КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2014 р. Справа№ 5011-9/12552-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Іоннікової І.А.

Новікова М.М.

секретар: Шевченко Я.А.

за участю представників:

від позивача: не з'явились;

від відповідача-1: Приступа Ю.М.;

від відповідача-2: не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український банк

реконструкції

та розвитку"

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 19.11.2013р., винесену за результатами розгляду

заяви Публічного акціонерного товариства "Український банк

реконструкції та розвитку"

про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню

у справі №5011-9/12552-2012 (суддя Бондаренко Г.П.)

за позовом Житлово-будівельного кооперативу "Адоніс"

до 1) Публічного акціонерного товариства "Український банк

реконструкції та розвитку"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-

будівельна компанія "Адоніс"

про визнання правочинів недійсними

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2013р. у справі №5011-9/12552-2012 в задоволенні заяви відповідача-1 про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню було відмовлено.

Не погоджуючись з винесеним рішенням суду, відповідач-1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.11.2013р. у справі №5011-9/12552-2012 та задовольнити заяву відповідача-1 про визнання наказу від 27.08.2013р. у справі №5011-9/12552-2012 таким, що не підлягає виконанню.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми процесуального права. Зокрема, відповідач-1 наголошував на тому, що у нього відсутній обов'язок по сплаті коштів на користь відповідача-2, оскільки між відповідачами було проведено зарахування зустрічних однорідних вимог, що свідчить про добровільне виконання наказу суду боржником.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2014р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.03.2014р.

24.03.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення по справі, в яких він, зокрема, просить суд у разі неявки в судове засідання повноважного представника позивача розглядати справу за наявними в ній матеріалами.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2014р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Іоннікової І.А., Новікова М.М.

В судове засідання 27.03.2014р. з'явився лише представник відповідача-1. Представники позивача та відповідача-2 не з'явились, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2014р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 10.04.2014р.

03.04.2014р. та 09.04.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшли письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 10.04.2014р. представник відповідача-1 підтримав апеляційну скаргу з урахуванням додаткових письмових пояснень до неї, просив суд скаргу задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.11.2013р. у справі №5011-9/12552-2012 та задовольнити заяву відповідача-1 про визнання наказу від 27.08.2013р. у справі №5011-9/12552-2012 таким, що не підлягає виконанню.

Представники позивача та відповідача-2 в судове засідання 10.04.2014р. не з'явилися. Відповідач-2 про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, зважаючи на обмеженість строку розгляду апеляційної скарги на ухвали суду, а також приймаючи до уваги наявні у справі докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату і час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутності представників позивача та відповідача-2 за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 10.04.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника відповідача-1, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Житлово-будівельний кооператив "Адоніс" (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Український банк реконструкції та розвитку" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Адоніс" (далі - відповідач-2) про визнання недійсними договорів про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості №1 від 26.02.2009р., №2 від 26.02.2009р., №3 від 26.02.2009р., №4 від 26.02.2009р., а також договорів купівлі-продажу прав інвестора №1 від 27.04.2010р., №2 від 27.04.2010р., №3 від 27.04.2010р., №4 від 27.04.2010р. (том справи - 1, аркуші справи - 6-11).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2013р. у справі №5011-9/12552-2012 позовні вимоги було задоволено повністю, визнано недійсними з моменту укладення оспорювані позивачем договори із застосуванням реституції. Окрім того, присуджено до стягнення: з відповідача-1 на користь відповідача-2 грошові кошти у сумі 1 113 000,00 грн.; з відповідачів на користь позивача по 11 666,50 грн. витрат по сплаті судового збору; з відповідача-2 до Державного бюджету України 22 260,00 грн. судового збору (том справи - 1, аркуші справи - 242-253).

Постановами Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2013р. (том справи - 2, аркуші справи - 27-36) та Вищого господарського суду України від 12.08.2013р. (том справи - 2, аркуші справи - 84-87) рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2013р. у справі №5011-9/12552-2012 було залишено без змін.

27.08.2013р. на виконання вищевказаного рішення місцевого господарського суду було видано відповідні накази (том справи - 2, аркуші справи - 92-95).

У вересні 2013 року відповідач-1 звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою, в якій просив суд:

- визнати наказ Господарського суду міста Києва від 27.08.2013р. у справі №5001-9/12552-2012 про стягнення з відповідача-1 на користь відповідача-2 грошових коштів у сумі 1 113 000,00 грн. таким, що не підлягає виконанню;

- зупинити виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 27.08.2013р. у справі №5011-9/12552-2012;

- витребувати з Відділу Державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві наказ Господарського суду міста Києва від 27.08.2013р. у справі №5011-9/12552-2012 про стягнення з відповідача-1 на користь відповідача-2 грошових коштів у сумі 1 113 000, 00 грн. (том справи - 2, аркуші справи - 99-101).

Вказана заява відповідача-1 мотивована добровільним виконанням наказу №5011-9/12552-2012 від 27.08.2013р. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог в розмірі 1 113 000,00 грн. На думку відповідача-1, у нього відсутній обов'язок по сплаті коштів, у зв'язку з його припиненням внаслідок добровільного виконання наказу суду боржником.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2013р. у справі №5011-9/12552-2012 в задоволенні заяви відповідача-1 про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню було відмовлено з посиланням на непідтвердженість доводів заяви належними доказами (том справи - 2, аркуші справи - 185-189).

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

В ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно зі ст. ст. 115, 116 названого Кодексу рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України „Про виконавче провадження". Даний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.

Відповідно до ст. 1 названого Закону виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частинами 2 та 4 ст. 117 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом. Господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.

На підтвердження проведення між відповідачами зарахування зустрічних грошових вимог відповідач-1 надав місцевому господарському суду наступні документи:

- довідку відповідача-1 про стан заборгованості, згідно з якою станом на 05.09.2013р. заборгованість відповідача-2 перед відповідачем-1 складає 8 870 509,34 грн.;

- заяву відповідача-1 вих.№12/444 від 06.09.2013р. до відповідача-2 про зарахування зустрічних вимог;

- довідку відповідача-1 вих.№01/443 від 05.09.2013р. про зарахування зустрічних однорідних вимог, згідно з якою 05.09.2013р. відповідач-1 здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог по заборгованості відповідача-2 в сумі 1 113 000,00 грн.;

- акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.12.2013р. між відповідачем-1 та відповідачем-2, згідно з яким кредиторська заборгованість відповідача-2 перед відповідачем-1 складає 8 870 509,34 грн.

До Київського апеляційного господарського суду відповідачем-1 було додатково надано меморіальні ордери та сальдову відомість за 04.09.2013р. (додатки до пояснень вих.№12/144 від 02.04.2014р.).

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

По суті зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки так званого часткового зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру первинного зобов'язання. В такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Зобов'язанням є заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди. Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В ст. 9 названого Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що зарахування зустрічних однорідних вимог є господарською операцію в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому проведення зарахування повинно оформлюватися відповідними первинними документами із зазначенням у них обов'язкових реквізитів, визначених Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Згідно з ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В порушення вищевказаних правових норм відповідачем-1 не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції жодних документів, з яких можливо було б встановити правову природу (підстави виникнення) зобов'язання відповідача-2 перед відповідачем-1 на суму 8 870 509,34 грн., настання строку виконання вказаного зобов'язання та оформлення належним чином первинних бухгалтерських документів на підтвердження здійснення відповідної господарської операції.

Тобто, відповідачем-1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування обставин, які б зумовлювали визнання наказу Господарського суду міста Києва від 27.08.2013р. у справі №5011-9/12552-2012 таким, що не підлягає виконанню повністю або частково відповідно до ст. 117 Господарського процесуального кодексу України, а також зупинення відповідного виконавчого провадження із витребуванням судового наказу.

За таких обставин, в даному конкретному випадку відсутні правові підстави для задоволення заяви відповідача-1 про визнання наказу Господарського суду міста Києва від 27.08.2013р. у справі №5001-9/12552-2012 про стягнення з відповідача-1 на користь відповідача-2 грошових коштів у сумі 1 113 000,00 грн. таким, що не підлягає виконанню.

У відповідності до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи відповідача-1, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Враховуючи вищенаведені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було вірно застосовано норми процесуального права, а також повно та всебічно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, у зв'язку з чим підстави для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 19.11.2013р. у справі №5011-9/12552-2012 та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на відповідача-1 (апелянта).

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-106, 117 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український банк реконструкції та розвитку" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.11.2013р. у справі №5011-9/12552-2012 - без змін.

2. Матеріали справи №5011-9/12552-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді І.А. Іоннікова

М.М. Новіков