ділянку площею 79,43 кв.м.
Разом з тим, докази по справі переконливо доводять той факт, що спірною земельною ділянкою (а.с.36 земельна ділянка №1) тривалий час на законних підставах користувалась ОСОБА_3 і ця земельна ділянка повинна бути витребувана у ОСОБА_2 і передана у користування ОСОБА_1, як спадкоємиці ОСОБА_3.
Такими доказами є: рішення народного суду Нижньогірського району від 11 січня 1962 року (а.с.4-5) згідно з яким загальна площа земельної ділянки, якою володіла ОСОБА_3, складає 152 кв.м; листом секретаря Нижньогірської селищної Ради про те, що ОСОБА_1 повинна користуватися земельної ділянкою площею 152 кв.м. (а.с.7); з схематичного плану домоволодіння за 1962 рік (а.с.20) вбачається, що спірна земельна ділянка знаходиться у користуванні ОСОБА_3; аналогічне видно і на технічному паспорті домоволодіння (а.с.21-23); з схеми обміру земельних ділянок видно, що спірна земельна ділянка складає 79,43 кв.м, а інша частина земельної ділянки, якою володіла ОСОБА_3 складає 86,38 кв.м. (а.с.35-40). Таким чином, не вистачає земельної ділянки у володінні ОСОБА_3. Площею 65,62 кв.м.
З урахуванням наведеного позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню в частині витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_2 площею 65,62 кв.м.
Відповідно до статті 95 частини 2 ЗК України, порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Стаття 152 ЗК України передбачає, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
В частині позову про стягнення майнової шкоди слід відмовити, оскільки з довідки ВУЖКГ (а.с. 139) вбачається, що в березні 2003 року внаслідок тривалого використання туалет був зруйнований і силами ВУЖКГ його залишки були вивезені на полігон ТБО. Доказів руйнування з боку ОСОБА_2 забору і туалету позивачка суду не надала.
В частині позову про стягнення відшкодування моральної шкоди рішенням суду першої інстанції відмовлено і в цієї частині рішення суду не оскаржено, у зв'язку з чим немає підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до правил ст. 303 ЦПК України, при розгляді справи в апеляційній інстанції суд перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною 4 статті 338 ЦПК України, висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 знайшли своє часткове підтвердження у зв'язку з чим апеляційна скарга задовольняється частково, в частині вимог про визнання права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 рішення суду підлягає скасуванню за відсутністю таких позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги в частині необхідності відмови в позові суд апеляційної інстанції знаходить не обгрунтованими, оскільки вони суперечать матеріалам справи і наданим сторонами доказам.
Додаткове рішення про стягнення держмита не оскаржено в апеляційному порядку тому підстав для перегляду судом апеляційної інстанції немає.
На підставі статей 95, 152 ЗК України, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів,-
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Нижньогірського районного суду АР Крим від 17 листопаду 2003 року в частині визнання права власності на земельну ділянку №1 по схематичному плану ділянки і споруд будинку АДРЕСА_1 площею 79,43 кв.м. по акту обміру КРЦ ГЗК за ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в селищі Нижньогірському і в частині стягнення с ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 953 гривень 50 копійок - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Зобов'язати ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку площею 65,62 кв.м, яка на схематичному плані домоволодіння АДРЕСА_1 АР Крим значиться під №1 (а.с.36) і передати цю земельну ділянку в користування ОСОБА_1.
В задоволенні позовних вимог про стягнення відшкодування майнової шкоди -відмовити.
В решті рішення Нижньогірського районного суду АР Крим від 17 листопаду 2003 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.