Судове рішення 22-а-13175/07 від 01.04.2009

Судове рішення #3660807

Суддя І інстанції - Гончарова І

Суддя І інстанції - Гончарова І. А.

Суддя-доповідач - Малашкевич С. А.

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

12 грудня 2007 року справа № 22-а-13175/07

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Малашкевича С. А.

суддів: Геращенко І. В., Арабей Т. Г.

при секретарі	Літвіновій Л. О.
розглянувши у відкритому апеляційну скаргу	судовому засіданні Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області
на постанову	Луганського окружного адміністративного суду
від	24 липня 2008 року
по адміністративній справі	№ 2-а-7686/08
за позовом	ОСОБА_1
до	Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області
про	Визнання дій неправомірними та перерахунок пенсії, -

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 24 липня 2008 року задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, внаслідок чого: зобов»язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області зробити перерахунок та виплатити підвищення до пенсії ОСОБА_1., як учаснику бойових дій, щомісячно у розмірі 150% від мінімальної пенсії за віком, з 01.11.2000 р. по 30.06.2006 року.

В апеляційній скарзі Головне Управління Пенсійного фонду України в Луганській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду та прийняти нову постанову. Апелянт зазначає, що він не є правонаступником Міністерства оборони України, оскільки з 01.01.2007 року ГУПФУ передано лише функції з призначення (перерахунку) пенсій особам, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах Закону № 2262.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, проте до суду не прибули.

Позивач в письмових запереченнях на апеляційну скаргу доводи останньої заперечив, просив залишити скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, встановила наступне.

ОСОБА_1. є військовим пенсіонером Міністерства оборони України, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, з 14.01.1995 року отримує пенсію за вислугою років, відповідно до Закону № 2262.

Підвищення пенсії за вислугу років відповідно до статті 15 Закону України № 2262 в редакції Закону № 103/96-ВР від 25.03.1996 р. здійснюється учасникам бойових дій на 150 процентів мінімальної пенсії за віком.

Підвищення пенсії за вислугу років відповідно до статті 15 Закону України № 2262 в редакції Закону № 3591-ІУ від 04.04.2006 р., здійснюється відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ч.4 статті 12 якого передбачена виплата підвищеної пенсії, зокрема, учасникам бойових дій, 150 процентів пенсії за віком, та 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (в редакції Закону від 05.10.2005 року № 2939), ч.4 ст. 12 якого набрала чинності з 01.07.2006 року).

Як встановлено під час апеляційного провадження, виплата підвищеної пенсії позивачу здійснювалась з порушенням зазначених норм, тобто з розмірів, запроваджених постановами Кабінету Міністрів України, а не Законом.

У період з 1 квітня 2004 року до 31 грудня 2006 року забезпечення вищезазначених норм здійснював Луганський обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України, а з 1 січня 2007 року Головне управління Пенсійного фонду України у Луганській області.

Колегія суддів зазначає, що пенсійне забезпечення військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», відповідно до частини першої статті 8 даного Закону, пенсії призначаються (перераховуються) органами Пенсійного фонду України, зазначена норма запроваджена з 1 січня 2007 року Законом № 489-5 від 19 грудня 2006 року.

За період з 1 листопада 2000 року по 30 червня 2006 року позивачеві необхідно провести перерахунок підвищення до пенсії за вислугу років, як учаснику бойових дій, щомісячно у розмірі 150 % від мінімальної пенсії за віком, виходячи із встановленого на кожний рік прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність.

Висновок суду щодо недоплати заснований на наступному. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України № 2262, виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-14.

Частиною 3 статті 4 даного Закону (в редакції Закону № 2505-4 від 25 березня 2005 року, що діє з 31 березня 2005 року) передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Позиція Управління Пенсійного фонду щодо розмірів пенсії ґрунтується виключно на постановах Кабінету Міністрів України, огляд яких не підтверджує, що будь-яким із них визначений мінімальний розмір пенсії за віком для встановлення підвищеного розміру пенсії.

Колегія суддів не приймає зазначені доводи як з огляду на недоведеність приписів зазначених постанов до спірних відносин, так і з огляду на положення принципу законності, визначених пунктами 2-4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.

Обґрунтування Управлінням Пенсійного фонду своєї позиції посиланням на постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 та від 28 березня 2002 року № 374 спростовується також приписами пункту 1 та 6 статті 92 Конституції України, статті 71 спеціального закону, відповідно до якого дія його положень не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, а також абзацом 2 преамбули, частиною 3 статті 4, пунктом 2 частини 1 статті 8 та пунктами 13, 16 Прикінцевих положень загального закону, якими передбачено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення. До приведення законодавства України у відповідність із Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему (про що зокрема зазначено у рішенні № 8-рп/2005 від 11 жовтня по справі № 1-21/2005), пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Здійснюючи апеляційний перегляд справи і ухвалюючи судове рішення у даній справі колегія суддів виходить з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, статтею 8, частиною 2 статті 19, статтями 22, 23, частиною 1 статті 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов'язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України, так і статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 71, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И ЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 липня 2008 р. у справі № 2-а-7686/08 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 липня 2008 р. у справі № 2-а-7686/08 - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали постановлені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 12 грудня 2008 року. Ухвала у повному обсязі складена 17 грудня 2008 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий С. А. Малашкевич

Судді І. В. Геращенко

Т. Г. Арабей

Згідно з оригіналом

Суддя С. А. Малашкевич