ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/24029/13 18.04.14

За первісним позовом Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України

До Приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій»

Про стягнення 14 092 989,73 грн.

За зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій»

До Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України

Про тлумачення умов договору

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін (за первісним позовом):

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (далі - позивач за первісним позовом; відповідач за зустрічним позовом) до Приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» (далі - відповідач за первісним позовом; позивач за зустрічним позовом) про стягнення 14 092 989,73 грн.

Первісні позовні вимоги обґрунтовано тим, що на думку позивача за первісним позовом підписаний між сторонами Договір № 01-02/06 від 12.01.06. є неукладеним, а тому сплачені Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України грошові кошти за оренду приміщення підлягають поверненню Приватним акціонерним товариством «Інститут розвитку передових технологій» на підставі приписів ст. 1212 ЦК України як безпідставно одержані.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.13. порушено провадження у справі № 910/24029/13 та призначено її до розгляду на 16.01.14.

15.01.14. Приватним акціонерним товариством «Інститут розвитку передових технологій» через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.

16.01.14. представником позивача за первісним позовом через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 16.01.14. представником відповідача за первісним позовом було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засідання 16.01.14 на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 21.01.14.

В судовому засіданні 21.01.14. представником позивача за первісним позовом було подано письмові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.14. на підставі ст. 60 ГПК України прийнято для сумісного розгляду з первісним позовом зустрічний позов Приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» до Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про тлумачення умов Договору № 01-02/06 від 12.01.06. в частині погодженого сторонами розміру договірної ціни в протоколі узгодження договірної ціни, у спосіб, викладений позивачем за зустрічним позовом; розгляд справи відкладено на 30.01.14.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано тим, що сторони по різному розуміють зміст протоколу узгодження договірної ціни до Договору № 01-02/06 від 12.01.06.

Представником відповідача за зустрічним позовом 29.01.14. через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на зустрічну позовну заяву, в якому він проти зустрічного позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.

Крім того, представником відповідача за зустрічним позовом 30.01.14. через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 30.01.14. представник відповідача за первісним позовом подав письмові пояснення п справі.

В судовому засіданні 30.01.14. відмовлено в задоволенні клопотань про витребування доказів та проведення судової експертизи.

В судовому засіданні 30.01.14 на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 06.02.14.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 06.02.14. справу № 910/24029/13 передано судді Ващенко Т.М. для розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.14. суддею Ващенко Т.М. прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 25.02.14.

06.02.14. через відділ діловодства суду та в судовому засіданні 25.02.14. представником відповідача було подано однакові за змістом клопотання про призначення колегіального розгляду справи № 910/24029/13, в задоволенні яких ухвалою суду від 25.02.14. відмовлено.

В судовому засіданні 25.02.14. представником відповідача за первісним позовом через відділ діловодства суду було подано клопотання про витребування від позивача за первісним позовом доказів, залишення первісного позову без розгляду, проведення судової експертизи та застосування строків позовної давності.

Судом відкладено розгляд вказаних клопотань до встановлення фактичних обставин справи.

В судовому засіданні 25.02.14. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 13.03.14.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.14. розгляд справи відкладено на 03.04.14.

В судовому засіданні 03.04.14. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 17.04.14.

Судове засідання, призначене на 17.04.14. не відбулось по технічним причинам, про дату та час наступного судового засідання сторони були повідомлені під розписку.

Розглянувши клопотання Приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» про залишення позову Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України, суд відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне.

Подане клопотання обґрунтовано тим, що позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, а саме Платовою Ю.П.

Як вбачається з матеріалів справи, позовну заяву № б/н від 09.12.13. від імені Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України підписано представником Платовою Ю.П., яку уповноважено діяти від імені позивача за первісним позовом на підставі довіреності № 26-11/2013 від 26.11.13.

Вказану довіреність підписано т.в.о. Генерального директора позивача за первісним позовом Богдановим Л.В. При цьому, у відповідності до наявної в матеріалах справи належним чином завіреної копії наказу Міністерства юстиції України № 1233/к від 23.09.13., виконання обов'язків генерального директора Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України тимчасово було покладено на радника Міністра юстиції Богданова Леоніда Владиславовича.

Отже, доводи Приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» не відповідають дійсності.

Розглянувши клопотання Приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» про призначення у справі № 910/24029/13 судової будівельної експертизи, суд відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне.

Подане клопотання обґрунтовано необхідністю встановлення того, чи відповідає зафіксована в Звіті Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта Нова» вартість офісного центру за адресою: м. Київ, вул. Мельникова,81 літ. А, загальною площею 6 957,00 кв.м вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, методології, методам, оціночним процедурам.

Відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, суд зобов'язаний всебічно, повно та об'єктивно досліджувати обставини справи, для вирішення справи по суті.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Так, відповідно до приписів ст. ст. 41, 42 ГПК України призначення експертизи на вимогу учасників процесу не є обов'язком суду, а є його правом; висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за загальними правилами, встановленими статтею 43 ГПК України.

Зокрема, суд звертає увагу на те, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2651 від 27.11.06. "Про деякі питання призначення судових експертиз", п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.12. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»).

Разом з тим, предметом спору в даній справі за первісним позовом є стягнення з відповідача грошових коштів на підставі приписів ст. 1212 ЦК України, за зустрічним позовом тлумачення умов договору, а не питання відповідності чи не відповідності вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, методології, методам, оціночним процедурам звіту про оцінку орендованого майна за спірним договором. Питання, вирішення яких позивач просить винести на розгляд судового експерта не входять до предмета доказування у даній справі. При цьому, відповідач за первісним позовом, яким ставиться питання про призначення експертизи, - не звертався до суду з поясненнями та доказами, які б ставили б під сумнів зазначений звіт оцінки майна, а мотиви у вказаному клопотанні ґрунтуються лише на припущеннях.

Подане відповідачем за первісним позовом клопотання про витребування від позивача за первісним позовом обґрунтованого розрахунку суми, що стягується та первинних документів, які б свідчили про отримання ним грошових коштів від позивача за первісним позовом, задоволенню не підлягає з огляду на викладене нижче.

Клопотання обґрунтовано тим, що Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України в порушення приписів ст. 54 ГПК України не подано обґрунтованого розрахунку сум, що стягуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 ГПК України визначено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.

Виходячи зі змісту ст. 32 ГПК України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

В пункті 2.1 постави Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що у разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання.

Проте, як встановлено судом та не спростовано позивачем, останній не звертався до відповідача з проханням надати зазначені в клопотанні докази, та, як наслідок, не довів неможливості самостійно надати витребувані докази.

При цьому, відповідач за первісним позовом не позбавлений права надати власний розрахунок та докази надходження чи ненадходження коштів на його рахунок від позивача за первісним позовом.

Представники сторін в судове засідання 18.04.14. не з'явились, заяв чи клопотань не подали і не надіслали, про поважні причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/24029/13.

В судовому засіданні 18.04.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.01.06. між Закритим акціонерним товариством «Інститут розвитку передових технологій» (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Інститут розвитку передових технологій», що підтверджується статутом, затвердженим загальними зборами акціонерів, протокол № 51 від 20.12.13.) (далі - Орендодавець) та Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (далі - Орендар) було підписано Договір № 01-02/06 оренди нежилого приміщення (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) та за актами приймання-передачі Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення, яке розташоване на четвертому поверсі офісного центру за адресою: м. Київ, вул. Мельникова,81 літ. А, загальною площею 416 кв.м (807, 1 кв.м. у відповідності до додаткової угоди від 17.10.08. до Договору; 830,2 кв.м у відповідності до додаткової угоди від 06.11.08. до Договору) (далі - Приміщення).

Відповідно до п. 3.1 Договору, розмір орендної плати визначається сторонами в Протоколі узгодження договірної ціни.

Вказаний Протокол сторонами неодноразово змінювався додатковими угодами до Договору та викладався в новій редакції. Так, у відповідності до підписаних сторонами Протоколів узгодження договірної ціни орендна плата становила 65 088,00 грн., з 01.01.07. - 101 171,70 грн. за один календарний місяць, з 01.04.07. - 113 443,20 грн. за один календарний місяць, з 01.11.08. - 163 363,20 грн. за один календарний місяць з переглядом кожного місяця у відповідності до викладеної в Протоколі формули, з 01.12.08. - 366 365,46 грн. за один календарний місяць, а з моменту підписання акту приймання-передачі 376 851,20 грн. за один календарний місяць, з 01.04.09. - 295 335,34 грн. за один календарний місяць, з 01.02.10. - 246 112,78 грн. за один календарний місяць.

Орендна плата за цим Договором встановлюється в національній валюті України. Перша орендна плата вноситься Орендарем в п'яти денний строк після підписання акту приймання-передачі орендованої площі, шляхом перерахування на поточний рахунок Орендодавця встановленої грошової суми з урахуванням Протоколу узгодження договірної ціни на підставі виставленого рахунку. Перша орендна плата включає в себе орендну плату: за перший - до кінця поточного місяця та за останній місяць - із розрахунку, як повний календарний місяць, Розмір орендної плати за перший місяць оренди Приміщення розраховується пропорційно фактичному часу оренди. Послідуюча орендна плата вноситься Орендарем щомісяця авансовими платежами, але не пізніше п'ятого числа поточного місяця, шляхом перерахування на поточний рахунок Орендодавця встановленої грошової суми, згідно Протоколу узгодження договірної ціни (п. 3.2, п. 3.3 Договору).

Згідно з п. 3.5 Договору розмір орендної плати може змінюватися Орендодавцем, про що Орендар повідомляється не менше ніж за тридцяти днів. Також розмір орендної плати може коригуватися у випадку зміни індексу інфляції більш ніж на 5% у порівнянні з індексом який існував на момент набуття чинності цього Договору пропорційно його зміні, а також у випадку змін в податковому законодавстві України, які тягнуть за собою виникнення нових та/або зміну розміру існуючих податків та зборів. У випадку незгоди Орендаря на зміну розміру орендної плати - Договір підлягає розірванню.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 8.2 з 12.01.06. до 12.12.06. включно.

Договір вважається пролонгованим на тих самих умовах на кожні наступні одинадцять місяців, якщо жодна зі сторін не виявила бажання його розірвати, повідомивши про це іншу сторону за тридцять календарних днів до закінчення терміну дії Договору (п. 8.3 Договору).

У відповідності до матеріалів справи та пояснень сторін, Договір пролонгувався автоматично доки сторони Угодою від 20.10.11. розірвали Договір з 31.10.11., а Орендар повернув Орендодавцю Приміщення за актом приймання-передачі від 31.10.11.

Первісні позовні вимоги обґрунтовано тим, що на думку позивача за первісним позовом підписаний між сторонами Договір № 01-02/06 від 12.01.06. є неукладеним, оскільки сторонами не було погоджено істотну умову Договору - орендну плату та об'єкт оренди, а тому сплачені Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України грошові кошти за оренду приміщення підлягають поверненню Приватним акціонерним товариством «Інститут розвитку передових технологій» на підставі приписів ст. 1212 ЦК України як безпідставно одержані.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що первісні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є: умови про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За своє правовою природою Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Отже, істотними умовами договору є умови про предмет, ціну і строк дії договору, а також умови, що визначені законом та іншими правовими актами як істотні, або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов може відбуватися лише у формі вільного волевиявлення (ст. 203 ЦК України).

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України).

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч. 1 ст. 760 ЦК України).

Пунктом 1.1 Договору сторонами було визначено предмет Договору - нежитлове приміщення, яке розташоване на четвертому поверсі офісного центру за адресою: м. Київ, вул. Мельникова,81 літ. А.

Далі, оплатність Договору підтверджується законодавчим положенням обов'язкової сплати грошових коштів за користування майном, переданим в оренду.

Якщо за своєю правовою природою договір є оплатним, то ціна має бути істотною умовою незалежно від того коли сторони погодили чи визначили зміст даної умови.

Згідно ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Ціна - це грошова сума, яку одна сторона сплачує іншій за надану річ, товари, послуги, роботи.

Як зазначено в п. 32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.08. № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», згідно з частиною третьою статті 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, ціну. Отже, ціна є істотною умовою господарського договору, а за її відсутності договір є неукладеним. Разом з тим слід мати на увазі, що зазначену норму слід застосовувати лише до тих господарських договорів, за якими одна сторона зобов'язана сплатити іншій певну суму грошових коштів.

Дослідивши Договір, суд встановив, що його умовами (п. 3.1 Договору та Протоколом узгодження договірної ціни, що є невід'ємною частиною Договору) сторони погодили ціну Договору.

Під час розгляду даної справи судом встановлено, обставини, на які посилається позивач за первісним позовом як на підставу неукладеності Договору не відповідають дійсним обставинам справи.

При цьому судом враховано, що на спірні правовідносини, які виникли між сторонами стосовно оренди нерухомого майна, яке є об'єктом права приватної власності, поширюється дія норм Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.ст.6,627 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст.628 цього Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому, Орендар та Орендодавець не можуть бути примушені до визначення в договорі оренди інших істотних умов, передбачених ст.284 ГК України та притаманних відносинам оренди державного чи комунального майна (ч.1 ст.10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Об'єкт оренди за Договором належить Орендодавцю на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 01.11.02., а умови Договору не містять вказівок щодо врегулювання орендних правовідносин сторін положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Під час розгляду даної справи, судом встановлено, що відносно оспорюваного Договору сторонами узгоджено всі істотні умови, а відповідно він є укладеним.

Більше того, судом встановлено, що сторони виконували взяті на себе зобов'язання за цим договором, адже, Орендодавцем було передано Приміщення Орендарю, а Орендар перераховував Орендодавцю орендну плату, що не дає підстав вважати Договір неукладеним.

Вказана обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин ч.8 ст.181 ГК України, відповідно до приписів якої визначення договору як неукладеного (такого, що не відбувся), може мати місце на стадії укладання господарського договору, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

(Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень у справах, пов'язаних зі встановленням факту неукладеності договору (постанова ВСУ від 10.02.09. у справі № 10/33/08, постанова Верховного Суду України від 25.06.11. у справі № 7/221-09).

Стосовно посилань позивача на абз. 6 ч. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.13. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», яким встановлено, що позовна вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, і тому в задоволенні відповідної вимоги має бути відмовлено; в такому разі можуть заявлятися вимоги, передбачені главою 83 ЦК України, суд відзначає наступне.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл. 83 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу ч. 2 вказаної норми, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, із змісту вищевказаної норми вбачається, що для з'ясування чи набула особа відповідного зобов'язання, визначеного ст. 1212 ЦК України, необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов'язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.

Судом встановлено, що 12.01.06. між сторонами було підписано Договір за умовами якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, грошові кошти в розмірі 14 092 989,73 грн., які Орендар просить стягнути з Орендодавця, отримані останнім від позивача за первісним позовом за Договром та були перераховані з призначенням платежу за оренду згідно договору № 01-02/06 від 12.01.06., тобто за наявності правової підстави.

В свою чергу, за умови існування між сторонами договірних правовідносин, неналежне виконання відповідачем умов Договору може слугувати підставою для відповідальності, а не підставою для витребування грошових коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України як безпідставне збагачення (вказану правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 20.02.13. у справі № 5006/18/13/2012 та листі Вищого Господарського суду України від 24.04.13. № 01-06/757/2013 «Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.11. № 01-06/249 «Про постанови Верховного суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів»).

Крім того, доцільно зазначити правову позицію, викладену в постанові Вищого господарського суду України від 04.07.13. у справі № 5009/4426/12, за якою визнання договору оренди неукладеним не свідчить про те, що між сторонами були відсутні правовідносини щодо найму майна та права і обов'язки сторін, які виникають з цих відносин. А наслідком неукладеності договору оренди не є повернення сторонами отриманого за правочином.

Отже, доводи позивача за первісним позовом не підтверджуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Враховуючи вищевикладене, з наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем належними засобами доказування не доведено суду порушення з боку відповідача законних та охоронюваних інтересів позивача, а саме, наявність у відповідача обов'язку сплатити позивачу 14 092 989,73 грн.

Враховуючи все викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення первісних позовних вимог.

Щодо заяви відповідача за первісним позовом про застосування строку позовної давності, суд наголошує на тому, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.13.).

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за первісним позовом покладаються на Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.

Звертаючись із зустрічними позовними вимогами про тлумачення умов Договору № 01-02/06 від 12.01.06. в частині погодженого сторонами розміру договірної ціни в протоколі узгодження договірної ціни, Приватне акціонерне товариство «Інститут розвитку передових технологій» посилається на те, що сторони по різному розуміють зміст протоколу узгодження договірної ціни до Договору № 01-02/06 від 12.01.06.

При цьому, позивач за зустрічним позовом просить суд розтлумачити умови Договору встановлені Протоколом погодження договірної ціни від 12.01.13.: «Орендодавець та Орендар дійшли згоди щодо розміру договірної ціни за Договором оренди нежилого приміщення № 01-02/06 від 12 січня 2006 року, становить 54 240,00 (п'ятдесят чотири тисячі двісті сорок) гривень, крім того - ПДВ - 20% - 10 848 гривень. Загальна сума до сплати 65 088 (шістдесят п'ять тисяч вісімдесят вісім) гривень з урахуванням ПДВ, за один календарний місяць», наступним чином: «сторони дійшли згоди щодо розміру договірної ціни за Договором оренди нежилого приміщення № 01-02/06 від 12 січня 2006 року, становить 54 240,00 (п'ятдесят чотири тисячі двісті сорок) гривень, крім того - ПДВ - 20% - 10 848 гривень. Загальна сума до сплати 65 088 (шістдесят п'ять тисяч вісімдесят вісім) гривень з урахуванням ПДВ, за один календарний місяць. Вказаний розмір орендної плати - 54 240,00 (п'ятдесят чотири тисячі двісті сорок) гривень без ПДВ - був розрахований відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786 з урахуванням вартості орендованого майна, визначеної шляхом проведення незалежної оцінки та зазначена у Витязі зі Звіту про оцінку справедливої (ринкової) вартості нежилого будинку - офісного центру, загальною площею 6 957,00 кв.м., в т.ч. 1-го кв.м інвестиційної нерухомості, що розташований за адресою: місто Київ, вулиця Мельникова, будинок 81 (літера А), наданого суб'єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю «Віта Нова», Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 2952/04, виданий Фондом державного майна України 30.12.2004».

Згідно статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

Відповідно до ст. 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Так, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змогу з'ясувати дійсним зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір.

Тобто, у розумінні наведених приписів, на вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.

(Вказану правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 26.09.13. у справі № 925/137/13-г).

З огляду на викладене, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 Цивільного кодексу України, тобто, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

Разом з тим, судом було встановлено, що сторонами виконувались взяті на себе зобов'язання за Договором, адже, Орендодавцем було передано Приміщення Орендарю, а Орендар перераховував Орендодавцю орендну плату.

Таким чином, зустрічні позовні вимоги про тлумачення умов Договору є такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за зустрічним позовом покладаються на Приватне акціонерне товариство «Інститут розвитку передових технологій».

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні первісного позову Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України відмовити повністю.

2. В задоволенні зустрічного позову Приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.04.14.

Суддя Т.М. Ващенко