АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

______________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Барановської Л.В., Качана В.Я.

при секретарі Коток К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 лютого 2013р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1

про поділ майна подружжя,

встановила:

у листопаді 2012р. позивач звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та поділ майна подружжя.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що з 14 липня 2006р. перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, мають дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження.

Також позивач посилалася на те, що має з відповідачем спільне майно - автомобіль «Хонда», 2008р. випуску, вартістю 212 071грн., тому просить стягнути з відповідача Ѕ частину вартості автомобіля у розмірі 106 035грн. 30коп. у порядку поділу майна.

Ухвалою суду від 27 лютого 2013р. позовні вимоги про розірвання шлюбу та стягнення аліментів залишено без розгляду.

Заочним рішенням суду від 27 лютого 2013р. позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 106 035грн. 50коп. вартості частки спільно набутої власності.

Ухвалою суду від 13 червня 2013р. заява відповідача про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.

У поданій апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апелянт посилається на порушення судом норм процесуального права, оскільки справа була розглянута у його відсутність, однак він про судове засідання 27 лютого 2013р. був повідомлений тільки 28 лютого 2013р.

Також апелянт посилається на порушення судом норм матеріального права, так як суд не встановив все майно, яке було придбано ними за час шлюбу і яке залишилося у власності позивача.

Крім того, апелянт стверджує, що спірний автомобіль був придбаний за кошти його батьків та брата, а не за сумісні кошти подружжя.

Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення апелянта та його представника, які підтримали апеляційну скаргу, пояснення позивача та її представника, які заперечували проти апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/1430/2014

Головуючий у суді першої інстанції: Кривов'яз А.П.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.

апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 липня

- 2 -

2006р., мають дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 22 січня 2013р. шлюб сторін розірвано.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності.

Проте, повністю з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

З наявних матеріалів справи вбачається, що 11 вересня 2008р. на відповідача був зареєстрований автомобіль «Хонда», 2008р. випуску, реєстрацій номер НОМЕР_1, який був придбаний на підставі договору купівлі-продажу від 9 вересня 2008р. за 212875грн. (с.с.7, 28-29).

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Частина друга даної норми визначає, що вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбних договором.

Частиною 1 ст. 71 СК України визначено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Частина 2 даної норми передбачає, що неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Згідно ч. 4 та 5 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не було встановлено все майно, яке було придбано за час спільного проживання подружжя, належними доказами не підтверджено, так як ні позивачем, ні відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не були надані докази, які підтверджують, що подружжя, крім автомобіля, мало інше майно, яке підлягає поділу після припинення шлюбу.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що предметом поділу спільного майна подружжя ОСОБА_1 є вищезазначений автомобіль.

Твердження апелянта про те, що даний автомобіль був придбаний за кошти, які були надані йому його родичами, також не підтверджені належними доказами, тому колегія суддів вважає їх безпідставними.

У п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007р. зазначено, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Розглянувши справу у відсутність відповідача з порушенням положень ст. 224 ЦПК України, так як відповідач про судове засдання 27 лютого 2013р. не був належним чином

- 3 -

повідомленим, суд першої інстанції не з'ясував питання чи погоджується він з вартістю автомобіля, яка була зазначена позивачем.

Під час розгляду справи апеляційним судом відповідач заперечував проти вказаної позивачем вартості автомобіля, звертаючи увагу на те, що автомобіль перебував в експулатації з 2008р. і його вартість не може не змінитися за чотири роки експлуатації. Також відповідач стверджував, що автомобіль неодноразово пошкоджувався.

Проте, жодна із сторін під час розгляду справи апеляційним судом не заявила клопотання про призначення відповідної судової експертизи для визначення вартості спірного автомобіля.

Визначаючи вартість автомобіля, суд першої інстанції керувався документом, який назвав актом оцінки, який розташований на сторінці 8 матеріалів справи.

Проте, колегія суддів вважає, що вказаний документ не є актом оцінки спірного автомобіля, а також не є належним доказом у розумінні ст.ст. 57, 58 ЦПК України у підтвердження вартості автомобіля.

Позивачем суду першої інстанції був наданий EurotaxCarwert, що є онлайн версією друкованих довідників і зазначені у ньому цінові показники відповідають актуальній ситуації на ринку України для подібних автомобілів.

Однак, вказаний документ містить три ціни автомобіля марки «Хонда», 2008р. випуску. Крім того, вказаний документ не містить даних про те, ким він складений, чи має дана особа право на здійснення оцінки майна, що особою, яка його склала, оглядався спірний автомобіль, і враховувалися його технічні характеристики та стан на момент огляду. Також даний документ не підписаний особою, яка його склала.

За таких обставин, суд першої інстанції не мав правових підстав вважати даний документ актом оцінки спірного автомобіля та належним доказом у підтвердження позовних вимог.

Враховуючи, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального права, а саме невірно оцінені надані позивачем докази, а також розглянуто справу у відсутність відповідача, який не був належним чином повідомленим про день та час розгляду справи судом, що призвело до неправильного вирішення спору, колегія суддів скасовує рішення суду та ухвалює нове рішення про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Під час розгляду справи апеляційним судом позивачу була надана можливість надати суду повний текст звіту про оцінку автомобіля, документ з якого, за твердженням позивача, знаходиться на сторінці 8 матеріалів справи, проте, позивачем суду був наданий висновок ПП «Аверті», який містить іншу оцінку вартості спірного автомобіля, тому є новим доказом (с.с.118).

Відповідно до положень ст. 303 ЦПК України позивачем під час розгляду справи апеляційним судом не було обгрунтовано неподачу даного доказу до суду першої інстанції, тому він не прийнятий апеляційним судом, як доказ при вирішенні даного спору.

Крім того, даний висновок не містить даних про те, що оцінювачем оглядався спірний автомобіль, та враховувалися його технічні характеристики і стан на момент огляду, також висновок не містить описової та мотивувальної частин, а відтак, колегія суддів вважає наданий висновок неналежним доказом.

У п. 25 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України роз'яснено, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки

- 4 -

подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Оскільки зазначені дії не були вчинені жодною стороною, реальна вартість спірного автомобіля на момент розгляду справи судом сторонами не підтверджена належними та допустимими доказами, а під час розгляду справи було встановлено, що сторони спільно користувалися спірним автомобілем, колегія суддів вважає можливим визначити ідеальні частки сторін у праві власності на автомобіль без його реального поділу і залишити майно у їх спільній частковій власності.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 лютого 2013р. скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на автомобіль «Хонда», 2008р. випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, по Ѕ частині за кожним.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у сумі 1060грн. 30коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути окаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: