УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2014 року Справа № 9104/33886-1/10

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Клюби В. В.

суддів: Рибачука А. І., Левицької Н. Г.

з участю секретаря судового засідання Сідельник Г. М.

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові апеляційну скаргу Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на додаткове рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20 вересня 2010 року у справі №2 - 2529/10 за позовом ОСОБА_1 до Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про стягнення заборгованості, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 04 серпня 2010 року звернулася до Сихівського районного суду м. Львова з позовом до Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради і просила: зобов'язати Сихівський відділ соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради провести перерахунок допомоги по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року в розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років та здійснити її виплату.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 26 серпня 2010 року позов задоволено: зобов'язано Сихівський відділ соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку відповідно до ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року. Виплату провести з урахуванням проведених витрат.

Справу розглянуто за правилами цивільного судочинства у відповідності до положень Цивільного процесуального кодексу України.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2010 року за результатами апеляційного перегляду рішення Сихівського районного суду м. Львова від 26 серпня 2010 року у справі №2 - 2529/10 за позовом ОСОБА_1 до Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про стягнення заборгованості залишено без змін.

Крім цього додатковим рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 20 вересня 2010 року стягнуто із Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на користь ОСОБА_2 600 гривень витрат на правову допомогу.

Не погодившись із зазначеним додатковим рішенням суду, Сихівський відділ соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради подав на вказане судове рішення суду першої інстанції апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити в задоволенні вимог позивача.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року за №590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» затверджено граничні розміри компенсації таких витрат, і у даному випадку розмір не повинен перевищувати суму, що обчислюється із встановленого розміру мінімальної заробітної плати, і становить 40 відсотків від цієї суми. Проте, як зазначає відповідач, суд першої інстанції не з'ясував чим підтверджується вказана сума понесених позивачем витрат.

В судовому засіданні позивач не погодилася із апеляційною скаргою і вважає, що відсутні підстави для скасування додаткового рішення суду першої інстанції.

Відповідач в судове засідання представника не направив, хоча був належним чином та у встановленому законом порядку повідомленим про дату, час та місце судового засідання. При цьому, відповідач не надіслав суду клопотання про розгляд справи за участі його представника. Зазначені обставини відповідно до ст. 196 ч. 4 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджають судовому розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Заслухавши суддю - доповідача, доводи позивача, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки судом першої інстанції фактичних обставин справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення та умотивовуючи свої висновки, суд першої інстанції виходив з того, що витрати позивача за надану правову допомогу підтверджуються укладеним 19 травня 2010 року договором про співпрацю між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на якого покладено обов'язок за дорученням старшого партнера представляти його інтереси та інтереси його клієнтів у судах в тому числі і ОСОБА_1, а також квитанцією про сплату позивачем 600 гривень за консультування, підготовку позовної заяви, представлення інтересів у суді фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 по договору №21 від 28 липня 2010 року про надання юридичних послуг.

Проте, колегія суддів апеляційного суду не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з урахуванням наступного.

Як убачається з матеріалів справи, 28 липня 2010 року позивач уклала із фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 Договір №21 про надання юридичних послуг і складено Акт №ОУ - 0000022 здачі - прийняття робіт (надання послуг) про проведення робіт з управління майном на суму 600 гривень. Згідно представленої позивачем квитанції Серії 01АААЄ №427745 від 28 липня 2010 року позивачем сплачено підприємцю ОСОБА_3 600 гривень за консультування, підготовку позовної заяви, представлення інтересів у суді.

Відповідно до ст. 79 Цивільного процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних із розглядом справи (судових витрат) відносяться, зокрема, витрати на правову допомогу.

Статтею 84 цього ж Кодексу встановлено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Тобто, процесуальним законом передбачено відшкодування витрат на оплату правової допомоги, яка надана адвокатом або іншим фахівцем в галузі права.

Проте, позивачем не представлено доказів надання їй правової допомоги особами із таким статусом.

Крім цього, постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року за №590 затверджені граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і визначено порядок їх компенсації за рахунок держави. Відповідно до цієї Постанови, витрати, пов'язані з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень у випадку, якщо компенсація сплачується суб'єктом владних повноважень, не повинен перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі, виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

Разом з цим у матеріалах справи відсутні дані про фактично витрачений час на надання позивачу правової допомоги.

Відповідно до ст. 220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

Тобто, у даному випадку відсутні підстави для задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення з приводу судових витрат.

Відповідно до ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам, недоведеність обставин справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Виходячи із змісту вищевказаних статей Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які визначають підстави та порядок стягнення на користь особи судових витрат, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення питання про ухвалення додаткового рішення у справі.

Тому, додаткове рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти ухвалу про відмову в ухваленні додаткового рішення.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 202, 205, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради задовольнити.

Додаткове рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20 вересня 2010 року 2010 року у справі №2 - 2529/10 скасувати.

В ухваленні додаткового рішення за заявою ОСОБА_1 у справі №2 - 2529/10 за позовом ОСОБА_1 до Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про стягнення заборгованості відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, а у випадку складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 ч. 3 Кодексу адміністративного судочинства України - у цей же строк з дня складення ухвали суду в повному обсязі безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Клюба

Судді: А. І. Рибачук

Н. Г. Левицька

Ухвалу в повному обсязі складено 15 квітня 2014 року.