Справа № 466/1321/13 Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук О.І.
Провадження № 22-ц/783/2009/14 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.
Категорія: 42
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 квітня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого-судді: Левика Я.А.,
суддів: Бакуса В.Я., Гірник Т.А.,
секретар: Глинський О.А.,
за участі представника позивача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» - Ковальчук Л.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Шевченківського районного відділу Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області, третя особа Орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про виселення та зняття з реєстрації,-
в с т а н о в и л а :
рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 16 грудня 2013 року позов задоволено. Виселено ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 з квартири АДРЕСА_1. Зобов'язано Шевченківський районний відділ Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області зняти ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, зареєстрованих за адресою - АДРЕСА_1 з реєстрації за даною адресою. Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8 - 114,70грн. судового збору.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4
В апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Так, на його думку, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а отже на його думку рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню. Зазначає, що суд дійшов невірного висновку про те, що вимоги щодо виселення відповідачів є законними та не є передчасними, всупереч того, що позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки банком не заявлялись. Також, судом не враховано, що відповідно до ч. 4 ст. 9, ст. 109 ЖК України, ст.ст. 39-40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення. У даному ж випадку рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру де відповідачі зареєстровані та поживають, - немає та таких вимог не заявлялось банком.
В судове засідання прокурор, відповідачі та представник третьої особи не з'явилися, від відповідача ОСОБА_4 надійшла заява з проханням про відкладення розгляду справи у зв'язку із хворобою його представника ОСОБА_5, від відповідача Шевченківського РВ ГУДМС України у Львівській області надійшов лист з проханням про розгляд справи у відсутності їх представника, решта осіб причин неявки не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не подали. Суд, незважаючи на клопотання ОСОБА_4, вважав за можливе проводити розгляд справи у відсутності прокурора та осіб, що беруть участь у справі та у судове засідання не з'явилися (їх представників), враховуючи, що такі особи належним чином повідомлялась про час та місце розгляду справи, причин неявки (неявки своїх представників) не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи до суду від них не надійшло, зважаючи на вимоги ст. 305 ЦПК України та те, що жодних доказів, які б свідчили про поважність неявки ОСОБА_4 та його представника суду представлено не було та зважаючи на клопотання відповідача Шевченківського РВ ГУДМС України у Львівській області.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити.
Як встановлено судом першої інстанції, вбачається із матеріалів справи та сторонами не оспорюється, згідно кредитного договору № 014/9723/74/57318, укладеного 29 травня 2008 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" (правонаступником якого є позивач) та ОСОБА_4, останній отримав кредит у розмірі 105 тис. доларів США.
Того ж дня, в рахунок забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір №5399/9723/325570, предметом якого є трикімнатна квартира АДРЕСА_1.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 14 червня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_11 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 116596 доларів США 64 центи, що в еквіваленті до національної валюти становить 933052 грн. 95 коп.
Постановами державної виконавчої служби відкрито виконавче провадження з виконання виконавчих листів № 2-1449/2010, виданих Шевченківським районним судом м.Львова про стягнення з ОСОБА_4 ОСОБА_11 солідарно на користь банку заборгованості у розмірі 933052 грн. 95 коп. В межах виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на все майно ОСОБА_4
Відповідно до ч. 1 ст. 33, ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.
При цьому рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд може встановити спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України "Про іпотеку".
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження", звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Згідно роз'яснень, наданих у п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).
Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.
Як убачається із п. 45 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" у разі якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то в порядку статті 373 ЦПК суд не може змінити спосіб виконання такого рішення на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості відповідно до Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" має виконуватись за рахунок усього майна, що належить боржнику.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що Законом України «Про іпотеку» передбачено можливість виселення мешканців квартири, яка перебуває в іпотеці в судовому порядку як під час задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, так і в подальшому (тобто і при накладенні на неї арешту в порядку виконання рішення про стягнення боргу), але з дотриманням обов'язкової процедури письмового попередження про звільнення житлового приміщення протягом одного місяця та необхідність задоволення позову про виселення всіх відповідачів зважаючи на те, що такі зареєстровані та проживають у квартирі без згоди на те банку та були у порядку передбаченому Законом України «Про іпотеку» попереджені про виселення.
Навпаки враховуючи, що позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки банком не заявлялись, то й вимоги щодо виселення відповідачів є передчасними.
Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
При розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке.
Згідно з ч. 4 ст. 9, ст. 109 ЖК України, ст. ст. 39-40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.
При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк. Однак, суд першої інстанції зазначених норм закону не врахував.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є підставними, зміст оскаржуваного судового рішення та матеріали справи дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені ЦПК України як підстави для скасування рішень.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу, рішення ж суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п. 1-4 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, -
в и р і ш и л а :
апеляційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 - задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2013 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Шевченківського районного відділу Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області, третя особа Орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про виселення та зняття з реєстрації - відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в користь ОСОБА_4 114,7 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання цим рішенням законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий : Я.А. Левик
Судді : В.Я. Бакус
Т.А. Гірник