АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц/793/1088/14Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 42 Льон О. М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Вишня Н. В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоВишня Н. В.
суддівГончар Н. І. , Ювшин В. І.
при секретаріЯремич В.І.
з участю: позивача ОСОБА_6, представника позивача ОСОБА_7,
адвоката ОСОБА_8,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_9 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 лютого 2014 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_9, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5 про виселення, -
в с т а н о в и л а :
10 грудня 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_9 про виселення, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер брат позивача ОСОБА_4. Після його смерті відкрилася спадщина на спадкове майно - домоволодіння по АДРЕСА_1.
Позивач є власником 3/4 частини будинковолодіння АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Співвласником 1/4 частини вказаного будинковолодіння є ОСОБА_3
З метою продажу даного будинковолодіння позивач в квітні 2013 року дозволив ОСОБА_9 проживати в ньому, з умовою подальшого нотаріального оформлення договору купівлі-продажу. Незважаючи на вказану домовленість відповідач на даний час, посилаючись на відсутність коштів, не віддала обумовлену ціну за будинок, категорично відмовляється від нотаріального оформлення договору, продовжує проживати в будинку, чинить перешкоди в доступі до будинку.
Тому просив суд виселити ОСОБА_9 з домоволодіння по АДРЕСА_1, 3/4 частини якого належить позивачу на праві власності, без надання іншого житлового приміщення.
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 лютого 2014 року позов про виселення задоволено повністю.
Виселено ОСОБА_9 з будинковолодіння АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Вирішено питання про судовий збір.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_9, вважаючи рішення суду незаконним з підстав неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати і ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до відхилення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону ухвалене судове рішення не відповідає.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовна вимога ОСОБА_6, який є власником 3/4 частини будинковолодіння АДРЕСА_1 про виселення відповідача ОСОБА_9 без надання іншого жилого приміщення на підставі ст. 116 ЖК України є законною та обґрунтованою.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого державним нотаріусом Канівської державної нотаріальної контори від 06.10.2012 року, ОСОБА_6 є власником 3/4 частини будинковолодіння АДРЕСА_1 (а.с. 4).
Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим Другою Канівською державною нотаріальною конторою від 29.05.1993 року, ОСОБА_3 є власником 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 58).
Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
З довідки голови квартального комітету № 5 м. Канева від 06.12.2013 року, виданої на підставі свідчень жителів АДРЕСА_1 ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 вбачається, що ОСОБА_9 проживає в АДРЕСА_1, зареєстрована по АДРЕСА_2 (а.с. 12).
В судовому засідання свідок ОСОБА_11 підтвердила, що ОСОБА_9 дійсно проживає в АДРЕСА_1, користується будинком та обробляє земельну ділянку.
З матеріалів справи вбачається, що 18.02.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 укладений договір оренди житлового приміщення про передачу останній у строкове платне користування 1/4 частини будинку в АДРЕСА_1 (а.с. 52).
Згідно з ст. 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
ОСОБА_6 звернувся з даним позовом до суду на підставі ст.116 ЖК України, мотивуючи звернення тим, що з метою продажу даного будинковолодіння він у квітні 2013 року дозволив ОСОБА_9 проживати в ньому з умовою подальшого нотаріального оформлення договору купівлі-продажу. Незважаючи на вказану домовленість відповідачка, посилаючись на відсутність коштів, не віддала обумовлену суму за будинок, категорично відмовляється від нотаріального оформлення договору, продовжує проживати в будинку, чинить перешкоди в доступі до будинку.
.
Відповідно до ч.1 ст. 116 ЖК України, якщо наймач або члени його сім'ї, які проживають разом з ним, використовують квартиру не за призначенням, систематично руйнують її, порушують правила співжиття, роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи попередження і громадського впливу щодо таких осіб виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Тобто для застосування цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.
Під заходами впливу є заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинків чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами і іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.
Доказом застосування заходів попередження і громадського впливу можуть бути постанови про притягнення до відповідальності, протоколи або постанови громадських організацій, трудових колективів, що засудили винного.
Саме до цього зводяться роз'яснення, викладені в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України».
Оскільки в ході розгляду справи не встановлено підстав, передбачених ст.116 ЖК України, за яких відповідачка може бути виселена із спірного будинку, як на це вказував позивач, суд першої інстанції також, посилаючись на вказані норми закону, не обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про виселення ОСОБА_9 з будинковолодіння без надання іншого жилого приміщення.
Крім того, слід зауважити, що при зверненні до суду з позовом про виселення з названих в заяві підстав, позивач не звернув увагу на правильність визначення ним правового способу захисту порушеного права оскільки, згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За таких обставин рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову про виселення ОСОБА_9 без надання іншого жилого приміщення з названих підстав.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судової палати, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_9 задовольнити.
Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 лютого 2014 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_9, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5 про виселення - скасувати.
Ухвалити по справі нове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про виселення ОСОБА_9 відмовити в повному обсязі.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий :
Судді :