КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________________________________________________

Справа № 676/2423/13-ц

Провадження № 22-ц/792/812/14

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2014 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі :головуючого - судді Баса О.Г.,

суддів : Карпусь С.А., Матковської Л.О.

при секретарі Терлич А.В.

з участю : ОСОБА_1 та представників ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, поданою в його інтересах представниками по довіреності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 06 лютого 2014 року за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "Надра" до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "Надра" про визнання правочину недійсним, позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "Надра", ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим та таким що не діє.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів

в с т а н о в и л а :

В квітні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра» (далі Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що між Банком та ОСОБА_2 23.09.2008 року укладено кредитний договір №23/09/2008/840-К9/115, відповідно до умов якого останній отримав кредит в сумі 45 976,36 доларів США зі сплатою 14,59 % річних за користування коштами та зобов'язувався погасити його згідно з графіком до 22 вересня 2028 року, сплачуючи відсотки щомісячними платежами в розмірі 595,49 доларів США, проте ці умови позичальником неодноразово порушувались. Станом на 05.02.2013 року утворилась заборгованість в розмірі 45 443,91 доларів США по тілу кредиту, 21 055,24 доларів США по відсотках, нарахованої пені в сумі 3 286,75 доларів США за період з 05.02.2012 року по 05.02.2013 року, нарахованого штрафу в сумі 4 597,64 доларів США, а всього в розмірі 74 383,54 доларів США, що по курсу Нацбанку України еквівалентно 594547,64 грн.. Ці обставини надають право Банку вимагати від

_________________________________________________________________________

Головуючий у першій інстанції–Вдовичинський А.В.Провадження № 22-ц/792/812/14

Доповідач - Карпусь С.А. Категорія №19, 27

позичальника дострокового виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, відсотків та інших платежів. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_1 того ж дня укладений договір поруки, за яким вона взяла на себе повну відповідальність за виконання ОСОБА_2 усіх зобов'язань, що виникають з кредитного договору. Відповідно до вимог статті 554 ЦК України, Банк просив стягнути солідарно з відповідачів (позичальника та поручителя) на його користь заборгованість в сумі 74 383,54 доларів США, що еквівалентно 594 547,64 грн. та судові витрати.

Після уточнення позовних вимог Банк просив стягнути з відповідачів на його користь 73 286,54 доларів США.

В липні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «Надра» про визнання правочину недійсним. Він зазначав, що укладений між ним та Банком кредитний договір суперечить законодавству України, оскільки відповідач не провів з ним переддоговірну роботу, не повідомив його у письмовій формі та не надав в повному обсязі інформацію про умови кредитування, порушив право на свободу вибору кредитної продукції, принципу рівності сторін договору. Дії відповідача по наданню валютного кредиту є проявом нечесної підприємницької діяльності, договір не містить порядку зміни і припинення його дії, Банк залишив за собою право в односторонньому порядку підвищувати відсоткову ставку, відсутні умови щодо відповідальності Банку. Суперечить законодавству використання іноземної валюти, як засобу платежу. Окремі пункти договору також суперечать законодавству. Перед укладенням договору Банк не надав йому у письмовій формі всі можливі схеми погашення кредиту, чим завдав йому збитків на суму 28 472,83 доларів США. З підстав передбачених ст.ст. 203,227,229,230,215-217 ЦК України, просив визнати кредитний договір, договір поруки та договір іпотеки недійсними та судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від 31 липня 2013 року вказані позови об'єднано в одне провадження.

В липні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим та таким, що не діє. Вона вказувала, що в період з 20.07.1996 року по 02.07.2013 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, під час якого 23.09.2008 року останній уклав з Банком кредитний договір, в забезпечення виконання якого вона уклала з Банком договір поруки. Вважає, що такий договір є припиненим, оскільки Банк не повідомив її та без її згоди на продовження договору поруки на нових умовах, пов'язаних із збільшенням її відповідальності, збільшив розмір щомісячного платежу за новим курсом долара США, тобто збільшив її відповідальність у гривневому еквівалентні, тому вважає, що відповідно до вимог ст. 559 ЦК України дана обставина є підставою для припинення поруки. З цих підстав просила визнати договір поруки припиненим.

Ухвалою цього ж суду від 07 серпня 2013 року вказаний позов об'єднано в одне провадження з наведеними вище позовами.

Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від 06 лютого 2014 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ „Надра» в особі відділення ПАТ КБ Надра Хмельницьке РУ заборгованість за кредитним договором №23/09/2008/840-К9/115 від 23.09.2008 року в розмірі 68 688,90 доларів США, що еквівалентно 549030,38 гривень, в тому числі заборгованість по тілу кредиту - 45443,91 долари США, заборгованість по відсоткам - 19958,24 доларів США, заборгованість по пені 3286,75 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ „Надра» в особі відділення ПАТ КБ Надра Хмельницьке РУ по 1612 грн. 56 коп. понесених судових витрат з кожного. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Надра» про визнання правочину недійсним відмовлено.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Надра», ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим та таким що не діє відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з рішенням суду не погоджуються, просять його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити Банку у задоволенні його вимог та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2, а також застосувати наслідки недійсності правочину. Вони вказують, що суд некоректно застосував норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та його висновки не відповідають обставинам справи, суд не врахував правову позицію Конституційного суду України, викладену в рішенні від 11.07.2013 року. Суд не звернув уваги на ту обставину, що між Банком та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір на споживчі цілі і в цей же день він отримав в Банку кредит у сумі 215 259,03 гривні. Щомісячний платіж 595,49 доларів США не відповідає відсотковій ставці визначеній у договорі - 14,59 процентів. В кредитному договорі зазначена сума 45 976,36 доларів США, видано ОСОБА_2 - 44 378,73 доларів США. Різниця в 1597,63 долари США нібито стягнута Банком комісія, про що свідчить витяг із позичкового рахунку, проте цей документ є неналежним доказом. Суд не врахував, що Банк веде щодо ОСОБА_2 нечесну підприємницьку діяльність. Відповідальність поручителя збільшилась на сплату одноразової комісії в розмірі 0,75 % або 340,83 доларів США. Суд не врахував, що чинним законодавством не було надано права Банку зобов'язувати ОСОБА_2 вносити плату за користування кредитом в доларах США. Крім того Банк не мав індивідуальної ліцензії Національного банку України.

ОСОБА_2 та представник ПАТ КБ „Надра", які у встановленому законом порядку оповіщені про час і місце судового засідання, до суду не з'явилися.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У відповідності зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що у разі якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Статтею 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Частиною 1 ст. 554 ЦК України встановлено, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності з ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Задовольняючи частково первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовів, суд першої інстанції правильно виходив із наведених норм матеріального права, встановивши, що Банк на момент укладання спірного кредитного договору мав відповідні дозвільні документи для надання кредиту в іноземній валюті, перед укладенням кредитного договору Банк проінформував позичальника про умови кредитування, ОСОБА_2 належним чином не виконував свої зобов'язання за кредитним договором у зв'язку із чим утворилась заборгованість, обсяг основного зобов'язання у розумінні ч. 1 ст. 559 ЦК України не змінювався, виходив з того, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві отриманий кредит, розмір заборгованості доведений, порука ОСОБА_1 не припинилась, відповідачами не доведено недійсності укладених між сторонами договору поруки, іпотечного договору та кредитного договору у зв'язку із чим дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення первісного позову та відсутність підстав для задоволення зустрічних позовів.

Такі висновки суду підтверджуються матеріалами справи.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 23 вересня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 23/09/2008/840-К9/115, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 45976,36 доларів США зі сплатою 14,59% річних за користування кредитними коштами з кінцевим терміном погашення кредиту до 22 вересня 2028 року. Кредит надавався для проведення розрахунків по договору купівлі-продажу від 15.09.08 року, що укладений між позичальником та ОСОБА_6, за придбання у власність нерухомого майна - житлового будинку по АДРЕСА_1; витрати позичальника пов'язані з оформленням кредиту; оплата комісії за розрахунки в рамках комплексу пакетів послуг «Ласкаво просимо» в залежності від оформленого Пакету послуг.

У забезпечення виконання зобов'язання за вказаним договором між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 23/09/2008/840-К9/115 від 23 вересня 2008 року та між Банком і ОСОБА_2 того ж дня укладений іпотечний договір, відповідно до умов останнього в іпотеку передано житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та земельна ділянка площею 0,12 га, на якій розташований житловий будинок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

22.11.2010 р. між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 23/09/2008/840-К9/115 від 23.09.2008 р.(а.с.91-95 т.1), згідно з якою кредитний договір було укладено в новій редакції. Основні умови кредитування не змінилися (розмір кредиту, валюта кредиту, відсоткова ставка за користування кредитом, строк повернення кредиту). За взаємною згодою між сторонами було змінено тільки розмір щомісячних платежів, зазначений в Графіку погашення кредиту, який відрізнявся від ануїтетного платежу.

Зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_2 належним чином не виконував та допустив заборгованість, яка станом на 14.11.2013 р. згідно розрахунків позивача (а.с.189 т.1) становила 73 286,54 доларів США, з них: 45443,91 долари США заборгованості по тілу кредиту, 19958,24 доларів США заборгованості по сплаті процентів, 3286,75 доларів США нарахованої пені та 4597,64 доларів США штрафу за порушення умов кредитного договору.

Вважаючи, що вимоги позивача про стягнення штрафу в розмірі 10% в сумі 4597,64 доларів США не ґрунтуються на умовах укладеної додаткової угоди від 22.11.2010 року, суд давши оцінку дослідженим доказам, прийшов до висновку про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Банку 68688,90 доларів США, що еквівалентно згідно офіційного курсу Національного Банку України (799,30 грн. за 100 доларів США) 549030,38 грн., частково задовольнивши вимоги Банку.

У відповідності з ч.3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позову, суд правильно виходив з того, що позивачка не навела доказів, які б свідчили про наявність обставин для визнання поруки припиненою та такою, що не діє.

За положеннями частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Додатковою угодою до кредитного договору від 22.11.2010 р. суму кредиту, розмір процентів за користування кредитом не збільшено, кінцева дата погашення кредиту залишилась 22.09.2028 року. Суд правильно не прийняв до уваги твердження ОСОБА_1, що обсяг її відповідальності змінився в зв'язку із збільшенням курсу долара США. Згідно змісту договору поруки від 23.09.2008 року вона поручалась за повернення кредиту наданого саме в доларах США, а тому повинна була передбачити в момент укладення договору можливість коливання курсу гривні України до іноземної валюти. Зі змісту приєднаної до матеріалів справи анкети поручителя від 05.09.2008 р. ОСОБА_1 з умовами кредитування позичальника була ознайомлена, на них погодилась та підписала запропонований ВАТ КБ «Надра» договір поруки від 23.09.2008 р.(а.с.8).

Також правильними є висновки суду, що укладений між ПАТ КБ „Надра" та ОСОБА_2 кредитний договір відповідав діючим на час його укладення актам цивільного законодавства, підстав для визнання його недійсним немає, відповідно відсутні підстави й для визнання недійсними укладених в його забезпечення договору поруки та іпотечного договору.

Такі висновки суду узгоджуються з матеріалами справи та відповідають закону.

Відповідно до пунктів 7 та 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно з вимогами чч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Копією кредитного договору від 23 вересня 2008 року підтверджується, що на момент його укладення сторонами були дотримані вимоги закону щодо змісту правочину, а саме: сторони за договором мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, договір укладено у формі, встановленій законом, і такий був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що перед укладенням кредитного договору Банк не виконав обов'язків по наданню позичальнику інформації щодо умов кредитування, не відповідає фактичним обставинам справи та не ґрунтується на нормах законодавства.

Частина 2 статті 11 Закону України „Про захист прав споживачів" в редакції ЗУ від 01.12.2005 року №3161-IV, яка почала діяти з 13.01.2006 року передбачала обов'язок кредитодавця перед укладенням договору про надання споживчого кредиту повідомити споживачу у письмовій формі про особливості кредитних умов, зокрема про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними; орієнтовну сукупну вартість кредиту, строк та відсоткові ставки за кредитом, графік погашення заборгованості, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Відповідно до п.п. 2.1. п. 2 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління НБУ від 10.05.2007 року №168, банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Факт достатньої проінформованості позивача щодо вищезазначеного підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, як вбачається зі змісту анкети - заяви клієнта на надання кредиту в сумі 44387,73 доларів США від 05.09.2008 року, ОСОБА_2 був в повній мірі ознайомлений Банком з умовами кредитування, погодився з ними, особисто підписав заяву, уклавши в подальшому з банківською установою кредитний договір 23.09.2008 року на визначених в заяві умовах (а.с. 12 т.1, а.с. 6-7 т.1).

В кредитному рішенні по кредиту було зафіксовано істотні умови кредиту (розмір, строк, відсоткова ставка, розмір комісії, вид забезпечення), яке ВАТ КБ «Надра» було прийнято 11.09.2008 р.(а.с.246 т.1), тобто заздалегідь до підписання кредитної угоди, що надавало позичальнику можливість продумати запропоновані умови кредитування та відмовитися від укладання кредитного договору, якщо б його такі умови не влаштовували.

Також приймаючи до уваги умови оскаржуваного договору, з якими ОСОБА_2 повністю погодився, його дії по отриманню кредитних коштів, їх використанню, погашення кредитної заборгованості відповідно до графіку, суд прийшов до правильного висновку про належне письмове інформування позивача з боку Банку про умови кредитування.

Твердження апелянтів про те, що ПАТ КБ „Надра" не вправі був видавати ОСОБА_2 кредит в іноземній валюті, не ґрунтуються на законі.

ВАТ КБ «Надра» як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, мав право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання). У зв'язку з наведеним надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Крім того, оскаржуваний кредитний договір був укладений між сторонами 23.09.2008 р., тобто до набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", яким було заборонено надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на неправомірність включення в оспорюваний ним кредитний договір права Банку на підвищення в односторонньому порядку процентної ставки не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності та згідно із ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», яким доповнено ЦК України статтею 1056-1 «Проценти за кредитним договором», та відповідно до частини другої та третьої якої встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку та умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною, набрав чинності 10 січня 2009 року.

Тому, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 58 Конституції України, а саме принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, умова оспорюваного кредитного договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною лише після 10 січня 2009 року, а не на час укладення кредитного договору, що мав місце 23 вересня 2008 року. Тобто вказана умова кредитного договору на момент укладення такого не суперечила діючому на той час законодавству.

Не знаходить підтвердження заява апелянтів про те що вони не отримували кредитні кошти у доларах США в натурі.

Як видно з умов кредитного договору ОСОБА_2 наданий кредит у сумі 45976,36 доларів США.

Згідно п. 3 кредитного договору надання Кредиту позичальнику повинно було здійснюватись шляхом видачі готівки через касу Банку. Отже після зарахування суми кредиту на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1, останній мав право самостійно розпоряджатись коштами кредиту, що і зробив ОСОБА_2 звернувшись до Банку з відповідною заявою про видачу йому готівки.

Посилання ОСОБА_1 про збільшення її відповідальності не можна визнати підставними, оскільки коливання курсу іноземної валюти не свідчить про збільшення відповідальності поручителя. Її твердження про збільшення відповідальності як поручителя на сплату одноразової комісії в розмірі 0,75 % або 340,83 доларів США не приймається до уваги колегією суддів відповідно до ст. 303 ЦПК України, оскільки вимоги щодо цього вона не заявляла в суді першої інстанції і вони не були предметом дослідження.

Що стосується посилання суду на ст. 5054 ЦК в резолютивній частині рішення, то таке є опискою, а не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права.

Не спростовують висновків суду першої інстанції і інші доводи апеляційної скарги, в тому числі й посилання на те, що ОСОБА_2 фактично отримав кредит на 1597,63 доларів США менше ніж зазначено у кредитному договорі. Згідно змісту п.1 договору кредит надавався на проведення розрахунку за договором купівлі-продажу нерухомого майна, витрат позичальника, пов'язаних з оформленням кредиту, та оплати комісії. Як видно з копії платіжного документу (а.с. 196 т.1) ОСОБА_2 було сплачено комісію за розрахунки згідно кредитного договору в сумі 1597,63 доларів США.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану в його інтересах представниками по довіреності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 06 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий /підпис/ Судді /підписи/

Згідно оригіналу: суддя апеляційного суду С.А. Карпусь