Справа № 1328/5976/12 Головуючий у 1 інстанції: Невойт П.С.

Провадження № 22-ц/783/1936/14 Доповідач в 2-й інстанції: Бакус В. Я.

Категорія:24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого: судді Бакуса В.Я.,

суддів: Гірник Т.А., Левика Я.А.,

секретаря: Глинського О.А.,

з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника ЛКП «Під Голоском-410» Стефанюк Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 січня 2013 рок у справі за позовом Львівського комунального підприємства (далі ЛКП) «Під Голоском-410» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ЛКП «Під Голоском-410» про заборону проводити нарахування за житлово-комунальні послуги, визнання відсутності боргів перед ЛКП «Під Голоском-410» за комунальні послуги, -

встановила:

рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 09 квітня 2013 року вказаний вище первинний позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ЛКП «Під Голоском-410» 1 830 грн. 24 коп. заборгованості за надання послуг з утримання будинку АДРЕСА_1 та прибудинкової території, 9 220 грн. 35 коп. заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги та 214 грн. 60 коп. судового збору, а всього 11 265 грн. 19 коп. В решті в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В зустрічному позові ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду оскаржили ОСОБА_2 та ОСОБА_3, просять його скасувати й ухвалити нове рішення, яким в задоволені первісного позову відмовити, а їх зустрічний позов задовольнити, посилаючись на те, що рішення районного суду є незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, апелянти посилаються на те, що вони не відмовлялись від підписання з ЛКП договору про надання комунальних послуг, а навпаки, однак ЛКП надавав підписати Типовий договір, а не договір, який би був розроблений самим виконавцем послуг, а відтак останній фактично не виконує рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 січня 2012 року, яким зобов'язано ЛКП укласти з ними такий договір. Крім того, апелянти посилаються на те, що: суд не застосував до спірних правовідносин щодо стягнення заборгованості за комунальні послуги строк позовної давності на якому вони настоювали; що ЛКП не надаються комунальні послуги, а нав'язуються, від яких вони не можуть відмовитися та те, що в матеріалах справи не мається доказів, які б стверджували надання комунальних послуг зі сторони ЛКП апелянтам.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 09 квітня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилено, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 січня 2013 року залишено без змін (а.с.180-183).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Львівської області від 09 квітня 2013 року в частині вирішення позову про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 в солідарному порядку заборгованості за житлово-комунальні послуги скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до цього ж суду. В іншій частині вказану ухвалу та рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 січня 2013 року залишено без змін (а.с.220, 221).

Підставою для скасування ухвали апеляційного суду, як зазначено в ухвалі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, було те, що суд апеляційної інстанції не зробив висновку щодо заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про застосування судом строку позовної давності та те, що суд не з'ясував, у спільній чи частковій власності відповідачів перебуває квартира, а, відтак, на кому та в якій частці на кожному з них лежить обов'язок по участі у витратах по сплаті житлово-комунальних послуг із зазначенням правової підстави для покладення на останніх відповідальності саме в такому порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, вивчивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення районного суду в частині позову ЛКП «Під Голоском-410» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення районного суду не відповідає.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Статтею 541 ЦК України передбачено, що солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Встановлено, що в липні 2012 року ЛКП «Під голоском-410» звернулося до суду з вказаним вище позовом та просило стягнути з відповідачів 11 765 грн. 12 коп. заборгованості за житлово-комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території, гарячого водопостачання, холодного водопостачання та водовідведення, центрального опалення.

На обґрунтування своїх вимог ЛКП посилалось на те, що відповідачі є власниками квартири № 106, що в будинку АДРЕСА_1. Зазначений будинок, в якому знаходиться квартира відповідачів, перебуває на балансі ЛКП, однак відповідачі з липня 2009 року по червень 2012 року не сплачують вартість наданих їм вищевказаних житлово-комунальних послуг, у зв'язку з чим утворилась вказана заборгованість.

Судом установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1, що не заперечується сторонами, яка була ними приватизована згідно реєстраційного посвідчення № 22900 від 09 листопада 2001 року.

Квартира складається з трьох житлових кімнат житловою площею 38,20 кв. м., загальна площа квартири 61,8 кв. м., зареєстровано 2 особи - співвласники (а.с.3).

Статтею 179 ЖК визначено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержання вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом міністрів України.

Згідно Правил утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, комунальні послуги, це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи в забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, установленому законодавством.

Утримання будинків і прибудинкових територій це господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Комунальні послуги, тарифи на які визначені з розрахунку на 1 кв. м загальної площі квартир, оплачуються незалежно від факту проживання.

Відповідно до ст.162 ЖК України, ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та п.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08.10.1992 р., власники квартир багатоквартирного будинку зобов`язані оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Пунктом 10 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 р. № 572, передбачено, що мешканці квартири, житлового приміщення у гуртожитку, в яких проживає два і більше співвласники, наймачі (орендарі):

розподіляють за узгодженням загальні витрати на оплату житлово-комунальних та інших послуг.

За умови відсутності поквартирного (покімнатного) обліку та відсутності згоди між мешканцями квартири, житлового приміщення у гуртожитку щодо оплати житлово-комунальних та інших послуг плата розподіляється:

за електроенергію при загальному лічильнику - пропорційно потужності побутового електричного обладнання кожного співвласника, наймача (орендаря);

за газ, водопостачання та водовідведення, освітлення підсобних приміщень - за чисельністю членів сім'ї, що проживають у квартирі, житловому приміщенні у гуртожитку, та осіб, які проживають у квартирі, житловому приміщенні у гуртожитку більше ніж місяць;

за послуги з централізованого опалення, з утримання житлових будинків і споруд та прибудинкових територій - за встановленими тарифами відповідно до опалюваної та загальної площі приміщення, яким користується власник, співвласник, наймач (орендар).

Пунктом 17 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями передбачено, що власники квартир багатоквартирних будинків платежі за комунальні та інші послуги вносяться щомісячно.

Встановлено, що позивач надавав послуги відповідачам у вигляді утримання будинку та прибудинкової території, в складову яких входили послуги, зазначені в щомісячних повідомленнях на оплату житлово-комунальних послуг; холодне, гаряче водопостачання та водовідведення; центральне опалення.

Відповідно до розрахунків заборгованості (а.с.4-7) за період з липня 2009 року по червень 2012 року у відповідачів утворилась заборгованість у розмірі 11 765 грн. 12 коп., яка складається із заборгованості по утриманню будинку та прибудинкової території в сумі 2 544 грн. 86 коп., заборгованості за холодне водопостачання та водовідведення - 195 грн. 54 коп., гаряче водопостачання - 1 516 грн. 92 коп. та заборгованості за центральне опалення у розмірі 7 507 грн. 89 коп.

Як вбачається з матеріалів справи апелянт не надав ні до районного суду, ні до апеляційної інстанції докази, передбачені Законом України «Про житлово-комунальні послуги», які б свідчили про ненадання послуг або надання таких позивачем неналежної якості. Натомість, як вбачається із розрахунків заборгованості відповідачі визнавали надання таких, оскільки частково оплачували такі.

В той же час актами виконаних робіт, робочими листками, договорами та іншими матеріалами справи підтверджується надання позивачем комунальних послуг (а.с.60-62, 76-123).

В той же час, відповідачі заявили, що позивач надає їм послуги на добровільній та безоплатній основі, оскільки між сторонами відсутній письмовий договір.

Згідно ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Стаття 205 ЦК України передбачає, що правочин для якого встановлена письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» не передбачена підстава недійсності правочину - недотримання письмової форми такого правочину.

А відтак, оскільки відповідачі від послуг, які надавав позивач, не відмовлялися, частково проводили їх оплату, за таких обставин відсутність письмового договору між сторонами за умовами користування відповідачами такими послугами, які надавав позивач, само по собі не може бути підставою вважати відповідачів вільними від обов'язків оплати комунальних послуг. А тому зазначена апелянтами підстава - відсутність між сторонами письмового договору, не може слугувати підставою для скасування рішення районного суду та ухвалення нового - про відмову у задоволенні вимог за безпідставністю.

В той же час, відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки, а згідно із ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Встановлено, що позивач із зазначеним позовом звернувся до суду 17 липня 2012 року. Заборгованість по комунальним послугам, яку просить стягнути, нарахована з липня 2009 року до липня 2012 року. Таким чином, перебіг позовної давності починається з липня 2009 року.

Під час розгляду справи в районному суді відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зробили заяву про застосування строку позовної давності, що, відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, є підставою для відмови у позові.

Однак зазначеного районний суд не врахував.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території (а.с.4), станом на липень 2009 року у відповідачів була заборгованість в сумі 231 грн. 41 коп. з урахуванням плати за липень 2009 р. в сумі 115 грн. 48 коп. Відтак, з урахуванням часу подання позову сума 115 грн. 93 коп. знаходиться поза межами строку позовної давності. А тому, з урахуванням суми заборгованості, яка існувала на час подання позову - 2 544 грн. 86 коп., до стягнення підлягає сума заборгованості за утримання будинку та прибудинкової території в розмірі 2 428 грн. 93 коп. (2 544,86 грн. - 115,93 грн.).

Як вбачається з розрахунку заборгованості за гаряче водопостачання (а.с.6), станом на липень 2009 року у відповідачів була заборгованість в сумі 231 грн. 01 коп. Позивачем нарахувань за послуги за липень, серпень та вересень 2009 р. не проводилось. Відтак, з урахуванням часу подання позову сума 231 грн. 01 коп. знаходиться поза межами строку позовної давності. А тому, з урахуванням суми заборгованості, яка існувала на час подання позову - 1 516 грн. 92 коп., до стягнення підлягає сума заборгованості за гаряче водопостачання в розмірі 1 285 грн. 91 коп. (1 516,92 грн. - 231,01 грн.).

Що стосується нарахувань за комунальні послуги у вигляді центрального опалення в сумі 7 507 грн. 89 коп. та холодного водопостачання та водовідведення в сумі 195 грн. 54 коп., то такі нараховані в межах строку позовної давності (а.с.5, 7).

А тому, позов ЛКП підлягає до часткового задоволення, а саме в сумі 11 418 грн. 27 коп. (2 428,93 + 7 507,89 + 1 285,91 + 195,54).

Оскільки позивачем при поданні позову було сплачено судовий збір в сумі 214 грн. 60 коп. (а.с.1), такий, у відповідності до ст.88 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідачів.

Відповідно до ч.2 ст.314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення

Керуючись ст.ст.303, 305, п.2 ч.1 ст.307, п.п.1, 4 ч.1 ст.309, ч.2 ст.314, ст.ст.313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова в частині задоволення позовних вимог Львівського комунального підприємства «Під Голоском-410» скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов ЛКП «Під Голоском-410» задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ЛКП «Під Голоском-410» заборгованість за комунальні послуги з липня 2009 року до липня 2012 року в сумі 11 418 (одинадцять тисяч чотириста вісімнадцять) грн. 27 коп., з яких: 2 428 грн. 93 коп. - заборгованість за утримання будинку та прибудинкової території; 7 507 грн. 89 коп. - заборгованість за центральне опалення; 1 285 грн. 91 коп. - заборгованість за гаряче водопостачання; 195 грн. 54 коп. - заборгованість за холодне водопостачання та водовідведення, та 214 грн. 60 коп. судового збору, а всього 11 632 грн. 87 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий: Бакус В.Я.

Судді: Гірник Т.А.

Левик Я.А.