Справа№2-8822/07

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2007 року Приморський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді      Федусик В.В.,

при секретарі  Чернишової О.О.,

за участю представника відповідача            ОСОБА_2.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської залізниці про поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, визнання наказу про дострокове розірвання трудового договору незаконним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати наказ начальника пасажирського вагонного депо Одеса-Головна Одеської залізниці № ЛВЧДК-3-01/2526 від 25.09.2007року про звільнення її за порушення умов трудового договору на підставі п.8ст.36КЗпП України та п.18пп.А. контракту - незаконним та відмінити його. Крім того, позивачка просить поновити її в займаній посаді та стягнути з відповідача на її користь суму за час вимушеного прогулу в розмірі середньомісячної заробітної платні.

В заяві позивачка ОСОБА_1. вказала, що згідно вказаного наказу за встановлений факт перевезення безквиткових пасажирів вона була звільнена 25.09.2007року з посади провідника пасажирського вагону незаконно, оскільки наказ не відповідає вимогам чинного законодавства. Підставами припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, згідно ст..36 КЗпП України , являються вимоги статей 40, 41 КЗпП України, а також з підстав передбачених контрактом. Підстави являються вичерпаними і не можуть бути розширені. З них витікає, що за одноразове грубе порушення трудових обов'язків можуть бути звільнені тільки керівні працівники та посадові особи , які перелічені в п.1 ст.41 КЗпП України, в перелік яких не входять провідники пасажирських вагонів.

За порушення трудової дисципліни та посадових обов'язків, у тому числі за перевезення безквиткових пасажирів та надлишкової поклажі несе дисциплінарну відповідальність у відповідності з п 8.2 Інструкції провіднику пасажирського вагону № ЦЛ-0038, затвердженої наказом Міністра транспорту України - Генерального директора Укрзалізниці за № 234- Ц від 01.09.2003 р.

Відповідальність   у вигляді    звільнення    за   порушення    посадової   інструкції передбачена трудовим законодавством і може   наступати згідно з п.3 ст.40 КЗпП України за систематичне їх невиконання.

Разом з тим, з вимог ст.9 КЗпП України слідує, що умови договору про працю (яким є контракт), погіршуючи становище працівників в порівнянні з законодавством України про працю, являються недійсними.

Тобто, включення в п.18 Контракту № 376 від 17.07.2007 року твердження про те, що працівник може бути звільнений, а контракт розірваний з ініціативи роботодавця, у разі встановлення факту перевезення безквиткових пасажирів або надлишкової поклажі являється незаконним, так як ці умови контракту погіршують становище працівників в порівнянні з вимогами статей 40 та 41 КЗпП України.

Позивачка у судовому засіданні вимоги підтримала в повному обсязі та просила позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнала, вказуючи на те, що під час підписання контракту позивач була ознайомлена з умовами контракту, підпис заявника в контракті свідчить про те, що ОСОБА_1. з умовами контракту погоджується та зобов'язується виконувати свої посадові обов'язки відповідно до умов контракту, Інструкції провідників пасажирського вагону № ЦЛ-0038 та інших нормативних актів, що регулюють порядок роботи провідника пасажирського вагону. Та вказує, що згідно з підпунктом 2 пункту 5 рішення Конституційного Суду України від 09.07.98р. № 12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч.3 ст.21 КЗпП України визначено, що сторонами в контракті можуть передбачатися невигідні для працівника умови : зокрема, це як правило, тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору, тощо. ОСОБА_1. порушив п.18 контракту від 17.07.2007 p., aсаме був виявлений факт перевезення чотирьох безквиткових пасажирів.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши та проаналізувавши надані ними докази , суд вважає можливим задовольнити позов з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1. працювала з 21.02.1991 року провідником пасажирського вагону на Одеській залізниці.

05.06.2000 переведена провідником пасажирського вагону 5 розряду за контрактом строком до 05.06.2005року.

18.07.2003 року укладено новий контракт №364 строком до 17.07.2004року, який був продовжений додатковою угодою до 18.07.2007року. 18.07.2007 року укладено новий контракт № 329 строком до 17.07.2010 року.

11.09.2007року при ревізії поїзду №335 сполученням Івано-Франківськ-Одеса, було виявлено порушення, а саме у вагоні, провідником якого була ОСОБА_1., провезення чотирьох безквіткових пасажирів.

Наказом начальника пасажирського вагонного депо Одеса-Головна Одеської залізниці Кричуна В.П. № ЛВЧДК-3-01/2526 від 25.09.07. її було звільнено за порушення умов трудового договору( контракту) на підставі п.8 ст.36 КЗпП України та п.18 пп.А контракту №329 за встановлений факт перевезення безквиткових пасажирів.

В п.18 пп А контракту №329 вказується, що працівник може бути звільнений, а контракт розірваний з ініціативи роботодавця до закінчення терміну його дії у разі встановлення факту перевезення безквиткових пасажирів або надлишкової поклажі. І дальше у вказаному пункті вказується, що при розірванні контракту з підстав не передбачених чинним законодавством, звільнення провадиться за п.8 ст.36 КЗпП України.

Згідно зі ст. 9 КЗпП України умови договору про працю, які погіршують становище працівників в порівнянні з законодавством України, являються недійсними.

Суд приходить до висновку, що п.18 контракту № 329 від 17.07.2007 року, який передбачає додаткові умови розірвання контракту, які не передбачені діючим законодавством погіршує становище позивача в порівнянні з вимогами ст.. 40 та 41 КЗпП України.

Крім того, звільняючи ОСОБА_1. з займаної посади, відповідач не виконав вимоги ч.3ст.149КЗпП України, п.п. 15, 21 Положення про дисципліну робітників залізничного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №55 від 26.01.1993року, а саме те, що позивач з 21.02.1991року працювала у відповідача, не мала дисциплінарних стягнень.

В зв'язку з вищезазначеним суд вважає, що ОСОБА_1. була звільнена з посади провідника пасажирського вагону без законних підстав та згідно ст. 235 КЗпП України підлягає поновленню на роботі в займаній посаді.

Середньомісячний заробіток ОСОБА_1. складає 1772, 88 грн.( довідка №1349). Згідно зі ст.236 КЗпП України  Одеська залізниця повинна  виплатити позивачу

за час вимушеного прогулу з 25.09.2007року по 21.12.2007року у розмірі 5166 гривень 68 копійок.

Крім того з відповідачів підлягає стягненню на користь держави судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 79, 88, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 149 235-236 КЗпП України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Одеської залізниці про поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, визнання наказу про дострокове розірвання трудового договору незаконним - задовольнити.

Визнати наказ начальника пасажирського вагонного депо Одеса-Головна Одеської залізниці № ЛВЧДК-3-01/2526 від 25.09.2007року про звільнення ОСОБА_1 за порушення умов трудового договору на підставі п.8ст.36КЗпП України та п. 18пп. А. контракту - незаконним та відмінити його.

Поновити ОСОБА_1 в посаді провідника пасажирського поїзда пасажирського вагонного депо Одеса-Головна.

Стягнути з Одеської залізниці (р/р №26009000027 МФО 328801 код ЕДРПОУ 01071427 Одеська філія АБ Експрес-банк, підприємство ЛВЧД-3 Одеса-Головна) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.09.2007року по 21.12.2007року у розмірі 5166 гривні 68 копійок.

Стягнути з Одеської залізниці на користь держави державне мито у розмірі 51гривні та витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 7.50гривень.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Приморського районного суду міста Одеси заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.