ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

                 

05.12.06                                                                                           Справа  № 10/340

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді                                              Г.Гнатюк

суддів                                                                    Н.Кравчук

                                          О.Мирутенко

розглянув  апеляційну скаргу Дочірньої компанії „Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” №7270/6 від 16.06.06р.

на рішення Господарського суду Закарпатської області  від 06.06.2006р.

у справі  №10/340

за позовом  Дочірньої компанії „Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, м.Київ  

до відповідача Відкритого а акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Закарпатгаз”, м.Ужгород  

про стягнення 2 580 702,49 грн.

за участю представників:

від позивача: Колодко В.І. –представник (дов. від 28.12.2005р.)

від відповідача: Товт О.О. –юрисконсульт (дов. №07/20 від 04.01.06р.)

Учасникам судового процесу роз’яснено права і обов’язки,  передбачені ст.ст. 22, 28 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

                    Рішенням господарського суду Закарпатської області від 21.12.2005р. по справі 310/340 (суддя І.В.Івашкович) за позовом  Дочірньої компанії „Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, м.Київ  до Відкритого  акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Закарпатгаз”, м.Ужгород  про стягнення 3235517,21 грн. провадження у справі в частині стягнення 654814,72 грн. основного боргу припинено, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

                    Постановою Вищого господарського суду України від 02.03.06р. касаційну скаргу Дочірньої компанії „Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” задоволено частково. Рішення господарського суду Закарпатської області від 21.12.2005р. скасовано в частині відмови у позові, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду, а в іншій частині рішення залишено без змін.

                    Рішенням господарського суду Закарпатської об ласті від 06.06.2006р. (суддя Л.Я.Якимчук) по справі №10/340 при потворному розгляді справи щодо стягнення 2 391 190,22 грн. основного боргу, 34 775,22 грн. –3% річних та 154 737,05 грн. інфляційних з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Закарпатгаз” на користь  Дочірньої компанії „Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” у задоволенні позовних вимог відмовлено.

                    Позивач не погоджуючись із прийнятим  судом першої інстанції рішенням звернувся у апеляційний господарський суд із скаргою про перегляд вищевказаного рішення,  просить рішення скасувати і позовні вимоги задоволити, оскільки останнє прийняте при неповному з’ясуванні всіх обставин по справі і з порушенням норм права. Наводить скаржник і інші підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

          Представник скаржника в засідання суду з”явився, повністю підтримує вимоги апеляційної скарги і наполягає на їх задоволенні.

          Відповідач проти вимог апеляційної скарги заперечує з мотивів викладених у відзиві на апеляційну скаргу №07/3073 від 27.11.2006р. та з мотивів наведених у засіданні суду.

          В судовому засіданні28.11.2006р. оголошувалась перерва до 05.12.2006р.

          Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Закарпатської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного:

          Між сторонами по справі укладено договір на транспортування природного газу №3-203 від 04.04.01р. та додаткову угоду №2 від 20.04.2001р. до договору.

          Згідно п.1.1 договору виконавець зобов'язується здійснити транспортування природного газу від пунктів прийому-передачі газу в систему магістральних газопроводів до ГРС, для потреб населення (з урахуванням відтоків газу, що не компенсуються притоками газу), а замовник зобов'язується оплатити послуги по транспортуванню газу.

          Умовами п.6.2 договору, редакцію якого змінено додатковою угодою №2 від 20.04.01, врегульовано порядок здійснення замовником оплати послуг по транспортуванню газу шляхом щоденного перерахування грошових коштів на рахунок виконавця (а, згідно додаткової угоди №2 від 20.04.01 - на рахунок Закарпатського ЛВУМГ) в порядку і строки, встановлені Алгоритмом розподілу коштів, затвердженого постановою НКРЕ від 12.07.2000р. №759 „Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК „Нафтогаз України" за поставлений природний газ".

          За період з лютого по грудень 2001р. позивачем  було протранспортовано природний газ в загальному обсязі 371542,39м.куб. Вартість послуг по транспортуванню газу у вказаному обсязі,  відповідно до передбаченого у п.5.1 договору тарифу (20,16грн. за 1000куб.м.), склала 7490294,64грн. зазначене підтверджується доданими до матеріалів справи    копіями    актів    виконання    послуг   з транспортування   природного   газу   за   кожний   місяць   спірного   періоду, підписаних сторонами.

          За отриманий газ відповідач розрахувався не в повному обсязі, і станом на час звернення з позовом в суд першої  інстанції його заборгованість становила 3 046 004,94 грн.  В процесі розгляду справи в суді першої інстанції відповідач ще частково сплатив заборгованість і його борг перед позивачем становить         2 391 190,22 грн.

          Отже, сторони по справі перебували у договірних відносинах. Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог  закону. З тверджень позивача відповідач взяті на себе по договору зобов’язання належним чином не виконав, чим і порушив умови договору і відповідно заборгованість за поставлений природний газ становить  2391190,22 грн. Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк(термін).

          Відповідно до постанови НКРЕ України №759 від 12.07.2000р.”Про затвердження Алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК „Нафтогаз України” чітко передбачено складову тарифу на газ, яка в сукупності відображає вартість поставки, вартість тарифу  на транспортування мережами ДК „Укртрансгаз”, вартість тарифу на транспортування мережами ВАТ „Закарпатгаз”.

          Відтак двосторонній договір між спірними сторонами передбачає оплату договірних послуг саме з дотриманням нормативно встановленого Алгоритму розподілу коштів, який забезпечує перерахування коштів лише в межах нормативних витрат.

          Порядок проведення розрахунків між сторонами визначався не тільки умовами договору, але й нормами чинного законодавства та відповідними актами нормативного характеру, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 13.11.98р. №1785 "Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ" з подальшими змінами, якою визначено порядок зарахування коштів, які надійшли від споживачів природного газу на розподільні рахунки газозбутових підприємств, одним з яких є відповідач по справі. Даною постановою визначено, що кошти, які надійшли на такі розподільні рахунки розподіляються не безпосередньо газозбутовими підприємствами, а установами банків  згідно з алгоритмом розподілу коштів та перераховуються на консолідований розподільний  рахунок.

          Алгоритм розподілу коштів розробляється НАК "Нафтогаз України", дочірньою компанією якої є позивач, та затверджується Національною комісією регулювання електроенергетики за погодженням з Державною податковою адміністрацією і доводиться до установ банків не пізніше як за 5 днів до початку його використання.

          Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України №759 від 12.07.2000р. було затверджено Алгоритм розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК “Нафтогаз України” за поставлений природний газ. Згідно з його преамбулою, Алгоритм визначає послідовність дій підприємств та банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів на розподільні рахунки підприємств за поставлений природний газ.

          Відповідно до п.5 Алгоритму кошти, які надходять на розподільні, рахунки   газозбутових      підприємств,   того   ж   дня   перераховуються уповноваженими банками: на поточні рахунки газозбутових підприємств в частині оплати за надані послуги з транспортування та постачання газу споживачем відповідно до тарифів, затверджених у встановленому порядку.

          Як вбачається із вищевикладеного, порядок  проведення розрахунків між сторонами визначався не тільки умовами договору, але й нормами чинного законодавства та відповідними актами нормативного характеру, зокрема постановою Кабінету Міністрів України „Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний” .  У вказаній постанові зазначається, що кошти, що надійшли протягом операційного дня від споживачів природного газу, установи банків зараховують на розподільні рахунки газозбутових і газотранспортних підприємств постачальників природного газу. Ці кошти установи банків розподіляють згідно з Алгоритмом розподілу коштів з розподільних рахунків газозбутових і газотранспортних підприємств та перераховують на консолідований розподільний рахунок. Алгоритм розподілу коштів розробляється Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та затверджується Національною комісією регулювання електроенергетики за погодженням з Державною податковою адміністрацією і доводиться до установ банків не пізніш як за 5 днів до початку його використання".

          Зважаючи на вищевикладене розрахунки за послуги природного газу для потреб населення мають здійснюватись шляхом щоденного перерахування відповідним банком грошових сум, отриманих від споживачів як оплату за використаний природний газ.

          Тобто, розрахунки із відповідачем за поставлений газ мають здійснюватись шляхом щоденного перерахування банками отриманих від споживачів у якості сплати за поставлений газ грошових сум. Дата остаточного розрахунку за фактично спожитий газ пов'язується із датою, коли від споживачів надійшли на розподільний рахунок позивача грошові кошти у повному обсязі.

          Зазначеними вище положеннями не передбачено можливість зміни учасниками відносин встановленого чинним законодавством порядку проведення розрахунків між сторонами, в тому числі і порядку проведення остаточного розрахунку за фактично спожитий газ і тому апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок місцевого суду, про те що у зв’язку з встановленням вищезазначеними нормативними актами порядку розподілу коштів відповідач був позбавлений можливості здійснювати інший вид розрахунку з позивачем, оскільки не був розпорядником коштів, що надходили на розподільчий рахунок і, відповідно, платником.

          Отже, з вищевикладеного вбачається, що відносини між сторонами існували в межах дії законодавства і не всупереч умовам договору. Згідно укладеного між сторонами договору момент настання строку оплати не визначено і відповідно  борг в  розмірі 880 801,55 грн. повинен бути перерахований позивачу відповідно до п.6.2 договору. Таким чином вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за послуги з транспортування газу  ні нормативно ні документально позивачем не доведена і до задоволення не підлягає, що вірно встановлено місцевим господарським судом.

          Вимога позивача про стягнення з відповідача комерційних витрат судом першої інстанції відхиленні також правомірно з огляду на наступне:

          Єдиним джерелом покриття амортизаційних відрахувань є тільки тарифи на послуги з транспортування та постачання природного газу, які встановлює держава.

          Дані витрати є понаднормативними і не покриваються тарифом і відповідно не відшкодуються кінцевим споживачем , але які виникають при поставці газу для потреб населення. Обсяги притоків-відтоків природного газу відображені спірними сторонами в актах реалізації. Помісячні акти не є належним доказом про зобов”язання відповідача щодо їх оплати. Протягом спірного періоду нема жодного нормативного  акту щодо порядку обліку і відшкодування втраченого газу.  Так як  і відповідно протокольним рішенням НАК „Нафтогаз України”  визначено, що  комерційні витрати виникають в газотранспортній системі не з вини відповідача, а отже і вони не можуть відшкодовувати позивачу вказані витрати. Так само і про неправомірність позовних вимог в частині „комерційних витрат” свідчать і наказ „Нафтогаз України” №20; відсутність договірних умов щодо порядку відшкодування „Комерційних втрат”, тобто договором сторонами не погоджено дані втрати і порядок їх стягнення; наказ №112 „Про затвердження Положення про порядок обліку обсягів розбалансування природного газу в газорозподільних мережах”, в якому визначається порядок формування щомісячних даних та бухгалтерського обліку, а не компенсації відхилень обсягів природного газу. Отже, зважаючи на вищевикладене, та те, що договірні умови спірних сторін зводяться виключно до фіксування обсягів розбалансування природного газу, а не до їх оплати в загальному порядку, та з огляду на відсутність протягом 2001року окремо врегульованого на державному (галузевому) рівні порядку нормування та покриття „комерційних витрат”, то  в цій частині  вимоги позивача є безпідставними.

          У відповідності із ст.625 ЦК України  боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

          Проте, як вбачається із вищеназваної статті закону, нарахування проводиться у випадку прострочення платежу , однак у спірних відносинах зважаючи на вищевикладене відсутня прострочення платежу. Крім того, згідно Закону України „Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію” , Постанови Кабінету Міністрів України „Про заходи щодо проведення у 2005році розрахунків з погашення зобов”язань держави за знеціненими грошовими заощадженнями громадян в установах Ощадного банку колишнього СРСР шляхом погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги”, Постанови КМУ „Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива ” вказані законодавчі акти дають можливість кінцевим споживачем сплачувати вартість спожитих ними послуг поетапно.  

          Як вбачається із матеріалів справи вимоги апелянта ні нормативно ні документально не підтверджені і не  підлягають до задоволення.

          З огляду на вище  викладене,  колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

          Державне мито за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника в порядку ст.49 ГПК України.

          

          Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Закарпатської області  від 06.06.2006р. залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи №10/340 повернути в господарський суд Закарпатської області.

    Головуючий-суддя                                                             Г. Гнатюк

    Суддя                                                                                Н.Кравчук

    Суддя                                                                                О.Мирутенко