22-ц/775/510/2014(м)
263/7156/13-ц
Головуючий в 1 інстанції: Богуславська І.А.
Доповідач: Попова С.А.
Категорія 46
У Х В А Л А
І м е н е м У к р а ї н и
22 квітня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Ігнатоля Т.Г.,
суддів Мироненко І.П., Попової С.А.,
при секретарі Брежнєві Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14 лютого 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - служба у справах дітей Жовтневої районної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, -
в с т а н о в и л а:
У липні 2013 року ОСОБА_1, який є батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання їх неповнолітнього сина із ним за адресою: АДРЕСА_1. В обґрунтування заявлених вимог посилався на наступне. Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 23.05.2012р. і ухвалою щодо нього апеляційного суду Донецької області встановлений час спілкування з неповнолітнім сином ОСОБА_4 з 10год. суботи до 15год. неділі третього тижня кожного місяця за місцем проживання батька без присутності матері, 30 днів в один з літніх місяців і 20 днів в один з зимових місяців, крім періоду хвороби дитини та вивозу дитини матір'ю влітку у період відпустки, без присутності матері. За виданим судом виконавчим листом відкрито виконавче провадження Жовтневим ВДВС Маріупольського МУЮ. Але відповідачка судове рішення ігнорує, не виконує, що багаторазово заактовано державним виконавцем, перешкоджає його спілкуванню із сином, позбавляючи того повноцінної батьківської ласки і чоловічого виховання. Крім того, відповідачка самовільно, без узгодження із ним, змінила місце проживання дитини в Маріуполі.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14 лютого 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5, яка підтримала доводи скарги, заперечення проти скарги відповідачки ОСОБА_2 і її представника - ОСОБА_6, розглянувши справу відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомлених про дату і час розгляду справи позивача і представника служби по справах дітей Жовтневої районної адміністрації, дослідивши письмові матеріали і обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за таких підстав.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з липня 1999 року по березень 2012 року, від якого мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 23.05.2012р., зміненим ухвалою апеляційного суду Донецької області від 25.07.2012р., встановлено місце проживання сина ОСОБА_4 з матір'ю ОСОБА_2 у АДРЕСА_2, та встановлений час спілкування батька із сином з 10год. суботи по 15год. неділі третього тижня кожного місяця за місцем проживання батька у АДРЕСА_1 без присутності матері, 30 днів в один з літніх місяців і 20 днів в один з зимових місяців, крім періоду хвороби дитини та вивозу дитини матір'ю влітку у період відпустки, без присутності матері.
За виданим судом 07.11.2012р. виконавчим документом на вимогу ОСОБА_1 Жовтневим відділом ДВС Маріупольського МУЮ відкрито виконавче провадження ВП № 35141997, в ході якого згідно актів державного виконавця від 06.04.2013р., 20.04.2013р., 04.05.2013р., 18.05.2013р., 05.10.2013р., при виході на адресу відповідачки ОСОБА_2 рішення суду останньою не виконано, в тому числі через хворобу дитини.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що двома судовими інстанціями при попередньому спорі ухвалено рішення про визначення місця проживання дитини із матір'ю, а додаткових доказів при вирішенні даного спору, як достатніх підстав для зміни місця проживання дитини, не надано; такими підставами в даному випадку, із урахуванням пояснень допитаних свідків, не є невиконання судового рішення, що перебуває в площині виконавчого провадження.
З такими висновками суду не можна не погодитись з огляду на наступне.
Положеннями ст.ст. 157-159 СК України передбачено, що всі питання виховання дітей вирішуються батьками спільно, а у випадках відсутності такої обопільної згоди та окремого проживання батьків, способи участі у вихованні дітей та спілкуванні з ними того з батьків, хто проживає окремо від дітей, визначаються за його заявою органом опіки і піклування.
Положеннями ч. 1 ст. 159 СК України передбачено, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди дому з батьків, хто проживає окремо у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий із батьків має право звернутись до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 161 СК України під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
За результатом розгляду такої справи, суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання, тощо ), місце та час їхнього спілкування.
Положеннями ч. 4 ст. 159 СК України передбачено, що якщо таке рішення суду не виконується й надалі особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.
Невиконання рішення суду про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні може бути підставою для пред'явлення позову про зміну місця проживання малолітньої дитини (ст. 161 СК).
Суд, з урахуванням положень ст. 161 СК України, беручи до уваги зібрані по справі докази, вважав відсутніми підстави для зміни місця проживання дитини, визначеного у спорі між сторонами щодо участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми у рішенні Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 23.05.2012р. і ухвалі суду апеляційної інстанції від 25.07.2012р. З такими висновками колегія суддів погоджується, зважаючи на особисту прихильність дитини до матері, ставлення батьків до виконання своїх обов'язків та можливість приділяти їй увагу, вік дитини і її психо-емоційний стан, а також відсутність виключних обставин для відібрання дитини від матері.
Пояснення допитаних в суді першої інстанції свідків щодо не спілкування батька із дитиною з жовтня 2013 року, невідвідування позивачем дитячих установ, де знаходиться син, не спростовані в суді апеляційної інстанції.
Висловлена в апеляційні скарзі позивача незгода із твердженням в рішенні суду про невикористання ним після 05.10.2013р. встановлених судом прав на спілкування із сином в певні дні спростовується змістом актів державного виконавця, за яких 31.08.2013р., 14.09.2013р., 21.09.2013р., 19.10.2013р., 02.11.2013р., 16.11.2013р., 07.12.2013р., 21.12.2013р., 04.01.2014р. не відбулось виконання рішення суду щодо зустрічі батька із дитиною, в тому числі через відсутність ОСОБА_1 Ці обставини суд врахував.
В ході апеляційного розгляду справи з'ясовано, що позивачем не заявлялися вимоги про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, а також державним виконавцем щодо ОСОБА_2 не застосовувались заходи реагування за невиконання судового рішення у вигляді накладення штрафу, не порушувалось клопотання про кримінальну відповідальність боржника відповідно до закону.
Поодинокі випадки ненадання дитини з мотивів хвороби, що заактовано державним виконавцем, не може переконливо свідчити про ухилення відповідачки від виконання рішення суду, про що стверджує відповідач в апеляційній скарзі.
Відповідач не позбавлений можливості відшукувати захисту своїх прав в площині виконання існуючого рішення про визначення способу участі, як наведено вище, і як вірно орієнтував суд першої інстанції, або згідно із ч. 1 ст. 159 СК вимагати усунення перешкод у спілкуванні із дитиною.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_1, відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав належну оцінку. Суд правильно застосував матеріальний закон, вимоги ст.ст. 212-214 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду позивачем і його представником не надано і в суді апеляційної інстанції. Порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин, на підставі ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14 лютого 2014 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий
Судді