ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

УХВАЛА

                  

19.12.06                                                                                           Справа  № 5/248-19/41А

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого судді  Бонк Т.Б.

суддів                     Марко Р.І.

                               Бойко С.М.

При секретарі          Нор У.

розглянувши апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова

на постанову  Господарського суду Львівської області від 03.05.2006 року

у справі № 5/248-19/41 А, суддя Н.Г.Левицька

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю “Укртехнопласт”

до відповідача: державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова

про: скасування податкових повідомлень-рішень №12604/10/23-1 від 30.06.2005 року, №126-03/10/23-1 від 30.06.2005 року,  №24440/10/23 від 13.12.2005 року, №2811/10/23 від 15.02.2006 року

За участю представників сторін:

Від позивача: Івасько С.М.- представник (довіреність у справі)

Від відповідача:  Кохан А.В. –представник 9довіреність у справі)

За участю прокурора Андрусишин С.Є.

                                                  

В С Т А Н О В И В :

Постановою Господарського суду Львівської області від 03.05.2006 року у справі № 5/248-19/41А частково задоволено позов ТзОВ „Укртехнопласт” до ДПІ у Франківському р-ні. м.Львова, зокрема: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Франківському районі м.Львова № 2811/10/23 від 15.02.2006 року, яким ТзОВ “Укртехнопласт” визначено суму податкового зобов’язання за платежами податок на прибуток в сумі 1048256,00 грн.  в т.ч. 588594,00 грн. основного платежу та 459662,00 грн. штрафних санкцій; скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Франківському районі м.Львова №24440/10/23 від 13.12.2005 року в частині виявленого заниження податку на додану вартість в сумі 470876,00 грн. та застосування на цю суму  штрафних санкцій в сумі 262438,00 грн. –скасувати; в частині скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Франківському  районі м.Львова №24440/10/23 від 13.12.2005року, щодо виявленого заниження податку на додану вартість в сумі 1822, 00 грн. та застосування штрафних санкцій на цю суму в розмірі 911,00 грн. –відмовлено; судові витрати покладено на позивача.

Не погоджуючись з постановою господарського суду, ДПІ у Франківському районі м.Львова подала апеляційну скаргу б/н від 12.05.2006 року, в якій  просить постанову суду скасувати, у позові відмовити. В обґрунтування своїх вимог, скаржник зазначає, що судом допущено неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, апелянт посилається також, що судом першої інстанції при постановленні постанови неправильно застосовано норми матеріального права. Зокрема, покликається на те, що відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Наводить також інші міркування щодо непогодження з  висновком суду першої інстанції.

Позивач у своїх письмових запереченнях проти доводів апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржену постанову такою, що відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а тому підстави для її скасування відсутні. Звертає увагу суду на те, що факт отримання, перевезення товару на територію України та оплата позивачем його вартості підтверджується наявними в матеріалах справи вантажно-митними деклараціями, банківськими відмітками на контракті та вантажно-митних деклараціях, що не оспорюється відповідачем та вказується в акті перевірки. Крім того, зазначає, що факт проведення покращення підтверджується представленими до матеріалів справи актами виконаних робіт, а також договорами на покращення якісних характеристик товару, податковими накладними та платіжними документами, які засвідчують факт оплати надання послуг. До первинних документів, на думку позивача, які підтверджують фактичне надання послуг позивачу належать акти виконаних робіт, податкові накладні, укладені договори по наданню послуг та докази їх оплати, а сертифікати якості, на які посилається скаржник в акті перевірки, не є і не можуть, на думку позивача, бути первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції.  Крім того, вважає, що доказів щодо наявності обставин, з якими закон пов’язує недійсність представлених позивачем до перевірки та до матеріалів справи податкових накладних відповідачем не зазначено.   

Розглянувши апеляційну скаргу, наявні у справі докази, оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення повноважних представників сторін та прокурора, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Підставою прийняття державною податковою інспекцією у Франківському р-ні. м.Львова податкових повідомлень-рішень №12604/10/23-1 від 30.06.2005 року, яким ТзОВ “Укртехнопласт” визначено суму податкового зобов’язання за платежами податок на прибуток в сумі 1049101,00 грн. в тому числі 589122,00 грн. основного платежу та 459979,00 грн. штрафних санкцій; №12603/10/23-1 від 30.06.2005 року, яким ТзОВ “Укртехнопласт” визначено суму податкового зобов’язання за платежами податок на додану вартість в розмірі 945396,00 грн. в тому числі 472698,00 грн. основного платежу та 472698,00 грн. штрафних санкцій, було порушення, зафіксоване у акті №219/23-1/31363092 від 29.06.2005 року, складеного за результатами проведеної податковим органом комплексної документальної перевірки ТзОВ “Укртехнопласт” з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2004 року по 31.03.2005 року.

За результатами розгляду ДПІ у м.Львові та ДПА у Львівській області скарг Позивача про скасування податкових повідомлень-рішень від 30.06.2005 року та часткового їх задоволення, Відповідачем було прийнято податкове повідомлення рішення №24440/10/23 від 13.12.2005 року яким ТзОВ “Укртехнопласт” визначено суму податкового зобов’язання за платежами податок на додану вартість в сумі 709047,00 грн. в т.ч. 472698,00 грн. основного платежу та 263349,00  грн. штрафних санкцій та податкове повідомлення-рішення №2811/10/23 від 15.02.2006 року, яким ТзОВ “Укртехнопласт” визначено суму податкового зобов’язання за платежами податок на прибуток  в сумі 1048256,00 грн.  в т.ч. 588594,00 грн. основного платежу та 459662,00 грн. штрафних санкцій.

Як вбачається з акту перевірки, Позивачем в порушення п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” завищено валові витрати за період з 01.01.2004 року по 01.04.2005 року на загальну суму 2354376,00 грн. Зокрема, в акті перевірки Відповідачем встановлено, що  позивач придбавав товар (Ергопласт FDO (ВЩФ)) від нерезидента АТ “Боришев” Завод хімічних виробів та пластмас (Респбубліка Польща) (імпорт) по ВМД на суму 4164402, 28 грн.

Згідно контракту купівлі-продажу від 15.08.2001 р. №5 Позивач є дистриб’ютором товару АТ “Боришев” на території України. Продавець зобов’язується передати Покупцю у власність товар, а Покупець зобов’язується товар прийняти та оплатити Продавцю визначену ціну, а потім продавати згаданий товар на території України на умовах даного контракту. Продавець надає покупцю сертифікати якості на кожну партію відправленого товару, а також буде авізувати кожну відправку факсовим повідомленням не пізніше дня відправки. Сертифікати якості Продавця вказують параметри, які відповідають картці вибору, що не звільняє Покупця від негайного обстеження доставленого виробу і повідомлення Покупця про зауваження. До часу прийняття Продавцем рішення про спосіб залагодження зауважень Покупця, він не може розпоряджатися продуктом, якщо піддається сумніву його якість і невідповідність  ваги. До перевірки не було представлено документів, у яких були б викладені зауваження до АТ “Боришев” щодо якості товару або ваги.

Перевіркою на підставі представлених документів встановлено, що одержаний товар на території України переробляється. У актах виконаних робіт вказано, що переробка полягає у покращенні якості показника опору при температурі 20 град. С до найменший становить  1,3 * 10/11~3,1*10/11. У сертифікатах якості виробника АТ “Боришев”  Завод хімічних виробів та пластмас цей показник вказаний у таких параметрах: 2 * 10/9 та засвідчує, що товар є якісний. Під час проведення перевірки не представлено документів які б свідчили про необхідність та фактичне виконання таких послуг. Змінений показник якості не засвідчений відповідними сертифікатами якості або іншим документом, який підтверджує проведення таких змін характеристик товару, чим порушено ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію та сертифікацію”.

На підставі наведеного відповідач прийшов до висновку, що позивачем в порушення п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5  Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” завищено валові витрати на суму 2354376,00 грн. в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 588594,00 грн.

Також в своєму акті перевірки відповідач відзначає, що позивачем в порушення п.п.4.9 ст. 4 п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” занижено податок на додану вартість в сумі 1822,00 грн., оскільки в грудні 2004 р. за самостійним рішенням позивача ліквідуються виробничі фонди, на суму9108,83 грн., яка підлягає включенню до бази оподаткування.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що в результаті порушень, описаних в п.2.2 акту перевірки (Валові витрати), позивачем в порушення п.п.7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” занижено податок на додану вартість на суму 472698,00 грн.       

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої та апеляційної інстанції, між ТзОВ “Укртехнопласт” та неризидентом Акціонерним товариством “Боришев” (Республіка Польща) було укладено контракт купівлі-продажу №5 від 15.08.2001 р. За умовами зазначеного контракту  ТзОВ “Укртехнопласт” придбавало у АТ “Боришев” товар (ергопласт) на суму 4164402,28 грн. та в подальшому  реалізовувало його на території України. Відповідачем  при проведенні перевірки не було взято до уваги, що до вказаного контракту, 11.02.2002 р. було укладено зміни та доповнення за №2 у відповідності із якими п.5.2 визначав, що сертифікат якості Продавця вказує параметри, які відповідають карті вибору, що не звільняє покупця від негайного обстеження доставленого виробу. Якщо якість товару з будь-яких причин не влаштовує покупця, він має право провести покращення його якості у будь-який спосіб (фільтрування, очищення, інше). Крім цього, відповідачем неправомірно відзначено, що у актах виконаних робіт вказано, що переробка полягає у покращенні якості показника опору при температурі 20 град. С де найменший становить  1,3 * 10/11~3,1*10/11, а у сертифікатах якості виробника АТ “Боришев”  Завод хімічних виробів та пластмас цей показник вказаний у таких параметрах: 2 * 10/9 та засвідчує, що товар є якісний, оскільки відповідачем бралися до уваги лише дані зазначенні у сертифікаті якості на вищий ґатунок такого товару. Однак, як вбачається із наявних в матеріалах справи сертифікатів якості Позивачем придбавався товар першого ґатунку.

Факт отримання, перевезення  зазначеного товару на територію України та оплата Позивачем його вартості підтверджується наявними в матеріалах справи вантажно-митними деклараціями, банківськими відмітками на контракті та вантажно-митних деклараціях, що неоспорюється відповідачем та вказується  в акті перевірки.

В подальшому придбаний по вказаному вище контракту товар, Позивачем перероблявся шляхом проведення покращень його якісних характеристик (покращення якості показника опору при температурі 20 град. С). Таке покращення було зумовлене в зв’язку із неповною відповідністю товару галузевим нормам та характеристикам які передбачені на території України (електричний опір, визначений ГОСТом  8728-88) для даного товару. Послуги по покращенню якісних характеристик товару були наданні: ПП “Грювал” на суму 1562842,00 грн., ПП “Вінніком” на суму 654355,00 грн. та ПП “Будметал”  на суму 137179,00 грн. Факт проведення  покращення підтверджується представленими до матеріалів справи актами виконаних робіт, а також договорами на покращення якісних характеристик товару, податковими накладними та платіжними документами, які засвідчують факт оплати наданих послуг.

Згідно п.  5.1  ст.  5  Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові  витрати  виробництва  та  обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій,  матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація  вартості товарів (робіт,  послуг),  які придбаваються (виготовляються)  таким  платником  податку  для   їх   подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до  п.п.  5.2.1  п.  5.2  ст.  5  цього ж Закону до  складу валових   витрат  включаються  суми  будь-яких  витрат,  сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку  з  підготовкою, організацією,  веденням  виробництва,  продажем  продукції (робіт, послуг) і  охороною  праці,  у  тому  числі  витрати  з  придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 -  5.8  цієї  статті.  Таким  чином,  як випливає  з приписів даної правової норми до складу валових витрат включаються  витрати,  що  саме  сплачені  (нараховані)  платником податку   протягом  звітного  періоду  у  зв'язку  з  підготовкою, організацією,  веденням виробництва,  продажем  продукції  (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно із п.п. 5.3.9 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як випливає із змісту вказаної норми, кваліфікуючою ознакою документів, що підтверджують валові витрати, є обов’язковість їх ведення за правилами ведення податкового обліку. Тобто, норма вказаного Закону  є відсильною до даних правил. Однак, чинне Законодавство не містить такого нормативно-правового акту, як правила податкового обліку. Аналіз ст.11 цього ж Закону свідчить про відсутність регламентації щодо обов’язкових для податкового обліку документів. Крім цього, навіть якщо під правилами податкового обліку розуміти будь-які приписи податкового законодавства, які так чи інакше стосуються обліку валових доходів і витрат, то слід констатувати, що ні в одному із них не згадується про склад, перелік і формальні ознаки документів, обов’язкових для ведення і зберігання.

У відповідності із п.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та  фінансову  звітність",  підставою  для  бухгалтерського обліку господарських операцій є  первинні  документи,  які  фіксують  факти  здійснення господарських операцій.

В даному випадку до первинних  документів, які підтверджують фактичне надання послуг Позивачу являються акти виконаних робіт, податкові накладні, укладенні договори по наданню послуг та докази їх оплати.

При цьому сертифікати якості, як це зазначає відповідач в своєму акті перевірки, не є і не можуть слугувати первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції.

Після проведених покращень якісних показників придбаного товару, такий було реалізовано Позивачем на території України із включенням в його ціну витрат, пов’язаних із покращенням, що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами купівлі-продажу та накладними.

Таким чином, отримані Позивачем від згаданих вище контрагентів послуги по покращенню якісних показників товару використанні Позивачем для господарської діяльності, з метою  реалізації  придбаного товару.

Також слід зазначити, що отриманні Позивачем від своїх контрагентів послуги по покращенню якісних характеристик товару підтверджуються наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі виконаних робіт, які складенні у відповідності із п.1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” та містять в собі, визначенні пунктом 2 ст.9 цього ж Закону обов'язкові реквізити такі як: назву документа (форми); дату і місце складання;назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та  обсяг  господарської   операції,   одиницю   виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних   за  здійснення  господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.  

Виходячи з викладеного, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ТзОВ “Укртехнопласт” в частині оскарження заниження податку на прибуток в сумі 588594,00 грн. є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до п.п.7.4.1. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно п.п.7.4.5. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. До перевірки позивачем були наданні податкові накладні в підтвердження правомірності віднесення до податкового кредиту згаданої вище суми та докази їх сплати.

Пункт 7.5  ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата здійснення першої з таких подій:

або дата  списання  коштів  з  банківського  рахунку платника податку  в  оплату   товарів   (робіт,   послуг),   дата   виписки відповідного  рахунку  (товарного  чека)  -  в  разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата  отримання  податкової накладної,  що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 та п.7.1, 7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” №168\97-ВР від 03.04.97р. із змінами та доповненнями об’єктом оподаткування цим податком є операції платників податків із продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України; платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, яка має містити зазначені окремими рядками реквізити, перелік яких є вичерпним. При цьому в п.п. 7.4.2 п.7.2 ст.7 даного Закону зазначається, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається лише особам, які зареєстровані як платники ПДВ. Відповідно до п.5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №165, податкова накладна вважається недійсною лише у разі  її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку на додану вартість в податковому органі  і якій не присвоєно податковий номер платника ПДВ.

Доказів щодо наявності обставин, з якими Закон пов’язує недійсність, представлених позивачем до перевірки та до матеріалів справи, податкових накладних відповідачем  не зазначено.

Отже, Закон України “Про податок на додану вартість” визначає лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат зі сплати податку –відсутність податкової накладної. Інших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат зі сплати податку Закон не передбачає.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ТзОВ “Укртехнопласт” в частині оскарження заниження ПДВ в сумі 470876,00 грн., є обгрунтованими та підлягають задоволенню, що в свою чергу свідчить про правомірність висновку суду першої інстанції.

Апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що не підлягають до задоволення позовні вимоги позивача в частині заниження ПДВ в сумі 1822,00 грн. внаслідок порушення п.п.4.9.ст. 4 п.7.3.1 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” , оскільки таке порушення позивачем не оспорюється.  

Разом з тим, у  відповідності до п.п. 17.1.3 п.  17.1 ст.  17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань  платників  податків  перед  бюджетами  та  державними цільовими фондами", у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму  податкового  зобов'язання  платника  податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту  4.2  статті  4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі  десяти  відсотків  від  суми  недоплати  (заниження  суми податкового   зобов'язання)   за  кожний  з  податкових  періодів, установлених  для  такого  податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи  з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та  закінчуючи  податковим  періодом,  на  який припадає отримання таким    платником    податків    податкового   повідомлення   від контролюючого  органу,  але  не  більше п'ятдесяти відсотків такої суми  та  не  менше  десяти  неоподатковуваних  мінімумів  доходів громадян  сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових  періодів,  що  минули.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач, при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №24440/10/23 від 13.12.2005 р. яким Позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежами податок на додану вартість в сумі 709047,00 грн. в т.ч. 472698,00 грн. основного платежу та 263349,00  грн. штрафних санкцій та №2811/10/23 від 15.02.2006 р., яким Позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежами податок на прибуток  в сумі 1048256,00 грн.  в т.ч. 588594,00 грн. основного платежу та 459662,00 грн. штрафних санкцій, застосував до Позивача штрафні санкції у розмірі більшому ніж 50%,  що  не  відповідає встановленому Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»максимальному  розміру  штрафної санкції.

З огляду на викладене в сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про те, що позовні вимоги позивача є частково підставним, а тому підлягають частковому задоволенню. У відповідача не було достатніх правових підстав для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст.69 КАС України  доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Апеляційний господарський суд зазначає, що у відповідності з п.4 ст. 129 Конституції України та ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до п.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки скаржником не було надано доказів щодо спростування тверджень позивача, то апеляційний господарський суд вважає, що господарським судом ухвалено рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, з огляду на вище викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що постанова господарського суду Львівської області від 03.05.2006 року у справі № 5/248-19/41А відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для її скасування немає, зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально необґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює дані правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваної постанови.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200-206 Кодексу адміністративного судочинства України, Львівський апеляційний господарський суд,

У Х В А Л И В:

          Постанову господарського суду Львівської області від 03.05.2006 року у справі № 5/248-19/41А залишити без змін, апеляційну скаргу ДПІ у Франківському районі м.Львова – без задоволення.

          Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.

          Матеріали справи скеровуються в місцевий господарський суд.

                    Головуючий суддя                                                            Бонк Т.Б.

                    Суддя                                                                                      Марко Р.І.

                    Суддя                                                                                Бойко С.М.