Судове рішення 22-а-10851/08 від 01.04.2009

Судове рішення #3660362

Суддя - доповідач - С

Суддя - доповідач - С. А. Малашкевич

Суддя І інстанції - Л. І. Божина

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

«22» жовтня 2008 року справа № 22-а-10851/08

м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Малашкевича С. А.

суддів Геращенко І. В., Арабей Т. Г.

при секретарі судового засідання Запорожцевої Г. В.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1

від відповідача - не прибули

від третьої особи - не прибули

розглянувши апеляційну скаргу	Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради
на постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області
від	08 липня 2008 року
по адміністративній справі	№ 2-а-33/08
за позовом	ОСОБА_1
До Третя особа про	Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області Визнання неправомірною відмову у перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення та стягнення недоплачених коштів за 2004-2006 роки,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 липня 2008 р. у справі № 2-а-33/08 був частково задоволений позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради про визнання неправомірною відмову у перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення та стягнення недоплачених коштів за 2004-2006 роки. Внаслідок чого, визнані протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради щодо недоплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2004, 2005 роки; стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради на користь позивача недоотриману щорічну допомогу на оздоровлення за 2004, 2005 роки в розмірі 2618,30 грн. В решті частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову, посилаючись при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Вважає, що всі виплати, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у тому числі виплати щорічної допомоги на оздоровлення, і які базуються на розмірі мінімальної заробітної плати, виплачуються у розмірах, встановлених постановами Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.96 р. «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та № 562 від 12.07.05 р. «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Окрім того, відповідач посилається на пропуск позивачем річного строку звернення до суду, встановленого ст. 99 КАС України.

Відповідач та третя особа про день, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, проте до суду не прибули. Від Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області надійшло клопотання про розгляд скарги без їх участі.

Позивач в судовому засіданні апеляційного суду доводи апеляційної скарги заперечив, просить залишити останню без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, а постанову місцевого суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Апеляційним судом встановлено.

Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с. 4). З 01 серпня 2006 року по теперішній час позивач має 3 групу інвалідності, внаслідок захворювання, отриманого під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії.

Фактично позивачу допомога на оздоровлення була виплачена у наступному розмірі: у 2004 році - у розмірі 26,70 грн., у 2005 році - у розмірі 100 грн., у 2006 році - у розмірі 100 грн., відповідно до положень Постанов Кабінету Міністрів України від 26.07.96 р. № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та № 562 від 12.07.05 р. «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом першої інстанції та апеляційним судом, в апеляційній скарзі вказується на порушення норм матеріального права.

Як вважає заявник скарги, при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення треба керуватись розміром такої допомоги, який встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (для ІІІ групи інвалідності 2 категорії в сумі 26,70 грн.), а з 2005 року - Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (в сумі 100 грн.).

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, у тому числі, органів державної влади.

Статтею19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Статтею 63 Закону передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 48 спеціального Закону щорічна допомога на оздоровлення сплачується органами соціального захисту населення за місцем проживання громадянина.

Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256, якою затверджений Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, встановлено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення.

Таким чином, відповідач є головним розпорядником коштів місцевого бюджету за рахунок субвенцій з державного бюджету та нього покладений обов'язок щодо реалізації механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, зокрема, пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Колегія суддів вважає необґрунтованим застосування відповідачем при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення розміру таких виплат, який встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та з 2005 року - Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Статтею 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачена щорічна допомога на оздоровлення особам, зокрема, інвалідам ІІІ групи 2 категорії- п»ять мінімальних заробітних плат.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Тобто, нормами спеціального Закону визначений розмір щорічної допомоги як величина, кратна розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на час здійснення виплати.

Всупереч нормам спеціального закону, зазначеними постановами встановлені конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі, зокрема, для інвалідів ІІІ групи 2 категорії - 26 грн. 70 коп., та з 2005р. - в сумі 100 грн.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно частини 4 статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу у відповідності до пункту 2 Указу Президента України “Про Єдиний державний реєстр нормативних актів” від 27.06.1996 року стосовно преюдиції нормативних актів.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню норми ст. 48 Закону “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2004, 2005 роки, а не вказані Постанови КМУ.

Конституція - Основний Закон України і має найвищу юридичну силу, а тому колегія суддів приходить до висновку, що у зазначеній ситуації, суд першої інстанції вірно застосував конституційні положення щодо пільг, компенсацій і гарантій, які Держава надає громадянам.

Таким чином, дії відповідача в частині виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 27 грн. 60 коп. за 2004 р. та за 2005 р. - у розмірі 100 грн., суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправними.

Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення заборгованості за 2006 рік, оскільки дія абзацу другого та третього частини четвертої статті 48 була зупинена в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 рік згідно із п. 37 ст. 77 Закону України N 3235-IV (3235-15) від 20.12.2005 р. “Про Державний бюджет України на 2006 рік”, який до теперішнього часу не визнаний неконституційним Конституційним Судом України.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення позивачем річного строку звернення до суду, встановленого ст. 99 КАС України.

Як встановлено, позивач є інвалідом 3 групи внаслідок захворювання отриманого під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров»я або смерті.

Отже, у спірних відносинах не застосовується а ні позовна давність, а ні річний строк передбачений ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, доводами апеляційної скарги висновки суду не спростовуються, а тому постанова підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 2, 71, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради на постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08.07.08 р. у справі № 2-а-33/08 - залишити без задоволення.

Постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08.07.08 р. у справі № 2-а-33/08 - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали постановлені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні. Ухвала у повному обсязі складена 27 жовтня 2008 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий С. А. Малашкевич

Судді І. В. Геращенко

Т. Г. Арабей

Згідно з оригіналом

Суддя С. А. Малашкевич