Справа № 22- 1373 - 2006 р. Головуючий у 1-й інст. - Кухарець В.М.
Доповідач - Оніпко О.В.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2006 р. м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:
Головуючого судді - Малько О.С.
Суддів - Оніпко О.В., Собіни І.М.
При секретарі - Томашевській І.М.
З участю представника- адвоката ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 13 жовтня 2006 р. в справі за позовом ОСОБА_2 до управління капітального будівництва виконкому Рівненської міської ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з"явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів .-
встановила:
Рішенням Рівненського міського суду від 13 жовтня 2006 р. ОСОБА_2 в позові відмовлено.
В поданій на рішення суду апеляційній скарзі позивачка вказує на його незаконність, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, невірно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Невірно застосовано положення законодавства про обов"язки державних службовців, оскільки на час звільнення з роботи, вона не мала статусу посадової особи, до якої можуть бути застосовані норми Закону України "Про державну службу" або "Про службу в органах місцевого самоврядування. Рангу державного службовця вона не мала, а тому і не могла порушити Присягу держслужбовця та вимоги ст. 17 Законів України "Про державну службу" та ст. 8 "Про службу в органах місцевого самоврядування". Звільнення її з роботи пов"язано з неприязними стосунками, що виникли між нею та начальником УКБ. Повідомлень про розгляд справи на 13.10.2006 p., коли було ухвалено рішення, ні вона, ні її представник не отримували. Повноваження представника відповідача ОСОБА_3 закінчились 19.09.2006 р. На запит суду так і не були надані документи, що мають важливе значення для справи. Окрім того, справа повинна була розглядатись за правилами адміністративного судочинства. Просила рішення скасувати, справу направити на новий розгляд.
Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду 1-ї інстанції- скасуванню, з ухваленням нового рішення в справі, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка працювала на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 УКБ виконкому Рівненської міської ради з 1998 р. 14.09.2001 р. вона прийняла Присягу посадової особи місцевого самоврядування ( а.с. 114).
Наказом від 8.04.2004 р. НОМЕР_1 позивачку звільнено з роботи за п.З ст. 40 КЗпП України.
Згідно службової характеристики, підписаної начальником УКБ у грудні 2003р. (а.с. 116), за період перебування позивачки на державній службі, вона зарекомендувала себе як грамотний та ініціативний спеціаліст, комунікабельна, здатна до самовдосконалення, була нагороджена за високі досягнення у праці Почесною грамотою міськвиконкому. Однак, як зазначено у цій же характеристиці, протягом 2003 р. позивачка почала писати скарги в органи прокуратури, управління по боротьбі з організованою злочинністю, керівництву міськвиконкому та інші контролюючі органи з приводу, на думку останньої, неправомірних дій керівництва УКБ та її переслідування.
Як видно з матеріалів справи, протягом 2003 року до ОСОБА_2 чотири рази застосовувались міри дисциплінарного стягнення у вигляді доган : наказами від 26.05.2003 р. НОМЕР_2, від 22.07.2003 р. НОМЕР_3, від 2.06.2003 р. НОМЕР_4 та від 4.08.2003 р. НОМЕР_5.
Рішенням Рівненського міського суду від 10.10.2003 р. накази від 26.05.2003 р. НОМЕР_2 та від 22.07.2003 р. НОМЕР_3 було визнано неправомірними та скасовано, наказ від 2.06.2003 р. НОМЕР_4 залишено в силі.
Зазначеним наказом ОСОБА_2 було оголошено догану за відсутність на робочому місці в період з 11 год. 25 хв. до 12 год. 30 хв.
Що стосується наказу від 4.08.2003 р. НОМЕР_5 ( а.с. 34), то цим наказом позивачці оголошено догану за те, що 24.07.2003 р., у робочий час вона робила манікюр, що, як зазначено у наказі, не передбачено трудовим договором.
Таким чином, на час звільнення ОСОБА_2 за п.З ст. 40 КЗпП України існувало два вищевказаних накази про застосування до неї заходів дисциплінарного стягнення.
У відповідності з вимогами цієї статті, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Підставою для звільнення з роботи, як вказано в наказі від 8.04.2004 p., було порушення обов'язків, покладених на ОСОБА_2 трудовим договором, Правилами внутрішнього трудового розпорядку, нормами КЗпП України, а конкретно - за створення конфлікту, який виник між нею та ОСОБА_4
У відповідності з вимогами закону ( ст. 149 КЗпП України), при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку І заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, І попередню роботу працівника.
З попередніх наказів про притягнення позивачки до дисциплінарних стягнень у вигляді доган вбачається, що допущені нею порушення правил внутрішнього трудового розпорядку мали незначний характер, тим більш, не призвели до заподіяння будь-якої шкоди відповідачу. Також, при цьому повинна
враховуватись і попередня робота ОСОБА_2 та її виключно позитивна характеристика.
Що стосується конфлікту між позивачкою та ОСОБА_4, то з пояснень сторін, свідка ОСОБА_4 та з матеріалів справи вбачається, що між ними склалися вкрай неприязні відносини, які носять особистий характер і не стосуються безпосередньо трудових відносин між працівником та роботодавцем, які врегульовані КЗпП України.
Покази вказаних осіб стосовно даної події є суперечливими, за винятком часу та місця, де вона відбулася. В обгрунтування своїх заперечень, відповідачем надано заяви ОСОБА_4 від 8.04.2003 р. та пояснення заступника начальника управління ОСОБА_5 ( а.с. 60-62). Допитані в судовому засіданні свідки очевидцями конфлікту не були.
Окрім того, до суду з приводу даної конфліктної ситуації зверталась саме ОСОБА_2 і з постанови Рівненського міського суду від 9.06.2005 р. та ухвали апеляційного суду Рівненської області від 29.11.2005 р. вбачається, що в порушенні кримінальної справи за ч. 2 ст. 125 КК України відносно ОСОБА_4 відмовлено, оскільки крім показів зацікавлених сторін, інші докази в матеріалах справи приватного обвинувачення відсутні, свідків і очевидців заподіяння тілесних ушкодженьОСОБА_2 саме ОСОБА_4, немає.
Виходячи з наведеного, достовірні докази щодо встановлення, хто саме з учасників конфлікту був його ініціатором, в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, звільнення позивачки, як зазначено в наказі від 8.04.2004 р. -через створення нею конфлікту, враховуючи попередні накази про оголошення їй доган та ступеня тяжкості вчинених позивачкою проступків, апеляційний суд вважає незаконним, а тому позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають до задоволення.
У відповідності з вимогами ч.2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі, суд одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці у заробітку за час виконання нижеоплачуваної роботи, але не більш, як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, суд виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Оскільки рішення ухвалено судом 13.10.2006 p., а справа в провадженні суду перебуває з 22.04.2004 р. і як вбачається з її матеріалів, не з вини позивачки, за винятком періоду з 10.06.2005 р. по 29.11.2005 р. ( провадження було зупинено за клопотанням позивачки до вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_4 ), на користь позивачки, підлягає до стягнення середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за 25 місяців в сумі 8 451 грн. 75 коп., ( середньомісячний заробіток за два місяці, що передували звільненню (а.с. 86) - 676 грн.14 коп.: 2 = 338 грн.07 коп. х 25 міс.).
Посилання в апеляційній скарзі на те, що справа повинна розглядатись в порядку адміністративного судочинства є безпідставними, оскільки спірні правовідносини між сторонами виникли у квітні 2004 р. і позовна заява до суду подана 29.04.2004 p., тобто, за правилами ЦПК України 1963 p., який діяв на той час.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 316, 367 ЦПК України, ст.ст. 149,232-233, 235 КзПП України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити. Рішення Рівненського міського суду від 13 жовтня 2006 р. - скасувати. Позов ОСОБА_2 до управління капітального будівництва виконкому Рівненської міської ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.
Поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 в управлінні капітального будівництва виконкому Рівненської міської ради з 8 квітня 2004 р.
Стягнути з управління капітального будівництва виконкому Рівненської міської ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток в сумі 8 451 грн. 75 коп. за час вимушеного прогулу за період : з 8.04.2004 р. по 10.06.2005 р. та за період з 1.12.2005 р. по 27.12.2006 р., а всього за 25 місяців.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 338 грн.07 коп. допустити до негайного виконання.
Стягнути з УКБ Рівненського міськвиконкому в доход держави судовий збір в сумі 84 грн. 52 коп. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ в сумі 30 грн.
Рішення набирає законної сили негайно і може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня його проголошення.